Слово і діло (Уривок із повісті "На коні й під конем")

Слово і діло (Уривок із повісті «На коні й під конем»)

Мама часто мене повчала:
– Ніколи, сину, не бреши та не хвастайся. Знай, що хвастунів ніхто не поважає й не любить.
Я щиро погоджувався з нею, поки її слухав. А вибігав з хати, і добре мамине слово вилітало з голови. Так було й зараз.
Ми стоїмо один перед одним і немилосердно хвастаємося. Ми щойно познайомилися, а тепер, як і водиться, набиваємо собі ціну.
Мій новий знайомий – син лісника. Мати його – давня мамина подруга, і ми приїхали до неї погостювати.
– А я гадюк ловлю, – говорить Василь. – Отак хватаю за хвоста і кручу, доки в них голова не закрутиться…
– Пхі! – спльовую я на знак власної зверхності. – Що гадюк! Он я повен рот жабенят набираю!
– І не ковтаєш?
– А я рот язиком закриваю.
Василь морщить лоба і натужно сопе.
– А мене баран минулого року побив, – врешті говорить він. – Як звалив у борозну, то мало всі ребра не потовк…
– Що баран! – перебиваю я його. – У нашому селі бугай, як ваша хата, то він мене цілий день на своїх рогах носив!
– І не заколов?
– Ні… Я потім зірвався…
Василь уже з повагою дивиться на мене. Це додає мені жару, і я пускаюся на ще більші хвастощі:
– Ти знаєш, який я сильний… Мене у нашому селі всі хлопці бояться!
– Ну-у?
– Не віриш? От як не віриш, то поїдь з нами в наше село і запитай там хлопців.
– І ти усіх подужаєш?
– Усіх! – і оком не зморгнувши, стверджую я. Мені й самому зараз здається, що це – свята правда.
– От добре! – радіє раптом Василь. Для чогось відводить мене у кущі і, оглянувшись, таємниче шепоче: – Підемо хлопців бити. Давай?
– Яких хлопців?
– А пастухів. Що корови пасуть. Вреднющі такі! Вони мене завжди б’ють.
– А їх багато?
– Чотири… Та ти не бійся! Коли ти в своєму селі усіх хлопців б’єш, то цих і поготів!
– Авжеж поб’ю! – бадьорюся я.
– То підемо бити?
– Добре, – погоджуюсь я. Та й що мені лишається робити? Не признаватися ж Василеві, що в нашому селі хлопці мене б’ють частіше, ніж я їх! – Добре, – кажу я, – тільки не сьогодні. Давай завтра вранці.
– А то чому?
– Вранці я найсильніший.
Василь відразу ж погоджується. Вранці то й вранці.
В ту ніч я довго не міг заснути. Чомусь муляли подушки, я перекидався з боку на бік і все думав про хлопців, яких мав бити.
Вранці мене розбудив Василь.
– Пішли!
– Куди?
– Та хлопців же бити!
Я довго надягав штани та сорочку, ще довше вмивався та снідав, зловживаючи Василевим терпінням.
– Пішли швидше, а то твоя сила пропаде! – квапив він.
Врешті я вийшов із хати. Василь відразу ж побіг у кущі й витягнув два кийки.
– А то навіщо?
– Як навіщо? Таж хлопців бити!
Я взяв кийок і почимчикував за Василем. Мені дуже хотілося, щоб тих хлопців не було на паші.
Але моя щира молитва не дійшла до Бога. Під лісом паслося з десяток корів, а біля багаття стояли хлопці. Забачивши нас, вони рушили назустріч.
– Ти отого рудого першого бий! – гаряче шепотів Василь. – Він найсильніший.
Рудий наближався до мене, вимахуючи довжелезним батогом. Я виразно бачив його плескате обличчя, товстий недокурок, що хвацько звисав з нижньої губи.
Підійшовши до нас, хлопці зупинилися.
– Ви чого сюди прийшли? – непривітно запитав рудий.
– А це не ваше поле! – відповів Василь, ховаючись за мою спину. – Ідіть собі геть, а то він вам дасть!
– Хто – він? – тицьнув у мене пужалном рудий. – Ану, як він нам дасть?
– Бий! – штовхнув мене у спину Василь. – Та бий же!
І я, розуміючи, що відступати вже пізно, щосили розмахнувся кийком. Рудий швидко присів, кийок просвистів у нього над головою, а я поточився набік.
Хлопці наче по команді відскочили, засвистіли довгими батогами.
Коротка наша сутичка скінчилася тим, що я і Василь дременули до лісу. Хлопці гналися за нами і батожили з усіх сил. Голосячи, ми стрибали, як зайці.
Зупинилися аж на галявині.
– Ти!.. – схлипуючи від плачу, повернувся до мене Василь. – Ти!..
Від великого болю та злості він не міг навіть придумати, як найдошкульніше обізвати мене.
– Хвалько ти нещасний! – врешті випалив він.
– Еге ж, хвалько! – не втримував я сліз. – Звідки ж я знав, що вони з батога-ами!

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий