Стакан пшона дорівнює смерть!

241

Стакан пшона дорівнює смерть!

Початок 30-х років ХХ століття в Українській Соціалістичній Радянській Республіці (УСРР) ознаменувався різними формами політичних репресій проти сільського населення. Одним із найжахливіших злочинів сталінської влади був штучний Голодомор 1932–1933 рр., який став другим актом геноциду нашого народу після 1921–1923 рр. Трагічні події голоду, зокрема на Полтавщині, відображені в різних джерелах, з-поміж яких неможливо оминути увагою судові справи вказаного періоду. Показовим у цьому зв’язку є один із документів фонду «Кущовий народний суд Полтавського міського району, м. Полтава», який зберігається у Державному архіві Полтавської області (ф. р – 2020, оп. 1, спр. 1072).
У постанові слідчого про відання до суду від 3 серпня 1933 року зазначено, що обвинувачені громадяни 20-річний Грубич Василь Юхимович, селянин, чорноробочий, бідняк, одноосібник, і 22-річна Голуб Палажка Іванівна, селянка, сезонна робітниця, 3 червня 1933 року в с. Тахтаулове вчинили самосуд над невідомим малолітнім хлопчиком 9 років. Жінка спіймала його на крадіжці у неї із замкненої хати різних харчових продуктів. Потім вона зв’язала хлопчика та посадила у діжку в замкненій хаті на 5 годин, пішовши у справах до Полтави. У цей час хлопчик розв’язався, але сусіди його затримали. Тоді Палажка знову зв’язала йому руки та ноги. У протоколі допиту свідків сусіди зазначали, що хлопчик украв із хати стакан пшона. За це дитині розбили голову.
Зауважимо, що у 1932– 1933 рр. крадіжки були поширеним явищем, оскільки за умов відсутності в більшості селян найнеобхідніших продуктів харчування велика кількість сімей залишилась без їжі. Показово, що хлопчик, якому скоріш за все не було чого їсти, вкрав стакан пшона у червні. На сайті Музею Голодомору акцентовано увагу на тому, що пік Голодомору припадає саме на червень 1933 року. Тоді щодоби в Україні мученицькою смертю помирало 28000 осіб, щогодини – 1168, щохвилини – 20.
Голуб Палажка Іванівна за допомогою Грубича Василя Юхимовича засунула хлопчика в лантух і доручила чоловікові вкинути безпорадну дитину в погріб. Унаслідок цього хлопчик був без їжі, руху цілу добу та помер. Вочевидь, таку жорстокість можна пояснити лише тим, що сталінська система забирала у людей практично всі продукти харчування та конфісковувала майно. За таких умов навіть мізерна кількість продуктів пильно охоронялася селянами. Зазіхання на чужі продукти навіть з боку дітей породжували у дорослих неконтрольовану агресію. У даному контексті варто згадати Постанову ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року.
У газеті «Більшовик Полтавщини» від 10 серпня 1932 року опубліковано відповідну постанову, у якій зокрема йдеться про скарги робітників і колгоспників на розкрадання вантажів на залізничному та водному транспорті, а також на розкрадання кооперативного й колгоспного майна хуліганськими та протигромадськими елементами. Так само збільшилися скарги на насильства й загрози куркульських елементів колгоспникам, які не бажають вийти з колгоспів та чесно й самовіддано працюють над зміцненням їх. Таким чином держава забрала можливість у селян вести приватне господарство. Селян, які намагалися мати індивідуальну власність за рахунок своєї важкої праці, називали зневажливо «куркулями» (із тюркської мови перекладається як «ті, що вселяють страх, страждання, небезпеку»).
ЦВК і РНК Союзу РСР вважали, що громадська власність (державна, колгоспна, кооперативна) – це основа радянського ладу, вона священна й недоторканна, і людей, що чинять замах на громадську власність, треба вважати за ворогів народу, тому рішуча боротьба з крадіями громадського майна була найпершим обов’язком органів радянської влади.
Психологічно люди були зламані, розуміючи, що вже сьогодні вони можуть залишитися без продуктів харчування та померти голодною смертю. У таких випадках втрачався самоконтроль та вчинялися злочини.
У судовій справі фігурував також 24-річний Голуб Василь Іванович, працівник Івончинського споживчого товариства, який допомагав приховати сліди злочину. Прийшовши додому та дізнавшись про заподіяний своєю дружиною Палажкою та її спільником злочин, він потай відніс труп хлопчика на кладовище психлікарні та кинув у яму. Таким чином, чоловік хотів допомогти злочинцям уникнути покарання.
Однак, 17 серпня 1933 року суд виніс вирок: Грубича Василя Юхимовича та Голуб Палажку Іванівну визнати винними за ст. 146-2 та притягти до позбавлення волі на термін 8 років без поразки в правах із відбуттям у далеких таборах СРСР. Голубова Василя Івановича визнати винним за ст. 146-2 та притягти до примусової некваліфікованої праці на 1 рік. Отже, всі троє учасників кримінальної справи не залишилися безкарними.
Архівні документи свідчать, що радянська влада свідомо та цілеспрямовано знищувала генофонд української нації. Сталінська репресивна машина за рахунок створення штучного голоду породила атмосферу загального страху, зламавши багатьох селян психологічно та фізично. Крадіжки продуктів харчування сприймалися суспільством вкрай болюче. Масовий Голодомор штовхав людей на вчинення неусвідомлених злочинів. Унаслідок цього значно зростала кількість вбивств і кримінальних справ на території колишньої УСРР. Тяжка минувшина 1930-х рр. повинна слугувати історичним уроком для всіх українців, щоб сьогодні та в майбутньому не допустити утисків і терору з боку кремля.

КРУЧИНЕНКО Вячеслав Вікторович,
головний археограф Державного архіву Полтавської області.

Добавить комментарий