Навіть та хвилююча обставина, що протягом 27–29 листопада на засіданнях Синоду Вселенського Патріархату вирішувалося «українське питання», не завадила Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету здійснити традиційний візит до Полтави, щоб разом із місцевою паствою вшанувати пам’ять нашого великого краянина й небесного покровителя, преподобного Паїсія Величковського (1722–1794).
У рамках святкувань відбулись урочисті богослужіння, а також урочиста академія, на якій відзначили лауреатів Полтавської єпархіальної премії імені Паїсія Величковського. Приємно, що серед удостоєних високої нагороди – і наша славна зорянка, заслужена журналістка України, поетеса, прозаїк, публіцист Лідія Віценя.
В отчому храмі Родимця Полтавського
Попри те, що день пам’яті преподобного Паїсія Величковського – 28 листопада – припав на середину робочого тижня, на Божественну літургію до Полтавського Свято-Успенського кафедрального собору прийшли сотні вірян. Чимало з них щороку чекають цієї особливої нагоди помолитися разом із Святійшим Патріархом Філаретом. Послухати його пастирського слова й наснажитися ним на довгу й тернисту дорогу Різдвяного посту.
На урочистості до Полтави традиційно завітало багато архієреїв УПЦ КП. Його Святості співслужили Патріарший намісник, митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній, митрополит Білгородський і Обоянський Іоасаф, митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан, керуючий справами Київської Патріархії архієпископ Вишгородський Агапіт, архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір, єпископ Кропивницький і Голованівський Марк, єпископ Васильківський Лаврентій та численне духовенство Полтавської єпархії.
«Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, і всього видимого і невидимого…» – линуло в храмі мелодійне багатоголосся. Люди поважного віку, молодь з дітками на руках – усі разом співали святих молитов.
А потім тиха людська ріка довго плинула до виставленої для пошанування у центрі собору ікони преподобного Паїсія. На коротку мить люди схилялись над заквітчаним образом, повіряючи небесному покровителю Полтави свої болі, турботи й палкі сподівання.
Коли всі, хто сповідався, причастилися, до пастви звернувся Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. У проповіді Його Святість нагадав про ті земні й молитовні дороги, якими пройшов Паїсій Величковський до досягнення духовної досконалості, до вершин праведності, з яких навчав істинного християнського життя усіх, хто його шукав.
Закликаючи вірян глибше замислюватися над сенсом християнського покаяння, Святійший Патріарх наголосив, що багато людей, міркуючи про свої провини, воліють обмежитися словами на зразок: «Грішник я. Такий, як і всі». «Але це – не покаяння. Людина має визнавати свої конкретні гріхи й каятися в тому, що зробила, й просити допомоги в Бога, просити прощення. Тоді Господь з великого Свого милосердя простить будь-який гріх. Нема гріха в світі, який би перевершував Божественну любов і Боже милосердя», – навчав Патріарх Філарет.
Після Божественної літургії у соборі відслужили молебень до преподобного Паїсія Величковського. Потім Його Святість вручив церковні нагороди благодійникам Свято-Успенського храму та Полтавської єпархії.
Дипломи лауреатів – з рук Його Святості
Цілющим співом церковних передзвонів відкрилася урочиста академія, присвячена дню пам’яті преподобного Паїсія Величковського. Зібрання відбулося в Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя. Незмінна ведуча «паїсіївської» академії, кандидат філологічних наук, доцент ПУЕТу Віта Сарапин розпочала з думок про незгасну відданість великого подвижника рідному краєві: «Паїсій Величковський завжди наголошував, що народився в православному граді Полтаві, від благочестивих і православних батьків. Від колиски до могили він накопичував досвід духовний, гартований вогнем розумної молитви. З дитинства до відходу у вічність авва Паїсій був спраглий почитання книжного, християнським інтелектуалом, який обрав собі за подвиг переклад з грецької творів святих отців, заглиблення в суть їхньої думки, наслідування їхнього духу і набуття завдяки цьому істинного богомислення».
Зі сцени Святійшому Патріарху Філарету подякували за постійну увагу до Полтави голова облдержадміністрації Валерій Головко та секретар Полтавської міської ради Олександр Шамота. Валерій Головко нагадав, що під час минулорічного святкування дня пам’яті преподобного Паїсія і в храмах, і зі сцени линули слова мрій і надій про створення Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні, наразі ж ці прагнення втілюються у життя, вклонився Його Святості за жертовне служіння народу й Українській Церкві та вручив спеціальну грамоту від ОДА.
Відтак настала урочиста мить пошанування лауреатів премії імені преподобного Паїсія Величковського. Святійший Патріарх вручив достойникам дипломи та ікони святого. У номінації «Громадська діяльність» відзнаку отримали директор духовно-культурного центру імені преподобного Паїсія Величковського при Полтавському Свято-Успенському кафедральному соборі, історик, краєзнавець Сергій Козлов та підприємець-меценат, будівничий церкви святителя Луки Кримського у Диканці Юрій Худяк. У номінації «Мистецтво» – старший викладач кафедри образотворчого мистецтва ПНПУ імені В. Г. Короленка, член Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України Олександр Бабенко.
У номінації «Наука» лауреатом премії стала доктор педагогічних наук, професор, декан факультету технологій та дизайну ПНПУ імені В. Г. Короленка Валентина Титаренко. У номінації «Література» – наша добра шанована колега, член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України Лідія Віценя.
«Але це гірчичне зерно виросло в дерево…»
Звернувшись до полтавців на урочистій академії, Святійший Патріарх Філарет поділився міркуваннями про значення довгоочікуваних змін, які нарешті грядуть у церковному житті України.
«Значення Томосу величезне. Три церкви в Україні об’єднаються в одну – Єдину Помісну Незалежну. Буде одна українська православна церква. Для держави це означає, що в Україні більше не буде духовної сили, яка підтримуватиме агресора. Тому Росія шаленіє. Росія не хоче, щоб Україна отримала Томос. Бо він означає кінець усім імперським ідеям Путіна. Без України Путін нову імперію не побудує. Ми не дамо йому знищити нашу Українську державу, бо в нас буде одна українська православна церква, яка і зараз захищає Україну, і далі буде захищати…
В Об’єднавчому всеукраїнському соборі візьмуть участь ті архієреї, які звернулися до Вселенського Патріарха Варфоломія з проханням надати Україні Томос про автокефалію. Це весь єпископат Київського Патріархату – понад 40 архієреїв, архієреї УАПЦ – більше 10, і невелика кількість архієреїв Московського Патріархату, які поки що приховують свої імена. Відкрито сказали про наміри лише митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, митрополит Черкаський і Канівський Софроній та митрополит Вінницький і Барський Симеон. Інші бояться покарання.
Але ми віримо, що Собор відбудеться, що Томос буде отримано і Єдину Помісну Українську Православну Церкву створено. Наразі ми витримуємо великий тиск з боку Московського Патріарха, загалом московських архієреїв. І йдеться про тиск не тільки на Вселенського Патріарха, а на всіх глав Православних Церков. З Москви роз’їжджають по всіх Церквах «гінці» й агітують, щоб там не підтримували рішення Вселенського Патріарха. Деякі Церкви так і чинять. Насамперед Антіохійська Церква, яка фінансово повністю залежить від Московської Патріархії, ще деякі Церкви.
Але нас це не турбує. Сьогодні не підтримують – завтра підтримають. Бо не можна не підтримати Церкву, яка після об’єднання матиме понад 30 мільйонів віруючих. Визнають. І ми в це віримо абсолютно. Як вірили ще в 1992 році, що в Україні буде Єдина Православна Церква. З нас тоді насміхалися, а ми вірили. Наша Церква Київського Патріархату була тоді зерном гірчичним порівняно з оточенням. Але це гірчичне зерно виросло в дерево, яке тепер покриває усю Україну», – сказав Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
На ниві духу й душі
Дякуючи Його Святості за палку й проникливу промову, архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір сказав, що нині Господь створив такі умови, що всі ми дослухаємося і намагаємося виконати слова «нашого Патріарха, людини, яка пройшла великий шлях скорбот, страждань, зрад і чужої неправди, але вистояла завдяки своїй глибокій вірі в Бога».
Тривалими оплесками учасники урочистостей супроводжували слова владики Федора про те, що через кілька місяців Його Святості виповниться 90 літ і що, незважаючи на поважний вік, Патріарх Філарет щороку приїздить вшанувати разом із полтавцями великого старця Паїсія, очолює богослужіння, наставляє паству мудрими проповідями, благословляє.
Перед тим, як під нестихаючі оплески Святійший Патріарх попрощався із переповненим залом, щоб вирушити до Києва, де його чекали нагальні, пов’язані з очікуванням рішень Синоду Вселенського Патріархату, справи, архієпископ Федір зачитав текст Указу Його Святості. Документ зі святковим змістом присвячувався мистецькому колективу-ювіляру, який якраз мав вийти на сцену: «За заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви, з нагоди сторіччя від дня створення нагороджується Національна заслужена капела бандуристів України імені Георгія Майбороди Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого третього ступеня».
Ведуча урочистої академії Віта Сарапин нагадала, що найстаріший в Україні мистецький колектив веде свій родовід від заснованого за часів гетьмана Павла Скоропадського «Кобзарського хору» та що корені уславленої капели тісно переплетені з Полтавщиною: 1935 року був створений об’єднаний колектив на основі учасників Київської та Полтавської капел. Нині художнім керівником та головним диригентом Національної капели бандуристів є народний артист України, доцент Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Юрій Курач.
Коли зі сцени полинули духовні піснеспіви, а затим освячені найвищою – Кобзаревою – любов’ю до України пісні «Зоре моя вечірняя», «Бандуристе, орле сизий!», у глядацькій залі запанував майже той же настрій, що і на ранковому богослужінні в соборі. То звершувалося ще одне таїнство – причастя мистецькими скарбами рідної землі.
Вікторія КОРНЄВА.
