Старшина Армії Української Народної Республіки, чернець, патріарх

Зустріч патріарха Мстислава в аеропорту Львова. Жовтень 1990-го.

Старшина Армії Української Народної Республіки, чернець, патріарх

У Полтаві 125 років тому, 10 квітня 1898 року, народився Степан Іванович Скрипник, патріарх Київський і всієї України Мстислав. Йому пощастило будувати Українську Народну Республіку, зустріти відродження Незалежності.

На межі століть, на зламі епох

Його батько походив із полтавського козацького роду, мати – рідна сестра Симона Петлюри. Навчався в Полтавській першій класичній гімназії, закінчив офіцерську школу в Оренбурзі. У березні 1918-го вступив до кінно-гайдамацького полку імені Костя Гордієнка, з 1920-го – у 3-й Залізній дивізії Армії Української Народної Республіки. Отримав старшинське звання хорунжого. Особистий ад’ютант Головного Отамана Української Народної Республіки Симона Петлюри (1920–1921).
У 1923-му емігрував до Варшави, закінчив Вищу школу політичних наук. У 1930-му обраний послом до Польського сейму, захищав права українців у Польщі. Брав участь у церковному і релігійному житті. 1 вересня 1941-го увійшов до складу «Тимчасової адміністрації Української православної церкви» на Волині.
У квітні 1942-го прийняв постриг під чернечим ім’ям Мстислав, висвячений на єпископа Переяславського. Восени був заарештований гестапо, перебував у в’язницях Чернігова, Прилук та Києва. За клопотанням духовенства звільнений у квітні 1943-го.
З 1947-го – митрополит УПЦ Канади. З 1949-го – митрополит УПЦ в Америці. Збудував церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруці, поблизу Нью-Йорка. Очолив УПЦ у США в 1971-му.
30 жовтня 1989-го проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви (УПА) в Україні та за кордоном. На Всеукраїнському православному соборі в червні 1990-го обраний патріархом Київським і всієї України УАПЦ. У жовтні прибув в Україну. Після створення в 1992-му УПЦ Київського патріархату проголошений її патріархом. Тоді ж передав новоствореним Збройним силам України прапор 3-ї Залізної дивізії Армії Української Народної Республіки.
Помер 11 червня 1993-го у місті Грімсбі (Канада). Похований у крипті собору святого Андрія у Саут-Баунд-Бруці.

«Церква – це є те середовище, навколо якого наростає моральна сила»

* Мати Степана Скрипника, Маріанна Василівна – рідна сестра Симона Петлюри, третя донька Василя й Ольги Петлюр. Виховала чотирьох синів і доньку.
* Навчаючись у гімназії, систематично відвідував церкву, співав у церковному хорі, допомагав під час богослужінь. Зокрема, прислужував вікарному єпископу Полтавської єпархії Юрію Ярошевському, який пізніше стане митрополитом Варшавським і буде вбитий за українізацію православ’я в Польщі.
* Дядько Симон Петлюра був для молодого Степана прикладом для наслідування. В одному з інтерв’ю він розповідав: «Я був пуцвірком. Влітку він приїхав із Кубані і був два тижні, навчив мене одного вірша – “Пани, пани…”. А то було якраз на Різдво, і він хотів, щоб я той вірш декламував. Від цього пішло дуже багато… Мама була вдоволена, обняла мене, розчулилася, тато зрадів, але мама каже, я боюся, що цей Сенька зробить із тебе соціаліста».
* У 1918-му був заарештований німцями разом із Симоном Петлюрою, провів у Лук’янівській в’язниці Києва понад чотири місяці.
* У боротьбі за дерусифікацію церковного життя на Волині, де українці становили майже 70 відсотків віруючих, організував 10 вересня 1933-го «Почаївську маніфестацію», на яку зібралося близько 20 тисяч прочан. Під час мітингу було розгорнуто жовто-блакитні прапори та транспаранти з вимогами українізації церкви. У результаті тривалої боротьби, як зазначав
В. Борщевич, «українцям удалося закласти основи національної ієрархії, українізувати богослужіння у 2/3 парафій єпархії, створити й відновити авторитетні церковно-громадські інституції, взяти керівництво єпархіальним життям у свої руки».
* Дружина Степана Скрипника загинула за нез’ясованих обставин після зайняття в 1939 році Львова радянськими військами. Він сам піклувався про дітей, а незабаром прийняв чернечий постриг.
* Перебуваючи в 1944-му в Польщі, організовував евакуацію українського духовенства з родинами (близько 700 чоловік) до країн Західної Європи.
* У 1947–1949 роках, коли Мстислав очолював Українську православну церкву у Канаді, архієпископською резиденцією став другий поверх парафіяльного будинку Бриджпортської Покровської парафії, де владика приймав духовенство, проводив наради й видавав розпорядження.
* Церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруці називають «Українським Єрусалимом», або ж «Українським пантеоном». До нього входять консисторія, православна семінарія, видавництво з друкарнею, музей, бібліотека, архів, кладовище.
* За три роки свого патріаршества Мстислав сім разів відвідував Україну з тривалими візитами. На Всеукраїнських зборах Народного Руху України в жовтні 1990-го він сказав: «Що б ми хотіли від політичних громад? Щоб вони розуміли роль Церкви в житті нашої нації… Церква – це є те середовище, навколо якого наростає моральна сила».

Увічнення пам’яті

На фасаді будинку в Полтаві, де мешкала родина Скрипників, у липні 1994 встановлено меморіальну дошку на честь патріарха Мстислава (архітектор Ю. В’ялий). У будівлі зусиллями православного сестринства св. кн. Ольги, єпархіального управління православної церкви (нині ПЦУ) та національно свідомої інтелігенції міста в липні 1995 року відкрито меморіальний музей, що діяв на громадських засадах.
У 2016 році у межах декомунізаційних процесів з ініціативи міської громадської топонімічної комісії, зокрема її учасників – воїна ЗСУ, депутата міської ради Юліана Матвійчука, заступника директора Державного архіву Полтавської області Тараса Пустовіта та просвітянина Олега Пустовгара вулиця Карла Лібкнехта, де розташована садиба, згідно з розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації перейменована на вулицю Патріарха Мстислава.
Також іменем славного уродженця Полтави названо вулиці у Києві та Кам’янці-Подільському. Меморіальні дошки встановлено на фасадах Покровського кафедрального собору ПЦУ в Івано-Франківську, Андріївського храму у Києві та у Львові – на споруді Успенської громади ПЦУ й на вулиці Пісковій, 17, на будинку, в якому у 1991–1993 роках під час відвідин міста Лева зупинявся патріарх.
* * *
Що ж змусило старшину Армії УНР прийняти чернечий постриг? Як він опинився за океаном і якою силою зумів примирити такі розрізнені частини української діаспори? Чому до нього приходив спілкуватися президент США Рональд Рейган? Про все це розповідає Український інститут національної пам’яті у просвітницькому відеоматеріалі з циклу «ІстФакт»: https://www.youtube.com/watch?v=7WuRD_h0RE0&ab_channel=UkrainianInstituteofNationalRemembrance

За матеріалами офіційного сайта УІНП.

Поділися:

Добавить комментарий