Симон Петлюра  та його родина

Симон Петлюра та його родина

Полтавське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка видало і передало до бібліотечних фондів Полтавщини книгу “Симон Петлюра і його родина. Документи і матеріали”. Зокрема видання надійде до обласної універсальної бібліотеки імені Котляревського, районних та бібліотек ряду ОТГ області.

Публікація стала можлива завдяки підтримці родини Віри і Богдана Боднаруків, очільників та фундаторів товариства української мови в Чикаго (США), яке вже понад 28 років фінансово допомагає обласним “Просвітам” в Україні. Нагадаємо, що торік “Просвіта” презентувала в рамках видавничого проекту “Просвітницька книгозбірня” перше видання з цієї теми “Симон Петлюра й Українська революція 1917–1921 років”. Такого ж дизайну, але іншого змісту – друге видання про Симона Петлюру. Воно є перевиданням книги “Симон Петлюра та його родина”, яку надрукували у столичному видавництві “Рада” понад 20 років тому.
Про Петлюру та його родину написано вже тисячі статей, десятки монографічних досліджень, знято художній і низку документальних фільмів. Проте полтавські просвітяни спробували висвітлити саме ті миті життя, які досі лишалися невідомими.
Перший розділ – “Симон Петлюра: особистість, політик, стратег” – вміщує листи голови Директорії УНР прем’єр-міністрові А. Лівицькому, міністрові закордонних справ А. Ніковському, керівникам дипломатичних місій. Голова Полтавського обласного об’єднання товариства “Просвіта” Микола Кульчинський підкреслив, що багато висловлених у цих листах думок про перспективи визволення України та її місце в колі світових держав актуальні й нині, зокрема ідея Балто-Чорноморської дуги. Він процитував рядки з листа А. М. Лівицькому від 30.Х.1919 р.: “…Ніколи не забувайте, що Велика Росія, та ще така чорна на масть, як денікінська, для нас неприйнятна, і ми повинні шукати спільників нашої позиції щодо Денікіна. В зв’язку з цим комбінація союзу проти Росії: Польща – Україна – Латвія – Литва – Естонія – цілком прийнятна для нас. Коли за допомогою Польщі ми дістанемо зброю – і щастя військове тоді перейде на наш бік, а се наблизить можливість вступу до такого союзу Кубані, Грузії і Азербайджану і реалізації таким чином системи коаліції Балтійсько-Чорноморських держав”.
А ось ще одна директива, яка звучить дуже актуально в контексті дій деяких західних політичних еліт: “Пп. посли повинні докладно з’ясувати собі, що найбільшою перешкодою для визнання суверенности України є гіпноз самого імені “Росія”. Цей гіпноз треба розвіяти, особливо в Америці (Північні Штати) та Франції. Справу поділу Росії треба поставити як справу покою (миру. – Ред.) цілого світу, як справу європейської рівноваги та реально-матеріяльної вигоди держав, в тій конфігурації їх, що уклалась після Версальського трактату…Так само пп. посли повинні звернути увагу на необхідність нав’язання певних інформаційних стосунків з тими угрупованнями чужоземними, які, не знаючи дійсного стану речей, в Україні чи в Росії пануючого, часом впливають на свій уряд в неприхильному до нас ставленні. Ілюстрацією може служити хоча би позиція щодо Совітів Ллойд Джорджа”. Водночас Симон Петлюра не лише турбувався про стратегічні питання визволення України від російської окупації та про те, щоб українське питання не було незрозумілим для західних держав, а й піклувався про окремих людей, що опинилися в еміграції і переживали скруту, підтримував їх морально і матеріально.
– Якщо постать голови Директорії УНР, Головного отамана військ УНР Симона Петлюри вже повертається із забуття, то долі деяких його родичів та приятелів і досі залишаються у затінку, є маловідомими не лише для широкого загалу, але й для фахівців-петлюрознавців. У цій книзі вже йде мова не про громадсько-політичний шлях діяча, а про його родину та друзів. Тут опубліковані його листи до доньки Лесі. Оприлюднено листування дружини Ольги із видатним громадським діячем Іваном Рудичевим та листи Лесі Петлюри до мами. Також вміщено звернення голови Директорії УНР до західних міністрів і керівників та рідкісні світлини славної родини Петлюр, – зазначає упорядник книги, голова обласного об’єднання товариства “Просвіта” Микола Кульчинський. – Це трагічна історія родини, тому що дружина Петлюри оглухла після його вбивства, а Леся Петлюра захворіла на туберкульоз. Не могла пережити цієї неправди, бо як дитина бачила і розуміла велич свого батька.
За словами Миколи Кульчинського, використано особисті листи Петлюри та членів його сім’ї. Вміщено листи, вірші, малюнки доньки Петлюри Лесі. Так розкрито образ талановитої молодої дівчини, яка наполегливо боролася з туберкульозом і, всупереч прогнозам лікарів, прожила до 30 років. “У нашому житті є чіткі хвилини, коли Бог проявляє свою сильну руку, щоб вести нас по нерівній дорозі, але рідко нам удається зрозуміти силу Божу”, – писала Леся Петлюра у своїх листах.
– Якщо міська влада, яку очолював Олександр Мамай, була неспроможна ухвалити рішення про створення музею Симона Петлюри і встановлення йому пам’ятника, хай вшануванням пам’яті видатного земляка будуть ці дві книги “Просвітницької книгозбірні”, – підсумував Микола Кульчинський.
Про нове просвітянське видання поінформував ЗМІ й голова Полтавської міської “Просвіти”, перший заступник директора Державного архіву Полтавської області, знаний історик-архівіст Тарас Пустовіт. Він зазначив, що до нововідкритих архівних матеріалів зроблені вступні статті, коментар і примітки дослідників документів: директора бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі Василя Михальчука, доктора історичних наук Володимира Сергійчука, доктора богослов’я Дмитра Степовика.
Книга має наклад понад 500 примірників.

Прес-центр Полтавського
обласного товариства “Просвіта”.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий