“Свою Україну любіть. Любіть її… во врем’я люте…”

У Полтаві з нагоди Шевченківських днів містяни збиралися біля пам’ятника Великому Кобзареві двічі: напередодні традиційних весняних вихідних – 7 березня – та в день двісті четвертої річниці від появи на світ Національного Пророка – 9 березня. Учасники урочистостей декламували патріотичну лірику українського генія, несли до підніжжя монумента квіти й разом міркували про актуальність Шевченкових заповітів у сучасному вимірі.
Попри сильну ожеледицю 7 березня, заплановане покладання квітів до пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку не переносили. Офіційний захід відбувся за участю обласної та міської влади. Традиційно на урочистості запросили студентську молодь, представників громадських організацій, трудових колективів, духовенство.
Полтавцям нагадали про унікальну націєтворчу роль великого поета, прозвучав Державний Гімн України, до підніжжя монумента лягли квіти. На прохання журналістів учасники заходу різного віку цитували найдорожчі для них рядки Шевченкової поезії. У записі лунало могутнє багатоголосся музичного шедевру “Реве та стогне Дніпр широкий”.
* * *
Велелюдно було в Сонячному парку також 9 березня. Сюди поспішали небайдужі краяни, щоб за велінням душі привітати один одного з 204-ю річницею від дня народження Національного Пророка, вклонитися його пам’яті біля величного монумента й поринути у всесвіт поезії Кобзаря. Всесвіт, на багато століть уперед переповнений болем за долю нашої розтерзаної землі й непримиренністю до її ворогів. Всесвіт безмежний і незглибимий у любові до України.
Окрасою святкувань були вишиті роботи, присвячені Кобзареві, які люди тримали в руках. На полотні – портрети Тараса Григоровича різних років, цитати з його творів. Один із рушників-оберегів привертав увагу велетенськими розмірами. Його створення – особлива історія, адже до вишивання чотириметрового символу долучилися не тільки полтавські майстрині, а й небайдужі люди з різних куточків України. Освячували оберіг на Тарасовій горі в Каневі.
З уст звичайних полтавців біля пам’ятника Кобзарю лунало його палке поетичне слово. Лунало не так артистично, як із професійної сцени, але так щиро, як із храму душі.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”