Православний світ вшановує пам’ять святого Андрія Первозваного 13 грудня. У Константинополі Вселенський патріарх з 12 архієреями служить урочисту літургію, яка буває тільки чотири рази на рік: на Пасху, Різдво Христове, на П’ятидесятницю і – на Андрія.
Пам’ять святого апостола Андрія по-особливому вшановується і в Україні, адже він з’єднав своїми стопами Святу Землю та Київські пагорби, ще в далекому І столітті принісши сюди світло Євангелія та благословення Спасителя. Цей учень Христів вважається апостолом українським, і Церква Православна вірить в те, що його святі ноги стояли на Київських горах і що він благословив нашу рідну землю.
Андрій був простим рибалкою з Віфсаїди Галілейської (нині – місцевість в Ізраїлі). Понад усе в житті він шукав Бога, отож, почувши проповідь Іоанна Предтечі, попрямував за ним і став його послідовником. Коли ж на Йордан прийшов Іісус, побачивши Якого, Іоанн промовив: «Ось – Агнець Божий», Андрій зрозумів, що зустрів Месію, на Якого чекав усім серцем.
Андрій привів до Господа свого молодшого брата Симона, якого пізніше Спаситель назве «Петром». Коли Господь покликав іти за Ним, Андрій з повною рішучістю полишив рибальське приладдя і разом з братом вже ніколи не відходив від Спасителя, ставши свідком найважливіших подій Його земної проповіді, Хресної Жертви та Воскресіння з мертвих.
Після Зішестя Святого Духа апостоли понесли світло християнства по світу. Шлях Андрія проліг на Схід: через Малу Азію, Македонію. Згодом були Крим, Причорномор’я. Дніпром святий апостол піднявся до того місця, де сьогодні величаво стоїть наша столиця – золотоверхий Київ. Роздивившись навколо, натхненний Духом Святим, Андрій промовив: «На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике, і багато церков воздвигне тут Бог». Апостол піднявся на ці гори, поблагословив їх та поставив великий Хрест. Саме на цьому місці, за переказами, височіє нині Андріївська церква.
На своєму шляху Андрій зазнав чимало переслідувань від язичників. Проте проповідь його супроводжувалась масовим наверненням та численними дивами, серед яких – зцілення і навіть воскрешення померлих. І скрізь, де Андрій проходив, він засновував нові християнські спільноти та висвячував священиків і єпископів.
Останньою точкою його місіонерської подорожі стало грецьке місто Патри, в якому святий прийняв мучеництво. Тут градоначальник-ідолопоклонник Егей, побачивши, що багато язичників стали вірити в Христа, в тому числі і його дружина, кинув апостола Андрія до в’язниці. Та в’язниця для нього стала храмом, куди сходились християни послухати рятівне слово Андрія. Тоді Егей засудив Андрія Первозваного до страти через розп’яття на хресті.
Оскільки хрест, на якому він був розп’ятий, мав форму літери X, він називається хрестом апостола Андрія. Два дні тривали страждання святого, він же до самої смерті продовжував навчати людей, що стояли біля хреста. 13 грудня 70 року (за іншими гіпотезами – 65 чи 77) від Р. X. апостол Андрій відійшов до Господа. Пресвітери і диякони поховали святе тіло Первозваного й описали історію його мук в невеликому посланні, яке збереглось до наших часів.
Зерна віри, посіяні святим апостолом Андрієм, щедро зійшли завдяки зусиллям благовірного Великого князя Володимира. Київська Русь сподобилася Святого Хрещення – прийняла віру візантійську від єпископів, які мають наступність від апостола Андрія.
У нашому народі святкування на Андрія зберегли дохристиянський характер. За давніми традиціями, дівчата та хлопці сходилися на вечорниці до однієї хати, де жартували, розповідали цікаві бувальщини та грали в «Калиту» («Калету»).
Дівчата разом пекли з білого борошна великий круглий корж, який так і називався – «калита». Тісто місили всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки й до наймолодшої дівчинки. Посередині коржа робили отвір. Солодке з медом тісто запікали в печі так, щоб важко було відкусити. Зверху корж змащували медом і за допомогою стрічки підвішували до стволока посередині хати, а потім хлопці мали стрибати, щоб відкусити шматочок.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.