“Свою долю і життя присвятила сім’ї та вихованцям”

“Свою долю і життя присвятила сім’ї та вихованцям”

Село Зимовище, що за шість кілометрів від Чорнобильської атомної електростанції, і радгосп “Прип’ятський” поєднали долі двох людей – теперішніх наших земляків. Валентина Федорівна тоді працювала продавцем, а Віктор Олексійович, за розподілом після навчання, – агрономом у місцевому господарстві. Лише починали свій самостійний шлях у житті – особистому і професійному.
Доля подарувала їм приємну зустріч. У 1973 році молоді люди стали на вишитий весільний рушник. Створилася молода родина Гапул. Через рік Бог дав їм велике щастя – народилася донечка, яку назвали Танею. Віктор Олексійович дуже хотів повернутися до рідного краю, на Полтавщину. Молода родина у 1975-му прибула в Хорол. Тут Валентина Федорівна знайомилась із людьми, культурою, побутом, традиціями краю. Її мала батьківщина – у Білорусії Гомельської області, село Гдінь.
“Коли переїхали, спочатку жили на квартирі. Перші два з половиною роки працювала на молококонсервному заводі, – пригадує Валентина Федорівна. – Потім пішла у декретну відпустку – народився син Юрій”.
З посмішкою пригадує співрозмовниця 1980-й рік, свій перший день роботи помічником вихователя у яслах-садку “Дзвіночок”, зацікавлені дитячі погляди… Ніщо не можна порівняти з тими спогадами, емоціями. Саме тоді вирішила спрямувати своє життя на педагогічну стежину. Обрала Кременчуцьке педагогічне училище.
Понад три десятиріччя працювала в колективі ясел-садка “Яблунька”. Торік за вагомий внесок у розвиток дошкільної освіти портрет Валентини Федорівни Гапули був занесений на районну Дошку пошани.
Цієї зими у дім Гапул постукав у віконце, ніжно озвавшись святковим настроєм, квітами, безліччю привітань, їхній сімейний ювілей. Відсвяткували сапфірову дату подружнього життя – 45 років разом.
“Я вдячна Богу за всі дарунки, які він посилав на моєму життєвому шляху, – говорить Валентина Гапула. – І, перш за все, – за доброго і люблячого чоловіка. Він завжди й у всьому мене підтримує, допомагає, знаходить теплі слова. Горджуся дітьми, Юрою, який знайшов улюблену професію у нашому місті, Танею – вона живе і працює у Полтаві. Син і дочка давно вилетіли з родинного гніздечка, але кожного разу, коли повертаються на батьківський поріг, наче знов переживають спогади свого дитинства і юності. Створили власні родини, а нас, батьків, уже неодноразово порадували онуками. Їх четверо: найстарший Владислав, який навчається у Хорольському агропромколеджі, тринадцятирічний Артем, Данилко, йому вісім рочків, та найменшенька Альонка – їй п’ять. Відчуваю безмежну радість, коли вся родина збирається разом.
Вони – моя любов і моє життя… Син Юрій у 2015–2016 роках разом з іншими відстоював незалежність і територіальну цілісність України. Я горджуся сином, та, скажу відверто, дуже-дуже боялася за нього. На щастя, повернувся живим і неушкодженим. Слава Господу, що послав захист нашій державі й моєму синочку…”
Все своє життя присвятила Валентина Федорівна родині і маленьким вихованцям. Нехай і надалі вони тішать її. Зичимо родині ювілярів здоров’я і щастя.

Сергій МІСЮРЕНКО
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий