Слідами православ'я  на турецькій землі

Слідами православ’я на турецькій землі

До Туреччини приїжджають туристи з усього світу. Природа щедро обдарувала цю країну своїми благами: її береги омивають Егейське, Чорне, Середземне і Мармурове моря, а суша розташована на перехресті доріг, що з’єднують Європу й Азію. Тут є засніжені гірські хребти, степи, вічнозелені субтропіки. Одне слово, Богом поцілована земля. Крім вдалого розташування, гарної природи, саме на території Туреччини історично перебувала велика Візантійська імперія – територія найдавнішої християнської цивілізації. Із цією землею пов’язані життя й історія православної церкви з найперших століть її існування. Тут жили і проповідували святі апостоли Петро, Павло, Іоанн, Пилип, Андрій, здійснював чудеса святитель Миколай Чудотворець, жили такі християнські святі, як Василій Великий, Іоанн Златоуст та Григорій Богослов, мученик Іоанн Руський. Тут батьківщина великомучеників Георгія Побідоносця, Пантелеймона. Саме з Візантії християнство прийшло в Київську Русь, саме звідси приїжджали перші священики…
І саме за цим прибула в Туреччину наша паломницька група, до якої пощастило потрапити й мені: Валентина Воєнна, Алла Курись (Козельщина), Микола Попльонтаний (Горішні Плавні), Ольга і Костянтин Ярмоленки, Анатолій Стойков (Київ), Ксенія Біла (Канів). Першим у плані нашої поїздки було Памуккале, що в перекладі з турецької мови означає «Бавовняна фортеця». Уже звіддаля, під’їжджаючи до цих місць, відкривається незвичайне видовище: химерні каскади білосніжних терасових ванн зі сталактитами з кальцію, які протягом багатьох років створювали термальні води, що виходять на поверхню. Здалеку здається, що випав сніг. Видовище зачаровує погляд і притягує до себе безліч туристів з усіх країн. У районі Памуккале налічується 17 геотермальних джерел з температурою води від 35 до 100°C, які ще в античні часи використовувалися з лікувальною метою. Поруч розташоване цікаве стародавнє місто Ієраполіс (II ст. до н. е.). В античні часи це був відомий і популярний термальний курорт, заможні люди приїжджали лікуватися сюди з усіх кінців імперії. Розповідають, що колись навіть цариця Єгипту Клеопатра приїжджала до цих термальних джерел оздоровлюватися й омолоджуватися. Відвідавши невеликий музей, присвячений Ієраполісу, отримуєш реальне уявлення, яким було життя в цьому місті в античні часи. У музейній колекції багато артефактів, включаючи кам’яні барельєфи, саркофаги, статуї та скульптури. Також серед пам’яток Памуккале виділяється античний амфітеатр, один із найбільших у країні. Він уміщав до 15 тисяч глядачів, тривалий час служив майданчиком для гладіаторських боїв. Унизу встановлені величні статуї й колони. Навіть сьогодні в цій будівлі чудова акустика.
У IV столітті в місті з’явився храм, розташований на місці, де у 87 році н. е. був розіп’ятий за віру один із послідовників Ісуса Христа – Святий Апостол Філіп. Стіни та колони – це все, що залишилося донині цілим. На багатьох стінах і арках видно християнську символіку. У 2016 році італійським археологам удалося виявити каплицю-гробницю Апостола, що викликало справжній фурор, і тепер місце загибелі Святого Філіпа відвідують християнські й католицькі паломники. Храм Святого Філіпа зведений на височині в пам’ять полеглим за віру. Можливо, саме дорогою, якою ми пройшли, вели Святого Філіпа на смерть, тут у муках і крові зароджувалася релігія, яка підкорила дві третини людства на землі. Після цієї події Ієраполіс стали називати Святим містом.
Символічно, що якийсь час Філіп проповідував у Скіфії – на території сучасного північного Причорномор’я, тобто України. Біля усипальниці апостола наша група прочитала акафіст, вшанувавши пам’ять святого. Варто відзначити, що турецька влада не вітає християнських молитов і пісень, навіть на руїнах. У багатьох місцях охоронці переривали голосну молитву і пояснювали, що це неприпустимо.Трохи осторонь від основних туристичних маршрутів знаходиться антична Лаодікея. Колись це було жваве місто з розвиненими ремеслами і медициною. Тут активно ведуться відновлювальні роботи над напівзруйнованими римськими будівлями, руїнами храмів і театрів. Нас вразила досконала система каналізації, яка проходила вулицями міста від будівлі до будівлі. Керамічні труби досі збереглися у чудовому стані. Далі нас чекала Каппадокія. Це дивовижний край у самому центрі сучасної Туреччини. Колись, мільйони років тому, тут кипів вулкан: мільярди тонн попелу, лави та глини обрушилися на землю. Час, дощі й вітер сформували унікальний пейзаж. А печери, що утворилися в лавових конусах, були притулком гpeцькій xpистиянській громаді, яка переховувалася від завойовників. Десятки підземних кімнат, пepexoдів і цepков, cкельні xpaми, oбopoнні споруди та фpecки дocтoйні кращих музeїв світу. Всього у Каппадокії близько 500 скельних церков. Найбільш відвідувана пам’ятка Каппадокії – музей під відкритим небом у крихітному містечку Гереме. Це монастирський комплекс, який відбудовувався, починаючи з перших століть нашої ери, коли Каппадокія стала прихистком для перших християн, що рятувалися від гонінь Римської імперії. Зараз неможливо встановити достеменно, на честь якого святого був освячений той чи інший храм, бо носять вони химерні імена. «Зміїна церква» називається так тому, що на її фресках зображені великомученики Георгій Побідоносець і Феодор Стратилат в образі воїнів, що долають великого змія. «Церква з сандалями» походить від двох виїмок у формі людських ніг, а в «Темній церкві» дійсно панує напівтемрява, бо в ній немає жодного вікна. Ми відвідали місто Ургюп, де колись проживав Іоанн Руський (до речі, уродженець теперішньої Полтавської області!). Час у місті Ургюп ніби розділився на дві частини: зверху – справжній музей під відкритим небом, де гори покраяні отворами і ходами, в яких колись вирувало життя; внизу – сучасне місто. У старовинних печерах тепер відкривають готелі та кімнати для проживання туристів. Про Іоанна Руського відомо небагато. Народився близько 1690 року, потрапив у полон до турків під час Прутського походу Петра I, був проданий у рабство до Ургюпа – на батьківщину свого господаря.
З Іоанна знущалися, доки він не сотворив диво. Саме коли господар Іоанна здійснював хадж до Мекки, його дружина вдома приготувала апетитний плов. Іоанн попросив миску плову, обіцяючи передати її пану. Над ним посміялися, але плов дали. Коли господар повернувся додому, то розповів, як у Мецці йому чудесним чином з’явилася тарілка, повна гарячого плову, і показав те мідне блюдо. Дружина упізнала в ньому свою миску і зрозуміла, що Іоанн сотворив обіцяне диво. Святий Іоанн показав приклад героїчної стійкості віри, не прийнявши іслам, до чого змушували всіх іновірців. Ніякі знущання та побої не могли зломити сповідника. Своєму господареві Іоанн казав: «Я хоч і полонений тобою, але від Небесного Царя і віри батьків моїх ніколи не відречуся!». Він жив на стайні й молився у крихітній ніші. Справи у господаря будинку пішли якнайкраще, і він незабаром став одним із найзаможніших жителів міста, розповідаючи сусідам, що причина його успіху – праведник Іоанн. Самому Іоанну господар запропонував залишити роботу і жити вільно в окремому будиночку. Святий відмовився. До нього приходили за порадами у скрутну хвилину, просили молитов за здоров’я і благополуччя. Іоанн молився навіть за своїх кривдників. Після його смерті господар розпорядився поховати праведника за православним звичаєм і накрив його тіло дорогоцінним килимом. Святого шанують греки, роми, етнічні албанці, переселенці з усієї Європи і навіть турки. І нічого дивного: адже в Греції Іоанна називають «святим, що об’єднує народи». На прохання очільника православних парафіян у Туреччині місцева влада дозволила відслужити літургію в печері Іоанна Руського, що є великою рідкістю у цій країні. Пашабаг – район Каппадокії, де знаходиться скупчення химерних триголових грибів-стовпів, місце сподвижництва одного із візантійських святих, преподобного Симеона Стовпника, який протягом 20 років жив у такому кам’яному стовпі. Навколо – дивовижні краєвиди; йдучи серед скель, церков, келій, колись населених монахами і сподвижниками, не втомлюєшся дивуватися, що стільки століть скелі зберігають такі химерні форми! Не дивно, що в Каппадокію їдуть ще й аби політати на повітряних кулях та з висоти пташиного польоту побачити це справжнє природне диво – різноколірні скелі та казкові ландшафти вулканічного походження. Національний парк Гереме і печерні поселення Каппадокії, Памуккале, руїни античного міста Ієраполіса входять до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тому сюди їдуть туристи з усього світу. Навіть зараз, під час пандемії, ми зустріли там групи з Англії, Італії, Польщі, Чехії, Ізраїлю і навіть із Китаю.
Недалеко від популярного туристичного регіону Кемер ми відвідали стародавнє місто Миру, яке колись було столицею регіону. Цей населений пункт був свого часу найбільшим на території Лікії. Відомим на весь світ робить його те, що саме в цьому місті жив і працював найвідоміший угодник у світі – Микола Чудотворець. Як стверджують дослідники, саме у стародавньому світі вперше з’явилася традиція дарувати різдвяні подарунки. А почалося все з того, що у Різдвяну ніч бідні жителі міста почали знаходити біля своїх дверей дитячі іграшки та солодощі. Вирішили з‘ясувати, хто проявляє таку щедрість, і «спіймали» за розкладанням подарунків чоловіка в сірій накидці – це був один із найбільш шанованих у місті єпископ Микола (він же Святий Миколай). Латиною його ім’я звучить як Санта Ніколаус, що згодом у всьому світі трансформувалося в Санта Клауса.
Храм Святого Миколая збудований уже після смерті єпископа, тут зберігався саркофаг із мощами святого. Саме в цьому храмі почали відбуватися чудеса зцілення серед паломників, після чого до імені святого додали Чудотворець.
Через деякий час поруч із церквою збудували чоловічий монастир. У X столітті мощі святого викрали з Мири і відвезли в Італію, де вони і зараз знаходяться у місті Барі. Однак паломники стверджують, що чудеса зцілення біля саркофага Миколи Чудотворця відбуваються й дотепер. Перебуваючи в туристичному районі Кемер, ми змогли піднятися на гору Тахтали, висота якої над рівнем моря становить 2365 метрів і яку видно тут звідусіль. До речі, ця гора в давнину вважалася Олімпом – місцем обителі богів. І не дивно, що боги вибрали цю найвищу точку масиву Тавр, з якої відкривається захопливий вид на більшу частину узбережжя Кемера. Так непомітно і підійшла до завершення наша поїздка. Здолавши маршрут довжиною 2200 кілометрів турецькою землею, не побоюся сказати, що наша подорож видалася дуже насиченою. Кожен із нас згадуватиме її з особливою теплотою і захопленням. І головне: ковід не страшний, якщо виконувати прості правила безпеки, і тоді можна жити звичайним життям, подорожувати, бачити світ і дивуватися йому! Хочеться щиро подякувати Анатолію Стойкову з молодіжного відділу Паломницького центру за організацію маршруту, транспорту, надання інформації, нестандартний підхід, терпіння та розуміння. Дякуємо також протоієрею Миколаю Попльонтаному, який разом з Анатолієм був нашим умілим водієм і радував нас своїм чудовим вокалом.

Олена БІЛЕЦЬКА
смт Котельва.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий