Сільськогосподарські кооперативи

Сільськогосподарські кооперативи

Український та світовий досвід

Мабуть, у житті кожної людини була ситуація, у якій вона виступала у ролі «майстра-новачка», до рук якого потрапляв невідомий раніше «інструмент». У такій ситуації виникало цілком закономірне питання: «Що це? Для чого? Чи треба «це» особисто мені?». Вислухавши пояснення більш досвідченого фахівця, людина ухвалювала рішення про доцільність використання новинки. А якщо пояснити було нікому?
Подібна ситуація склалася у нашому суспільстві з використанням кооперативної ідеї, що втілилася у таких економічних організаціях, як кооперативи. Тобто, з одного боку, є надійний, випробуваний часом і світовою практикою інструмент економічної самодопомоги населення – кооператив, а з іншого – населення України, у переважній своїй більшості, не знає про нього або має викривлену «добою горбачовської перестройки» негативну інформацію. Подоланню негативного ставлення населення до кооперативів, сподіваюся, може сприяти викладена нижче інформація.
Передусім зауважимо, що кооперативи серед інших організаційно-правових форм, що здійснюють господарську діяльність, без перебільшення, є унікальними підприємствами. Зокрема, якщо суб’єкти підприємництва орієнтовані на отримання максимально можливого прибутку за рахунок продажу клієнтам різних товарів і послуг, то кооперативи не мають такої мети. Вони створюються особами для задоволення власних соціально-економічних потреб, якщо приватні підприємці чи підприємницькі організації не задовольняють населення відповідними товарами чи послугами на прийнятних для нього умовах (ціна, якість тощо). У світовій практиці це часто стає підставою для створення сільських кооперативів різної спеціалізації (молочних, зернових, із спільного використання техніки тощо), у тому числі й власників сільськогосподарських тварин.
Україна також має потребу в започаткуванні таких кооперативів. Адже широко відомо, що утримання тварин у господарствах українців давно вже стало «дорогим задоволенням». Дієвим інструментом для зміни ситуації на краще можуть стати ветеринарні сільськогосподарські кооперативи. У світовій практиці такі кооперативи вже діють, зокрема, в США, Канаді, Німеччині, Індії та багатьох інших країнах світу. Їхня мета – організація ветеринарних послуг, ефективної годівлі тощо.
Основна ідея такого кооперативу – економія на витратах за рахунок формування членами кооперативу колективного попиту (що забезпечує ефект економії при оптовому придбанні товарів і послуг). Так, будучи одночасно і власниками, і користувачами послуг кооперативу, його члени можуть отримати все необхідне за ціною на рівні собівартості. У той час як до цього вони як клієнти різного роду підприємців (часто посередників) були змушені значно переплачувати. Це пояснюється тим, що ціна на товар чи послугу підприємця, крім собівартості, включає й частку очікуваного прибутку.
При цьому кооператив власників сільськогосподарських тварин (ветеринарний сільськогосподарський кооператив) може надавати своїм членам такі основні послуги: організовувати ветеринарні послуги за мінімальними цінами; сприяти у постачанні кормів, ліків, різних предметів, необхідних для тварин; здійснювати пошук на ринку сільськогосподарських тварин на замовлення членів кооперативу; сприяти підвищенню рівня спеціальних знань членів кооперативу та інше.
Перевагою обслуговуючого кооперативу власників сільськогосподарських тварин у порівнянні з будь-якою громадською організацією (асоціацією, спілкою, федерацією тощо) є те, що кооператив може провадити господарську діяльність, у той час як громадська організація має лише представницькі функції. Наразі для заснування названого кооперативу є цілий спектр необхідних чинників, зокрема законодавча база (Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»), значна кількість потенційних учасників із числа сільського населення, а також наявність групи досвідчених фахівців-консультантів.
До речі, для Полтавщини практика кооперування сільських товаровиробників для розвитку тваринництва не є чимось новим. Організоване ще у 1865 році Полтавське товариство сільського господарства (і відроджене з ініціативи колективу ПДАА до його 150 річчя) практикувало окремі напрями діяльності, описані вище. Так, для забезпечення господарств елітною худобою товариство протягом 1887 – 1895 рр. організувало чотири успішні експедиції до Бухари з метою придбання оптом, на замовлення його учасників, племінних овець. У результаті вага одержаної місцевої породи досягала понад 100 кг.
Підбиваючи підсумок, слід зауважити: світовий досвід свідчить про те, що робота щодо створення кооперативів власників сільськогосподарських тварин завжди помітно активізується під час економічних криз, коли населення може сподіватись лише на свої сили, об’єднані для вирішення існуючих проблем.

Андрій ПАНТЕЛЕЙМОНЕНКО,
доктор економічних наук, професор Полтавської державної аграрної академії.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий