Столітній ветеран не втрачає оптимізму

Столітній ветеран не втрачає оптимізму

Столітній ювілей відзначив напередодні Хрещення Господнього житель села Бовбасівки Трубайцівської сільської ради Хорольського району Яків Петрович Ганус.
Перший подих Божої благодаті був подарований дитині 18 січня 1918 року. Народився у Бовбасівці в молодій родині Петра Марковича та Олександри Григорівни. Після первістка щедрий лелека ще сім разів навідувався до хати Ганусів, принісши радість народження трьох братів і чотирьох сестер.
“Жили ми бідно, – пригадує Яків Петрович. – Важко було й через те, що батько не місцевий, родом з Чехословаччини. Кожен підтримував родину як міг. У час мого дитинства батько шив взуття, а мама ткала полотно”.
Яків полишив батьківську домівку, шукаючи заробітку. Працював на різних роботах у містах. У Харкові дізнався страшну звістку про початок війни. Призвали до війська. Служив на флоті, визволяв Одесу, Севастополь, брав участь у боях. Після тяжкого поранення потрапив у госпіталь до приморського міста Поті, що на заході Грузії. Там доля звела з дівчиною з Пирятина Ольгою. Їх об’єднали теплі спогади про Полтавщину. На весільний рушник стали 75 років тому, в 1943-му.
Після закінчення війни Яків Петрович продовжував військову службу. За заслуги перед Батьківщиною має численні нагороди.
Звільнившись у запас, повернувся додому з дружиною. Працював завфермою, завгоспом, бригадиром тракторної бригади місцевого господарства. Разом з Ольгою Панасівною у любові та злагоді виховали доньку Валентину. Тішилися внучкою Софією та діждалися правнучка Богдана. На жаль, підступна хвороба забрала у Якова Петровича вірну дружину…
“Але життя триває, – завжди говорить він собі, налаштовуючись на краще. – Якщо Бог дарував мені такого довгого віку, потрібно жити заради тих, хто віддав своє життя за Велику Перемогу, за свободу і мир, заради щастя наших нащадків”.
“Ми щиро, по-доброму заздримо Якову Петровичу, його життєрадісності, – говорить організатор культурно-дозвіллєвої діяльності Хорольського будинку-інтернату для людей похилого віку, де зараз живе дідусь, Валентина Остапенко. – Попри такий поважний вік, прожиті й пережиті роки війни та лихоліття, він товариський, активний. Полюбляє прогулянки на свіжому повітрі. Дай Бог усім такого доброго здоров’я, наснаги й волі до життя”.

Сергій МІСЮРЕНКО
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий