“Соняхи Іловайська”

“Соняхи Іловайська”

Вечір-реквієм із такою назвою для відвідувачів Територіального центру соціального обслуговування відділення денного перебування Подільського району м. Полтави провели бібліотекарі Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського. Вечір відбувся напередодні Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Цей пам’ятний день, який відзначається 29 серпня, встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621 для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за Батьківщину.
З цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник.
Відкрили захід старовинною козацькою піснею «Чорна рілля ізорана» у виконанні Юлії Крамарєвої. Ймовірно, пісня була складена в 17 столітті під час тяжкого періоду руїни, коли відбувалися жорстокі військові дії і померлих козаків могли кидати на полі бою без поховання. Цю старовинну козацьку пісню неможливо було почути ані по радянському радіо, ані по телебаченню – в народі ходила чутка, що цю пісню любив Степан Бандера. Звучала вона також у забороненому фільмі «Пропала грамота» Бориса Івченка. Сюжет давньої козацької пісні моторошно перегукується з реаліями сучасної війни.
“Соняхи Іловайська”Пам’ять загиблих захисників України вшанували хвилиною мовчання.
Завідувачка відділу соціокультурної діяльності, реклами і зв’язків з громадськістю бібліотеки Юлія Крамарєва розповіла про трагічні події серпня 2014 року, розкрила символіку «меморіальних квітів» в Україні та інших країнах світу: війни відбувались протягом усієї історії людства, і в різних культурах символами утрати на війні стали різні квіти – маки і соняхи в Україні, маки – в європейських країнах, які пережили наслідки двох світових воєн, іриси – в Японії, чортополох – в Шотландії тощо; зробила огляд тематичної літератури з фондів бібліотеки «П’ять книг про Іловайський котел».
На заході декламували вірші про війну та іловайську трагедію Ірини Іваськів «Соняхи Іловайська», Джона Мак-Крея «У полі Фландрії», (переклад Павла Береста), Cвітлани Олександрової «Іловайський котел», Ганни Верес (Демиденко) «Той чорним став «зелений коридор», Людмили Удіванової «Перед іконою я стану на коліна…» Маріанни Крамар «Це жорстоко і незбагненно…»; полтавських поетес Тетяни Ваценко «Коли в пеклі війни гартувалась Душа», Ганни Кревської «Мальви ходили за бабою», Наталки Фурси «Погомоніти б…Не про оцю війну…», поета Василя Симоненка «Можливо, знову загримлять гармати».
“Соняхи Іловайська”Музичне оформлення заходу створили учасники вокальної студії Lana «До-Ля» (керівник Світлана Стрілець) артхабу «Зело»: Світлана Стрілець «Маки червоні» (слова і музика Наталії Май), Тетяна Сивочуб «Три поради» (слова Юрія Рибчинського, музика Ігоря Шамо), Нонна Каверзньова «Чорна квітка» (слова Петра Маги, музика Олександра Тищенка).
Завершили вечір переглядом відеокліпу на пісню Анатолія Пашкевича та Миколи Негоди «Степом, степом…» у виконанні Володимира Яковлєва. Українська пісня-реквієм за загиблими в Другій світовій війні, написана в 1966 році, звучить актуально у страшній реальності нової війни, відгукуючись в серці гострим болем свіжої рани.
Відвідувачка вечору-реквієму Любов Литвин поділилась враженнями про подію: «Соняхи Іловайська»: «Цей творчий захід обласної бібліотеки пройшов на одному подиху, залишивши в серці кожного присутнього незгладимий слід пам’яті, болю, гордості за наших захисників. Особливо вразила мене давно відома пісня «Степом, степом…» з виведенням на екран сучасних слайдів. Я не змогла слухати її сидячи… Це вражає і заслуговує особливої поваги. Найщиріша подяка всім співробітникам Подільського ТЦ та бібліотекарям за подаровані години, які вразили глибоким відчуттям сьогодення».

Тетяна СИВОЧУБ,
вчителька української мови та літератури, ВПО.

Поділися:

Добавить комментарий