Співець рідного міста

Співець рідного міста

Виповнилося сто років від дня народження поета-пісняра, журналіста, етнографа Андрія Єфремовича Пашка (1918–1991).
Народився Андрій у Полтаві 23 жовтня 1918 року. Писав ліричні вірші для дорослих і дітей. Його називали “співцем життя і кохання”. Він був також співцем Полтави, бо любив своє місто, його минуле і сучасне.
Квітуй, рости в труді, моя Полтаво,
Ми ще не раз прославимо тебе! – писав Андрій Пашко.
Виріс він у полтавській робітничій сім’ї і напрямок самостійного життя обрав робітничий, як багато молодих людей того часу. Після закінчення механічного технікуму харчової промисловості вступив до Харківського інституту механізації сільського господарства, та механіка не стала справою його життя. На переддипломній практиці студента застала війна. Під час служби друкував в армійських газетах вірші про солдатське життя. Перші проби пера були ще в школі.
Учорашнього студента направили на прискорені курси офіцерів-зв’язківців. Андрій Пашко брав участь у Сталінградській битві. До його коротенького виразного вірша “Граната”, надрукованого у дивізійній газеті, підібрав мелодію самодіяльний музикант-червоноармієць. Так у однополчан з’явилася своя “Сталінградська” пісня.
Фронтові дороги пролягли на Курську дугу, Харків і… рідну Полтаву. Солдат визволяв рідне місто від ворога, а в годину короткого перепочинку зайшов додому, зустрівся з мамою та сестрою.
У поемі-хроніці “Пам’ятаєм!” Пашко писав:
Пригадався той день,
Як горіла Полтава.
А ми поспішали…
Де Берег Крутий,
На Ворсклі
Бійці навели переправу,
Відразу вступивши
З фашистами в бій.
При форсуванні Дніпра Андрій Пашко був поранений. Надалі воював на Сандомирському плацдармі, у Чехословаччині, Німеччині. Про жаданий день Перемоги написав:
Був день такий,
І ніч була такою,
Коли гула землі безмежна шир.
Війну кінчали ми
За Ельбою-рікою,
І зазвучало скрізь
Вагоме слово – МИР!
За бойові подвиги Андрій Пашко був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями “За відвагу”, “За оборону Сталінграда”, “За визволення Праги”. Повернувшись додому, вирішив присвятити себе літературі, збиранню фольклору.
Я не на фронт… Я, мамо, на цей раз
Зібрався в нелегку поезії дорогу.
Працював лектором-методистом, директором Будинку народної творчості, кореспондентом обласного радіо.
Написав пісні “Полька-полтавчанка” (1951, музика Г. Давидовського), “Вальс кохання” (1955, музика В. Шаповаленка), “Липи цвітуть” (1956, музика 3. Компанійця), “Незабутній вальс” (1958, музика А. Кос-Анатольського), “Полтаво, красуне моя” (1961, музика Д. Покраса) та інші. Кращі пісні увійшли в збірки “Про тебе співаю” (1966) і “Коли ти зі мною” (1978).
Разом із полтавським композитором і диригентом Валентином Міщенком Андрій Пашко створив низку новорічних пісень і щедрівок: “Добрий вечір, добрі люди “, “Нехай мете метелиця”. “Дівич-вечір” – обрядовий цикл про останній вечір нареченої в рідній сім’ї перед весіллям – був створений у співавторстві з композитором Олексієм Чухраєм.
Загалом на вірші Андрія Пашка написано близько 300 пісень. Багато віршів присвячено трудівникам-хліборобам, людям праці, трудовим будням, рідній природі: “Проліски”, “Через ліс до броду”, “Берізонька”.
Писав Андрій Пашко і твори для дітей (зокрема збірка “Будемо разом рости” (1958), газетні нариси про людей праці, публіцистичні статті. Він знав історію свого краю й пишався нею. Рідну Полтаву називав “любов’ю ранньою”, милим, найдорожчим у житті містом.

Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий