Сьогодні ми пропонуємо читачам одне із останніх літературознавчих повідомлень нашого постійного автора – ученого, літературознавця, письменника, журналіста, краєзнавця, педагога Олексія Неживого. Ще ніби зовсім недавно ми випадково зустрілися в центрі Полтави, він сказав, що чекає на зустріч із Русланом Новаковичем, який приїхав того дня до рідні з Києва. Радісно повідомив, що вийшла друком збірка оповідань нашого земляка, тож він обов’язково напише про неї. І невдовзі надіслав цю кореспонденцію – «Серед ясного неба».
Громом серед ясного неба для нас усіх стала звістка про тяжкий стан письменника – інсульт. Чекали й сподівалися на диво, якого не сталося: 17 червня Олексій Іванович Неживий пішов за вічну межу в свої 62…
Олексій Неживий народився 9 березня 1957 року в селі Хитці Лубенського району. Закінчив Калайдинцівську середню школу, заочно навчався на філологічному факультеті в Харківському державному університеті, вчителював, пройшов армійську службу. В 1980 році переїхав до Луганська, де навчання в педагогічному інституті поєднував із журналістською роботою. З 1984 року був на викладацькій роботі в Луганському державному педагогічному інституті імені Тараса Шевченка, в Луганському інституті внутрішніх справ МВС України.
У 1994 році захистив кандидатську дисертацію «Педагогічна спадщина Бориса Грінченка», в 2013-му у Львівському національному університеті імені Івана Франка захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук «Наукова біографія і творча спадщина Григора Тютюнника: джерелознавча і текстологічна проблематика» – першу в Україні докторську дисертацію за спеціальністю літературне джерелознавство і текстологія. За його ініціативою та безпосередньою участю на Луганщині були відкриті музеї великих українських патріотів Бориса Грінченка і Григора Тютюнника.
З вересня 2014 року після вимушеного переселення із окупованого Луганська – професор кафедри філософії і економіки освіти Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М.В. Остроградського та професор кафедри філологічних дисциплін Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка за сумісництвом, відповідальний секретар журналу «Бахмутський шлях».
Олексій Неживий є автором книг «Григір Тютюнник і Луганщина», «Луганщина літературна», «Для рідного слова: творча спадщина Бориса Грінченка і проблеми національного виховання», «Від слова – до пісні», «Освячені Шевченковим ім’ям», «Григір Тютюнник: текстологічна і джерелознавча проблематика життя і творчості».
Він також упорядкував і підготовив до друку ряд видань, зокрема – «…Щоб було слово і світло. Листування Григора Тютюнника», «Григір Тютюнник: «образ України здавна і по сьогодні». Щоденники, записники», «Голод 1933 року на Луганщині», «Григір Тютюнник. Бути письменником: щоденники, записники, листи», «Григір Тютюнник. Кіносценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир».
Лауреат всеукраїнських премій ім. Івана Огієнка, ім. Бориса Грінченка, ім. Дмитра Нитченка, премії НСПУ «Благовіст» за кращу книгу року, премії ім. Володимира Сосюри, обласної премії ім. Панаса Мирного, ім. Володимира Малика, премії ім. Пантелеймона Куліша, національного конкурсу «Українська мова – мова єднання» та інших.
В останні роки очолював Луганську обласну організацію НСПУ, часто їздив у Сіверськодонецьк, адже повернувся до викладацької роботи (частина Луганського університету нині базується там), був редактором літературно-художнього журналу «Полтавська криниця».
Було багато зроблено, було дуже багато нових задумів. Сумуємо й висловлюємо співчуття родині та близьким Олексія Івановича. Світла пам’ять про нього залишається в наших серцях.
Лідія ВІЦЕНЯ
«Зоря Полтавщини»