Стежина з вирію додому…

Стежина з вирію додому…

Так складаються обставини, що із Сергієм Коломійцем – цікавою і неординарною особистістю – ми зустрічаємося досить часто. Цього разу – в художньо-мистецькому класі імені Івана Дряпаченка при Козельщинському будинку дитячої та юнацької творчості, де він як її керівник навчає учнів малювати.
Нині Сергій Коломієць – лауреат Міжнародної літературної премії «Козацька балачка» та дипломант літературної премії імені Володимира Малика. Після закінчення Полтавського сільськогосподарського інституту він одержав направлення в село Мануйлівку, яке тепер входить до Козельщинської об’єднаної територіальної громади. І хоч тоді не довелося там затриматися надовго, Мануйлівка глибоко запала в душу, і він часто приїздить у село, де двадцять літ поспіль влітку жив геніальний письменник- новеліст, лауреат Шевченківської премії Григір Тютюнник із дружиною Людмилою. Там має бути національний музей, вважає Сергій Коломієць, літературний меморіал з архівом великого Григора, з лелеками, з отим «зеленим кабінетом» (письменник саме так називав переобладнану клуню). Це неймовірне місце, куди повинні приходити наші зболілі душі, отримувати там енергію світла і далі нести її по життю.
У художній студії імені Івана Дряпаченка він також навчає школярів бачити гармонію довколишнього світу, щоб передати своє бачення у творчості. Його вихованці мають вагомий ужинок: здобули друге місце на обласному конкурсі «Громада моїми очима».
– Разом із дітьми ми проводили дослідження, яке перетворилося на «Соборну дорогу».
Поясню, що це значить. Опинившись на залізничній платформі в Козельщині, відразу помічаєш неподалік лелеку над колодязним зрубом. А глянеш вище – побачиш соборну вись, до якої тягнулися протягом останнього століття сотні й сотні тисяч мирян – і тутешніх, і приїжджих. Немає сумніву, що цим шляхом крокували і велетні нашого краю: письменник Олесь Гончар, вчений Михайло Остроградський, лікар Віктор Протопопов, художник-академік Іван Дряпаченко… І в цей неспокійний час воєн, епідемій світло мистецтва, творчості нас порятує, – каже Сергій.
Своїх перших творчих успіхів він досяг у Кобеляках. Творча співпраця з Андрієм Федоренком вилилася у створення чудової пісні на слова Сергія Коломійця «Євшан-зілля». Вона прозвучала і в Канаді для українців діаспори. Цей успіх надихнув Сергія на створення поеми-феєрії «Білозірка». З однодумцями, а це Олександр Климань, Євгенія Стогній, Олександр Титаренко та чимало інших, створили театрально-музичний гурт «Оратанія» – за аналогією древньої назви української землі. Побував у Світлогірську, поспілкувався із місцевими краєзнавцями і під враженням тамтешніх історичних подій 1709 року створив драму-феєрію «Переволочна», книгу надіслав на конкурс «Козацька балачка», що відбувся в Києві, у музеї під відкритим небом «Мамаєва слобода» 2011 року. Його «Переволочна» отримала першу премію.
У Полтаві за участю світлої пам’яті режисера Віктора Мірошниченка та композиторки Тамари Парулави організовується театр «Парміко» при Полтавському музичному училищі. Його назву склали початкові букви прізвищ організаторів. Тексти для вистав писав Сергій Коломієць, а це драми «Храм прозріння» і «Гримаси часу». Спектаклі мали успіх у Полтаві, а також на фестивалі у Прилуках.
Повернувшись у Кобеляки, Сергій продовжував творчу діяльність, зокрема у співавторстві з Оленою Байрак на його слова була створена пісня «Намалюй мені степ».
Нещодавно у видавництві «Дивосвіт» вийшла нова книга Сергія Коломійця «Совість землі», з якою він став дипломантом конкурсу імені Володимира Малика. Його художні виставки демонструються в різних закладах, нещодавно одна з них була розміщена в стінах Центральної бібліотеки Козельщини.
– Людина завжди повинна йти вперед, далі – до горизонту. Ось я, для прикладу, маючи вже кілька десятиріч за плечима (скажемо так – 50 плюс), знову став студентом – тепер Полтавського педагогічного університету, закінчив магістратуру, отримавши другу вищу освіту за фахом «образотворче мистецтво» на психолого-педагогічному факультеті. Цей навчальний процес був надзвичайно цікавий – справжній подарунок долі. Це був ніби проблиск моєї юності, але вже із набутою життєвою мудрістю, – зізнається Сергій Коломієць.
Він шукає споріднених душ для спілкування. Так, минулого літа мав цікаві зустрічі-розмови з учителем-краєзнавцем Григорієм Сердюком, берегинею Мануйлівської садиби та архіву Григора Тютюнника Ніною Данько, журналістом Костянтином Тараненком, композитором Володимиром Стеценком та багатьма іншими цікавими людьми. І мріє у своїй творчості передати іншим те, що має в своїй душі, пам’ятаючи слова Григора Тютюнника про секрети творчої особистості: «Немає загадки таланту – є вічна загадка Любові».

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий