Спортивна гордість Зіньківського краю

Спортивна гордість Зіньківського краю

Наш земляк Микола Кулик – учасник трьох Дефлімпійських ігор, чемпіон світу та дворазовий чемпіон Європи з легкої атлетики

У мальовничому селі Шенгеріївка Зіньківського району, що розкинулось на березі річки Грунь між лісів, луків і широких ланів, 24 травня 1981 року народився хлопчик, якого назвали Миколкою. Робив свої перші кроки, ріс рухливим і непосидючим. Та занедужав, застудивши вушка. Можливо, невчасно надана медична допомога призвела до часткової втрати слуху й мовного дефекту.
Коля відвідував сільський дитсадок і спеціалізований – у Гадячі. У перший клас пішов до Полтавської спецшколи-інтернату для дітей із вадами слуху, яку й закінчив, отримавши робітничу професію слюсаря-наладника.
З дитинства, ще навчаючись у школі, Микола захопився спортом. Зіньківський колгосп імені Енгельса свого часу, в 1980-х роках, був одним з кращих в області. А його керівник Іван Петрович Кулініч – заслужений працівник сільського господарства України, кавалер орденів Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, “Знак пошани”, почесний громадянин Зінькова – мудрим господарем. Багато зробив для розвитку сіл, у тому числі освітньої, спортивної інфраструктури. Сам був чудовим шахістом, і четверо його синів – Сергій, Олег, Олександр і Петро – змалку любили спорт. Побудована в Шенгеріївці десятирічка мала хороший спортивний зал, де щовечора тривали ігрові баталії. Волейбольна команда господарства багато років була переможницею районної першості. У футболі колгосп теж посідав місце серед кращих.
Приїжджаючи додому, Микола Кулик також поспішав до сільського спортзалу пограти у волейбол і вийти на футбольне поле. На районних змаганнях грав за колгоспні команди в нападі. Та через стан здоров’я і проведену операцію порадили зачекати з футбольними тренуваннями.
Юнак влаштувався на роботу на Полтавський турбомеханічний завод. Праця в цеху не з легких. Однак зі спортом Микола розлучатися не збирався. Саме тоді на нього звернула увагу тренер Людмила Григорівна Циганко і запропонувала спробувати сили в легкій атлетиці.
– На своєму першому чемпіонаті України, що проходив у Запоріжжі, – розповідає Людмила Циганко, – Микола Кулик посів третє місце серед спортсменів із вадами слуху на дистанції 60 метрів з результатом 7 секунд, виконавши норматив майстра спорту.
Людмила Григорівна стала для Миколи не лише першим чуйним наставником з материнською добротою. За високі спортивні досягнення вихованця їй присвоєне звання заслуженого тренера України. Дуже пишається хлопцем, якого колись привела на легкоатлетичну доріжку, і радіє його успіхам.
Спортсмен підвищував майстерність під керівництвом відомого фахівця з легкої атлетики, заслуженого тренера СРСР і України, державного тренера Івана Тимофійовича Глушка, який підготував багатьох титулованих атлетів. Нині 89-річний ветеран спорту бадьорий і життєрадісний, залюбки ділиться спогадами й порадами. Згадує перші тренування з Миколою, вибори дисциплін і дистанцій: біг з бар’єрами, естафета…
– Завжди пам’ятаю високий професіоналізм, фахову майстерність Івана Тимофійовича, який відкрив мені нові секрети техніки бігу, виявляв турботу про моє майбутнє, – каже Микола Кулик.
До національної дефлімпійської легкоатлетичної збірної команди України нашого земляка зарахували в 2008 році. На зимовій першості Європи в Італії – своїх перших закордонних змаганнях – виборов срібну медаль.
Через рік, коли в районному Будинку культури у Зінькові святкували День працівників фізичної культури і спорту, автор цих рядків з трибуни нагадав присутнім, що саме в ці дні на далекому Тайвані наш земляк Микола Кулик захищає честь району, області та країни на своїх перших Дефлімпійських іграх. Микола посів тоді п’яте місце. Молодий чоловік як перспективний спортсмен сподівався на вирішення свого житлового питання. Та квартири в Полтаві не давали. Не розгледіли майбутню зірку обласні спортивні чиновники.
Тоді він уже познайомився з красунею Іриною з Черкас, яка приїздила у Полтаву в школу-інтернат, де свого часу навчався Микола, до подруги. Одружилися, народився син Костя, тепер він – другокласник. Навчається хлопчик у тій самій школі, бо має вроджені вади слуху, як і його батьки. Свого часу молода сім’я вирішила переїхати до Черкас, де жили батьки і бабуся Ірини, котрі допомагали молодим ростити малюка.
У Черкасах, облаштувавши побут, Микола Кулик продовжує тренування у заслуженого тренера України Валерія Маслякова. Влаштовується спортсменом-інструктором штатної збірної команди України з легкої атлетики серед спортсменів із вадами слуху, вступає вчитися заочно до Черкаського інституту фізкультури. Отримав диплом тренера-викладача. Цей ВНЗ закінчила і його дружина, ставши фахівцем з фізичної реабілітації та відновлення організму.
Нині Микола Кулик – заслужений майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу, кавалер орденів “За мужність” ІІІ та ІІ ступенів, 8-разовий чемпіон України, 15-разовий призер чемпіонатів України, чемпіон і рекордсмен Європи, чемпіон і призер чемпіонатів світу, триразовий срібний призер Дефлімпійських ігор. У скарбничці спортсмена – 13 міжнародних нагород найвищого ґатунку. За спортивні досягнення на Дефлімпійських іграх у Болгарії і Туреччині він був відзначений урядом України грошовою винагородою, що дозволила придбати квартиру в Полтаві. Віднедавна Микола Кулик працює тренером обласної дитячо-юнацької реабілітаційної спортивної школи інвалідів.

Іван ЧУМАК
Ветеран спорту, суддя
міжнародної категорії

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий