Пам’ять одного з найулюбленіших в Україні святих – Миколи Чудотворця, архієпископа Мир Лікійських, – Православна Церква вшановує 19 грудня.
Майбутній святий народився у провінції Римської імперії Лікія, у місті Патара (руїни міста знаходяться на території сучасної Туреччини) близько 270 року. З дитячих років наполегливо й натхненно вивчав Божественне Писання. Особливо радів духовним успіхам юнака його дядько, єпископ Патарський Миколай. Саме він і висвятив здібного племінника на священика та, зробивши своїм помічником, доручив виголошувати повчання пастві.
Парафіяни щиро полюбили пресвітера Миколая і за палке проповідницьке слово, і за велику доброту до бідних. Миколай піклувався про всіх, хто страждає, роздавав своє майно жебракам. Причому, творячи милостиню, завжди прагнув зробити це таємно, щоб ніхто не знав про його благодіяння.
Під час прощі до Святої Землі подвижник заспокоїв своєю молитвою страшну бурю на морі й воскресив матроса, який розбився, впавши з корабельної щогли. Повернувшись із Єрусалима, Миколай мав бажання віддалитися від світу та цілковито присвятити своє життя Богові, але під час молитви почув Голос, який сказав йому: «Миколаю! Це не та нива, на якій принесеш ти очікуваний Мною плід. Зверни життя своє до людей, щоб прославилося в тобі Ім’я Моє…»
Архієпископом Мир Лікійських (місто Мири було столицею Лікії) Микола Чудотворець став за незвичайних обставин. Одному з єпископів Собору, що вирішував питання про обрання нового владики, Миколай був вказаний у видінні як обранець Господній. Покликаний пасти Церкву Божу в архієрейському сані, святитель Миколай залишався тим же великим подвижником, що й раніше: для дітей – батьком, для нужденних – годувальником, для тих, хто плаче, – розрадником, для знедолених – заступником.
Під час гоніння на християн за часів імператора Діоклитіана (284–305) архієпископ Миколай був ув’язнений разом з іншими християнами. Але й у неволі надихав і наставляв людей триматися святої віри. З початком правління імператора Костянтина святитель повернувся до своєї пастви, яка з радістю зустріла свого заступника.
У 325 році архієпископ Мирлікійський був учасником І Вселенського Собору й разом з іншими архієреями активно боровся з єрессю Арія.
Свій земний шлях святитель Миколай завершив у 343 році в Мирах і був покладений у соборній церкві. З нетлінних мощей його точилося духмяне миро, від якого віруючі отримували зцілення. Згодом мощі були перенесені в місто Барі (Італія), де вони спочивають і донині.
* * *
У нашому народі споконвіків шанують Миколу Чудотворця як захисника всіх бідних і знедолених, як рятівника від будь-якого лиха на воді. “Зимового” Миколи завжди відзначали урочисто. Усією родиною вирушали до храму на службу Божу. Вітали зі святом і бажали гараздів усім рідним, сусідам, односельцям. Ходили в гості, гуртами каталися на конях, влаштовували розваги з танцями і піснями.
Та найбільше на цей день чекала малеча, бо ж батьки з «пуп’янка» привчали своїх нащадків вірити, що за чемну поведінку Микола Чудотворець винагородить їх подарунками. Щоб не отримати замість традиційних солодощів різочки, всі дітлахи напередодні свята ставали зразковими слухнянцями.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.