Століття заснування Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича: полтавський вимір

Активісти Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича. 1923 рік.

Століття заснування Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича: полтавський вимір

1 лютого виповнилося 100 років від часу заснування Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича. Ця знакова подія в історії української національної культури з ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно з Постановою Верховної Ради України цьогоріч відзначається на державному рівні. На зламі першого й другого десятиліть буремного XX століття, коли перед Україною відкривалися романтичні перспективи вільного розвитку національної культури, духовні спадкоємці Миколи Лисенка, окрім творчості, ще й опікувалися справою згуртування українських музично-культурних сил. Проте поштовхом до створення Товариства стали події далеко не оптимістичні.

Осередок українського мистецького життя: створення, розквіт, ліквідація комуністичним режимом

Наприкінці січня 1921 року українську громадськість сколихнула трагічна звістка: «українського Моцарта» – відомого композитора, хорового диригента, громадського діяча, автора славнозвісного «Щедрика» Миколу Леонтовича у домі його батька застрелив невідомий, що напросився переночувати. Згодом з’ясувалося, що невідомий прибулець – співробітник Гайсинської ЧК Афанасій Гріщенко, і це було зумисне вбивство талановитого українського композитора органами ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією). 1 лютого 1921 року в Київському музично-драматичному інституті імені Микола Лисенка діячі культури, професори й студентство зібралися, щоб за християнським звичаєм відзначити 9 днів по вбивству чекістом-терористом композитора. Спорядили концерт з творів Леонтовича, виступили зі словами жалю й скорботи.
Тоді ж ухвалили створити Комітет пам’яті Миколи Леонтовича, передусім задля з’ясування обставин вбивства видатного митця. До складу Комітету увійшли композитори Кирило Стеценко, Яків Степовий, Григорій Верьовка, Борис Лятошинський, вчений, фольклорист, чоловік Лесі Українки Климент Квітка, видатний український поет, у той час ще й хоровий диригент Павло Тичина, бандурист, письменник, актор і мистецтвознавець Гнат Хоткевич, хоровий диригент, перший керівник знаменитої капели «Думка» Нестор Городовенко, новатор театральної справи Лесь Курбас, відомий актор і театральний режисер Іван Садовський, президент Української академії мистецтв Микола Бурачек, історик української літератури Сергій Єфремов та чимало інших знакових діячів, а також рідня Миколи Леонтовича – батько, дружина та сестри як почесні члени. Юридичне затвердження Комітету тривало два місяці і в квітні 1921 року нарешті увінчалося відповідним дозволом владних органів. Головою обрали художника-символіста, поета і мистецтвознавця Юхима Михайліва. Про «…заснування Всеукраїнського комітету пам’яти покійного, з метою вшанування його пам’яти, видання його творів і сприяння розвиткові української музичної культури» йшлося у телеграмі, яку організатори Комітету надіслали батькові композитора.
Швидко Комітет зріс до 53 членів, з яких 45 – персональні члени, а 8 – творчі колективи. За рік митці влаштували в Києві масштабну акцію з відзначення роковин смерті композитора, провели прилюдні загальні збори, видали листівку-портрет митця роботи Бориса Реріха, перейменували Гімназіальну вулицю у вулицю імені Миколи Леонтовича (що біля Володимирського собору), дали близько 60 концертів.
26 лютого 1922 року в Харкові Колегія Головполітосвіти затвердила Положення про Комітет, перейменувала його в Музичне товариство імені Миколи Леонтовича і надала грошову субсидію. 1 квітня того ж року офіційно на зборах колективу в 50 чоловік було прийнято нову назву і Положення, переобрано правління та створено перші дві комісії – музичну і музейну. Товариство очолили Юхим Михайлів (голова), Олесь Чапківський (секретар), Пилип Козицький (заступник голови).
Першорядною метою Товариства було згуртування митців задля справи розвитку української національної музичної культури. Запрацювали секції: етнографічна, педагогічна, видавнича та техніко-будівнича, композиторська, хорова, перекладацька; зорганізувалися навчальні студії і школи, вокально-інструментальні квартети, були започатковані прилюдні музичні бесіди-«вівторки», на яких виступали провідні митці та вчені-мистецтвознавці, відбувалися концерти відомих виконавців. 1923 року справжньою подією став вихід журналу Товариства «Музика» під редакцією Миколи Грінченка. Про широку орієнтацію Товариства свідчило те, що 1926 року на його базі розпочала діяльність Асоціація сучасної музики (АСМ). Ще одним важливим напрямом роботи Товариства була постійна підтримка творчих зв’язків із діячами культури Західної України. Починаючи з 1923 року і до січня 1928 року (тобто до останнього місяця існування Товариства) у Києві, а поодиноко – у Харкові й Одесі, відбуваються «Галицькі музичні вечори», влаштовують вечори пам’яті Івана Франка, зустрічі з тамтешніми видатними діячами і композиторами Філаретом Колессою та Василем Барвінським. Через них передаються на захід ноти та книжки, що друкуються силами Товариства.
У час розквіту своєї діяльності Товариство імені Миколи Леонтовича об’єднувало понад 200 членів, мало філії у Полтаві, Харкові, Одесі, Житомирі, Вінниці, Дніпропетровську, Миколаєві, Чернігові, Черкасах та інших містах. На весну 1927 року Товариство зареєструвало по республіці 1014 музичних організацій (347 селянських, 211 робітничих, 367 шкільних хорів, 82 оркестри, 7 професійних хорів). Прикметно, що більшість хорових колективів, зокрема і капели бандуристів, брали собі ім’я Леонтовича чи Лисенка, що свідчило про авторитет цих митців у народних масах.
Піком визнання діяльності Товариства стали дві події 1927 року. Тоді саме членам Товариства, попри всі закиди у націоналізмі, доручили організувати українську експозицію на Міжнародній виставці у Франкфурті-на-Майні. Там було представлено майже чотири сотні експонатів (музичні інструменти, нотні видання, макети оперних постановок, програмки та афіші), виступали українські співаки. Але найвагомішим досягненням і визнанням творчого потенціалу композиторських сил Товариства стали підсумки всеукраїнського музичного конкурсу, коли ті здобули першу, другу і третю премії, в тому числі за увертюру на українські теми та кантату «Слава Україні!».
Не дивно, що комуністичний сталінський режим вирішив ліквідувати цей осередок українського мистецького життя. На початку 1926 року група композиторів харківської філії демонстративно виступила з відкритим звинуваченням Товариства у проведенні «української націоналістичної лінії та відхиленні від завдань революційного пролетарського мистецтва». Вони створили Асоціацію революційних композиторів України – АРКУ, яка, на відміну від Асоціації сучасної музики, повинна була, на їхню думку, повністю замінити Товариство. У жовтні 1926 року президія Товариства переводиться до Харкова, під «невсипне око» Наркомосу. За цей рік не вийшов жоден номер журналу «Музика» – «кубла ворожих ідей». А в лютому 1928 року, після нищівної критики Товариства на урядовому рівні, його просто ліквідували й утворили ВУТОРМ – Всеукраїнське товариство революційних музикантів, «оскільки ім’я Леонтовича було визнане неактуальним для радянської доби».

Підготував Олег ПУСТОВГАР,
регіональний представник Українського інституту національної пам’яті.

(Закінчення буде).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

1 thought on “Століття заснування Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича: полтавський вимір

Добавить комментарий