За церковним календарем пам’ять цих подвижників вшановують 12 липня. Цього дня закінчується Петрів, або Апостольський, піст, встановлений на згадку про служіння і страждання святих апостолів.
Апостол Петро – старший брат апостола Андрія Первозваного. Від народження звався Симоном, був простим рибалкою; бідною, малограмотною людиною. Ім’я Петро (що в перекладі з грецької означає «камінь», «скеля») дав йому Ісус Христос, коли покликав на апостольське служіння.
Життя Петра висвітлене в євангельських оповідях більше за життя інших апостолів, тому що він був удостоєний багато часу знаходитися поряд із Христом, беззастережно вірив у Божественне послання Господа. Спаситель брав його з собою і на гору Фавор, коли преобразився, і на молитву в Гефсиманському саду. Петро одним із перших дізнався про Воскресіння Ісуса та пройшов із проповіддю від Святої Землі до Рима. Тричі відцурався Христа, але слізно в цьому розкаявся. Проповідь Петра була настільки сильною, що хрестилися тисячі людей.
Загинув подвижник, імовірно, в 67 році, в Римі. За наказом імператора Нерона його розіп’яли. Вважаючи себе недостойним померти, як Христос, Петро попросив, щоби його розіп’яли головою донизу.
Апостол Павло з народження носив ім’я Савл, що означає «випроханий», «вимолений», і лише через деякий час після навернення до Христа став називатися Павлом. Він був знатною, освіченою людиною з міста Тарс (нині це місто в Туреччині), жителі якого користувалися правами римських громадян. Спочатку євангельська проповідь Христових апостолів викликала в нього гаряче несприйняття і обурення, він приєднався до найзатятіших їх гонителів. Проте дорогою до Дамаска божественне світло осліпило його, і він почув голос: «Савле, Савле, чому ти гониш Мене?»
Так настав час докорінних змін у його житті. Прийнявши хрещення, Павло почав проповідувати про Сина Божого й став непохитним і, вочевидь, найактивнішим та найрезультативнішим місіонером і будівничим Христової Церкви, а також видатним теологом (написав 14 послань до різних народів). Здійснивши кілька подорожей Середземномор’ям, заснував християнські спільноти в Малій Азії, Греції і Римі.
Як і апостол Петро, апостол Павло загинув смертю мученика. За деякими джерелами, це сталося так само в 67 році в Римі. Оскільки він мав римське громадянство, то був «удостоєний» благороднішої смерті, ніж інші християни, – усічення мечем.
У християнській традиції обох апостолів, які багато потрудилися задля поширення Христової віри, вшановують разом поміж «стовпів» Церкви Христової і називають первоверховними. Служіння Петра символізує просту, щиру, «некнижну» віру, а служіння Павла – віру вченого, інтелектуала.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.