Слово, що спонукає  до прозріння

Слово, що спонукає до прозріння

Вихід у світ документального історичного роману «Віха» – етапна подія для його автора, почесного краєзнавця України Івана Чайки. За словами дослідника й літератора, вперше значна увага до розповсюдження його праці не обмежується рідним Гадяцьким та сусідніми Зіньківським і Миргородським районами. Присвячений 100-річчю Української революції, роман «Віха» опублікований за кошти обласного бюджету згідно з планом випуску соціально значущих видань на 2019 рік. Презентація книги відбулася в літературній вітальні обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського.

Перед тим, як познайомити студентську аудиторію із Іваном Федосійовичем Чайкою, який приїхав на презентацію свого роману разом із надійною помічницею – радницею, секретарем і дружиною Марією Іванівною, ведуча зустрічі, завідувачка відділу соціокультурної діяльності головної книгозбірні області Юлія Крамарєва зупинилася на незвичайній назві книги. Це зумовлено тим, що більш звичне для читача є слово «віха». А омограф до нього – віха – є народною назвою дуже отруйної рослини цикути, яка, за легендами, допомагає прозріти навіть безнадійно сліпим. Окрім того, під Віхою розуміють дохристиянське свято Сонця, обряди якого досі збереглися в рідному Івану Чайці та героям його документального роману селі.
Іван Федосійович Чайка – лауреат премії імені Володимира Малика (2009), лауреат обласного конкурсу «Краща книга Полтавщини» (2014), багаторічний директор Лютенської школи, невтомний співробітник Гадяцького районного історико-краєзнавчого музею, засновник музею видатного земляка Олександра Засядька в Лютеньці.
– На обкладинці книги вміщено портрет отамана повстанського загону Леонтія Христового, який ніби заступив собою від ворога село, храми, тобто життя і духовність нашого народу, – розповів автор роману. – Над книгою я працював десять років, як правило, взимку, бо ж в інший час у селі займатися літературою ніколи. Книга краєзнавча, тобто всі описані в ній події відбувалися в нашому рідному краї, всі герої – невигадані, справжні, їхні прізвища незмінені. В основі праці – багато документальних, архівних матеріалів, а також спогади старожилів.
У далекі 1980–1990-ті подружжя Чайок листувалося із племінником Парфентія Галагузи, Андрієм Софроновичем Галагузою, який проживав у США, саме він вислав їм до Лютеньки безцінні спогади й попросив написати книгу-правду.
Під час презентації автор розповів про долю свого земляка і головного героя роману, активного учасника Перших визвольних змагань 1917 – 1921 рр. сотника Порфирія Галагузи, проілюструвавши кілька кульмінаційних моментів уривками з книги. Окремо Іван Чайка зупинився на прикрій ситуації з тим, що навіть на виконання законів про декомунізацію у Лютеньці не вдалося назвати вулицю ім’ям Леонтія Христового.
– Ось що означає радянська «отрута», яка на довгі десятиліття зазомбувала людей. Сьогодні вони соромляться своєї історії і своїх героїв. Можливо, якась зі сторінок «Віхи» допоможе комусь прозріти. І дізнатися правду про ті події, які відбувалися в Україні сто років тому, – наголосив Іван Чайка.
Участь у презентації роману взяли начальниця відділу інформаційно-видавничої діяльності департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА Оксана Лісан, краєзнавець Олекса Пугач, заслужена журналістка України Ганна Дениско (Антипович). Подружжя Чайок запросило всіх присутніх, і особливо молодь, відвідати їхню древню, волелюбну й мальовничу Лютеньку, про яку приїжджі імениті гості, певно ж, неспроста кажуть: «Оце справжня Україна!».

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий