Пам’ять сорока мужніх воїнів-християн, які були замучені в 320 році в озері біля міста Севастія (нині турецьке місто Сівас), православні християни вшановують 22 березня.
У 313 році римський імператор Костянтин Великий підписав указ, за яким християни могли вільно сповідувати свою віру. Втім його співправитель Лікіній був переконаним язичником і в своїй частині імперії вирішив викорінити християнство. Замисливши війну проти Костянтина, він боявся зради, отож змушував своїх воїнів зректися віри в Христа.
Саме такі події розгорнулися в місті Севастія, де гарнізоном керував затятий язичник Агриколай. Йому підпорядковувалася особлива почесна дружина із сорока воїнів-каппадокійців (Каппадокія – історичний регіон на північному сході Малої Азії, нині – місцевість на території Туреччини), яка славилася непохитною мужністю і завжди здобувала перемогу в боях.
Коли воїнів-християн закликали принести жертву язичницьким богам, вони відмовились і за це були кинуті до в’язниці. Надалі почалося судилище, застосовувалися тортури, проте свята дружина залишалася непохитною. Зрештою розлютовані мучителі вигадали для непокірних страшну страту. В сильний мороз воїнів роздягли, завели в холодне озеро й залишили стояти в крижаній воді. Тим часом на березі було розтоплено баню. Кати очікували, що воїни відмовляться від своїх переконань заради можливості відігрітися у гарячій воді. Але мужні християни терпіли муки й молилися. Лише один зі страждальців не витримав і побіг до лазні – однак, ледь відчувши тепло, впав мертвий.
На світанку, коли один з охоронців прокинувся, то побачив сяючі німби над головами кожного з християн. Усвідомивши, чому вінців тільки 39, він вигукнув «І я – християнин», зняв одяг і став поряд із воїнами.
Вранці кати побачили, що воїни не замерзли. Тоді всіх 40 мучеників вивели з води і перебили їм ноги. Тіла відвезли на колісницях до багаття і спалили.
Через три дні святі воїни явилися єпископу Севастійскому Петру вві сні – йому було сказано поховати їхні останки. Разом із помічниками він зібрав святі мощі й з почестями поховав.
У нашому народі до свята Сорока святих господині пекли сорок булок із медом у формі пташок. У різних регіонах України цю випічку називали по-різному: «сороки», «жайворонки», «буслики». Люди вірили, що саме на Сорок святих із вирію повертаються пернаті – сорок різних порід.
В одних місцевостях був звичай виносити святкову випічку в садок і підвішувати до гілля дерев, у інших – дарувати сусідам, у деяких селах булочки нанизували на палички й роздавали дітям, щоб малеча бігала з ними й закликала весну.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.