Пам’ять цих подвижниць, які до останнього подиху життя залишалися вірними Христовим істинам, вшановують 30 вересня.
Благочестива родина жила в Римі. Софія рано стала вдовою, тож виховувала трьох доньок сама. У сім’ї панувала атмосфера великих християнських чеснот – віри, надії, любові. Саме на їх пошанування і були названі діти Софії.
Матір прищепила дівчаткам любов до Господа Ісуса Христа. І вони не приховували своєї віри. Чутки про християнську родину дійшли до імператора Адріана, і він побажав особисто побачити безстрашних християнок. Коли їх привели, Софія та доньки відкрито сповідали віру в Христа, що воскрес із мертвих і дає вічне життя усім віруючим у Нього. Присутні були вражені спокоєм невільниць: здавалося, що їх було покликано на світлі урочистості, а не на катування. Утім уся родина вже розуміла, що на них чекає, і дорогою до Адріана палко молилася, щоб Господь послав їм сили не боятися майбутніх мук і смерті.
Здивований сміливістю юних християнок, імператор іще спробував за допомогою своїх наближених переконати їх принести жертву язичницьким богам. Але благочестива родина лишилася непохитною.
Тоді імператор наказав жорстоко катувати дівчат. Матір мусила дивитися на їхні страждання, але так само була незламною і переконувала доньок усе витерпіти в Ім’я Небесного Жениха. За наказом Адріана юним дівам (Вірі було 12, Надії – 10, а Любові – 9 років) відтяли голови. Сталося це 137 року.
Щоб продовжити душевні страждання святої Софії, імператор дозволив їй забрати тіла доньок. Матір поховала їх на горі за містом і три дні молилася біля могили, де й віддала свою душу Господу. Віруючі поховали її тіло на тому ж місці.
Святі мучениці засвідчили своїм подвигом, що для істинно віруючих людей брак тілесних сил аніскільки не є перешкодою до прояву сил духу й мужності. Їхніми святими молитвами Господь і сьогодні зміцнює нас у християнській вірі й доброчесному житті.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.