Сім освідчень рідній Україні

Сім освідчень рідній Україні

В Опішному завершився Національний симпозіум монументальної кераміки «Гіганти Незалежної України»

Тридцять неймовірних днів збігли, немов одна мить. Це були тридцять днів творчої ейфорії, яка жила в унісон з внутрішньою напругою та фізичною втомою. Сім кращих українських художників-керамістів присвятили тридцять днів свого життя й творчості 30-й річниці відновлення Незалежності України! Вони з’їхалися до Гончарної столиці з Києва, Черкас, Львова, Харкова, Полонного, що на Хмельниччині, щоб створити з глини нову сторінку в літописі української культури.

На території Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному постав унікальний парк глиняних велетнів, які уособлюють велич нашої держави.
«Рішення про те, що ми хочемо провести симпозіум кераміки, було прийняте блискавично. Завдяки згуртованій командній роботі музейників швидко розробили й подали мистецький проєкт до Українського культурного фонду на грантову програму «Знакові події». Важко описати словами нашу радість, коли дізналися результат: ми пройшли! Але попереду чекав ще один важливий момент – за лічені дні зібрати команду мистців, які погодяться створити по-справжньому величні скульптури», – розповіла кураторка проєкту Тетяна Литвиненко.
«Мені зателефонувала Тетяна Литвиненко й запросила взяти участь у симпозіумі, зробити величезну скульптуру. Чесно кажучи, я була ошелешена. Я вислухала, поклала слухавку й одразу передзвонила їй та повідомила, що я згодна. Не вагалася й хвилини. У голові не було жодного ескізу, я взагалі з ними не працюю. Але ж для проєкту потрібно було його подати. Буквально за пів години на аркуші зошита в клітинку зробила начерк моєї роботи», – згадує учасниця симпозіуму Ірина Норець.
«Надзвичайно важко було повірити, що ми назбираємо команду. І тому я хочу подякувати кожному з художників, хто зголосився. Адже ця згода – це бажання кожного з них підтримати нас у розбудові Національного музею-заповідника українського гончарства й розвитку української кераміки. Бо по суті ті речі, які створили впродовж тридцяти днів керамісти, вони вивищують нашу українську кераміку на абсолютно інший рівень», – зауважив координатор проєкту Олесь Пошивайло.
За тридцять днів художники й музейні працівники стали одним цілим. Співробітники Музею гончарства допомагали мистцям із перевезенням робіт, монтажем, реставраційними нюансами, випалюванням у гончарних горнах. І, звісно ж, психологічно підтримували схвильованих і втомлених творців нових див із глини.
Піком нервового напруження для керамістів був час монтування творів, оскільки це складна й відповідальна справа, яка потребує особливих знань і вмінь. Тільки професійно змонтована скульптура – це запорука безпеки, тривалого терміну її експлуатації та гідного вигляду.
«Останню ніч перед відкриттям скульптур я не спала й секунди, – ділиться своїми переживаннями учасниця симпозіуму Тетяна Павлишин-Святун. – Цілу ніч робила розрахунки, як монтувати мою скульптуру. На кожну частину виділила близько п’яти хвилин. А це означало, що якщо не відходити й працювати безперервно, то знадобиться цілих п’ять годин. Але ж монтують живі люди, яким потрібно поїсти й перепочити! Та якщо затриматися, то можна не встигнути… Натепер радію, що все зроблено швидко і якісно. Що все нам вдалося!»
Скульптура великих розмірів – провокаційна та нестандартна, тому й потребує паркового простору, в якому найкраще розкриє свої можливості. Тут глядач опиняється наодинці з довкіллям та об’єктом, сам учиться з ними комунікувати. Тут панує повна свобода взаємодії та відчуттів. Саме тому гігантські скульптури Незалежної України встановлено в новій, ще необлаштованій іншими композиціями, парковій зоні Національного музею-заповідника українського гончарства.
Церемонія відкриття пройшла в цікавому й незвичному форматі. Усе дійство відбувалося вночі під яскраве підсвічування прожекторів. Гра світла й тіні навколо величних скульптур надавала кожному учаснику дійства відчуття, що він опинився біля підніжжя живих символів України, водночас і неосяжних, і близьких та рідних, як мамина колискова.
Фото Тараса ПОШИВАЙЛА.

Світлана ПРУГЛО
Співробітниця інформаційної служби Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

Поділися:

Добавить комментарий