Свято на спомин про сорок мучеників Севастійських, які постраждали за Христа на початку ІV століття, щороку відзначається 22 березня. Цього дня полегшується суворість Великого посту і звершується літургія передосвячених дарів.
В історії то був час, коли римський імператор Костянтин Великий намагався наділити християн такими ж правами, які мали язичники. Але його співправитель Лікіній замислював проти нього війну й будь-що прагнув зачистити своє військо від сповідників віри в Єдиного Бога.
У вірменському місті Севастія (нині – Сівас у Туреччині) перебувала уславлена дружина з сорока найхоробріших воїнів-кападокійців (Кападокія – історична назва місцевості на сході Малої Азії, територія сучасної Туреччини). Усі вони були християнами. Керував ними військовий начальник Агріколай, ревний язичник. Саме він наказав кинути непокірних до в’язниці. Там християни палко молилися й серед ночі почули Голос: «Хто перетерпить до кінця, той спасеться». Після того, як християн піддали допитам і суду, Голос знову зміцнив їх: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. Дерзайте і не бійтеся, бо приймете вінці нетлінні».
Коли в мучителів урвався терпець, воїнів роздягли й відвели за місто на вкрите кригою озеро. Там вони мали стояти всю ніч під вартою. Щоб зламати їхню волю, на березі розтопили лазню. О першій годині ночі холод став нестерпним, і один із воїнів кинувся в бік лазні, втім, ледве переступив поріг, відразу ж помер. О третій ночі на озері раптом стало світло, лід розтанув, вода нагрілася. Один із вартових не спав і побачив, що над головою кожного мученика з’явився вінець. Вражений, він увірував у Христа й добровільно приєднався до мучеників.
На ранок християн закатували, а тіла вивезли на спалення. Рештки кинули у воду. Через три дні страдники явилися у сні єпископу Севастійському Петру й звеліли поховати їхні останки. Архієрею допомогли клірики, й мученики були з честю поховані.
За традиціями нашого народу, на свято Сорока святих господині пекли сорок медових булок у формі пташок. У різних регіонах України цю випічку називали по-своєму: «сороками», «жайворонками», «бусликами» чи просто «пташками». Розпоряджалися смаколиками також по-різному: підвішували у садку на деревах, дарували сусідам, роздавали дітям. Малюки бігали селом із нанизаними на палиці булочками й закликали птахів із вирію. Люди вірили, що на Сорок святих повертаються пернаті – сорок порід.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.