Таємниці Шумейкового урочища

Таємниці Шумейкового урочища

Про трагічні події вересня 1941 року, які відбулися в урочищі Шумейкове, що поблизу Лохвиці, написано не одну статтю й книгу. Офіційно названо число загиблих – близько 800 чоловік. Щовесни і щоосені тут відбуваються заходи з вшанування полеглих бійців, командирів, вищого командування Південно-Західного фронту в тому нерівному бою з фашистськими окупантами.
Щороку тут знаходять нові й нові поховання полеглих солдатів, боєприпаси, що змушує засумніватися в офіційній статистиці. В усякому випадку розмова із Ісковецьким сільським головою Сергієм Макаренком і директором меморіального комплексу «Урочище Шумейкове» В’ячеславом Гвоздовським тільки посилила мої сумніви щодо достовірності викладу подій про бій у Шумейковому, який сформувався ще за радянської доби. Тож настав час відтворення правдивої картини катастрофи Південно-Західного фронту в цілому і конкретного бою в конкретному місці й за конкретних обставин.
Мабуть, найперше потрібно розширити панораму бойових дій, а не обмежуватися їх лише вузьким яром Урочище.

С.Макаренко: «Біля першої лісосмуги, як їхати до Шумейкового з боку Лохвиці, знайшли поховання майже сорока офіцерів. Чому офіцерів? Бо вони були закутані у шкіряні плащі, а такі видавали лише офіцерам».
В. Гвоздовський: «За 9 років, що я тут працюю, було знайдено рештки 35 чоловік. Ведуться відповідні записи: про кого є відомості, про кого немає. Жаль, що ніяких відміток не робилося раніше. Тепер пошукові загони ведуть активну роботу, і географія їхніх пошуків не обмежується лише Шумейковим. Навкруг приховано ще стільки таємниць! Фактично те, що знайдено, – це крихта від того, що тут приховано під невеликим шаром ґрунту.
Знаходять останки загиблих справді щороку і на невеликій глибині. Як, приміром, під дубом біля урочища на глибині 40 сантиметрів розкопали останки чотирьох військовослужбовців­артилеристів і зо два десятки гарматних снарядів.
Торік восени було віднайдено поховання 10 військових. Петлиці, які збереглися на зотлілих гімнастерках, засвідчують, що відступали у складі Південно­Західного фронту представники різних родів військ: і прикордонники, і льотчики, і артилеристи… До речі, серед тих 10 був захоронений і офіцер з ракетницею.
За окремо знайденими речами вдається дізнатися, хто ж тут загинув. Ось, наприклад, по орденській закрутці встановили особу Семена Антоновича Черніка 1906 року народження, який був заступником начальника особового відділу Південно­Західного фронту, старший майор держбезпеки. До минулого року він вважався безвісти зниклим у бою біля сусіднього села Городище. Але похований він тут, у яру Шумейкового».
В. Гвоздовський: «Також встановили особу Семена Акимовича Горшкова. Він родом з місцевості, що поблизу Ярославля. Його рештки знайшли біля Лучки. Перепоховали окремо. Надіслали в Росію запит, але поки що ніхто не відгукнувся.
Ми, коли вже достеменно знаємо особу знайденого бійця, хоронимо окремо, щоб рідні, якщо відгукнуться, могли його забрати, перепоховати…
Запеклі бої тривали на всіх напрямках від Шумейкового, як, приміром, вбік села Красне Чорнухинського району.
П’ять років тому на глибині 50 сантиметрів поблизу села Друківщина знайшли останки двох льотчиків. Власне, й раніше на навколишніх полях сіяли переважно багаторічні трави. Бо колись фермер Володимир Рак, що обробляв тут землі, вирішив провести глибоку оранку своїм Т­150, то із ґрунтом повивертало масу людських кісток».
С. Макаренко: «У навколишніх селах тоді переважало жіноче населення, бо чоловіків забрали на війну. Тож ховали загиблих жінки часто­густо, ледь присипавши їх землею, адже вбитих була сила­силенна».
В. Гвоздовський: «Те, що під Красним був запеклий бій, уже очевидно. Місцеві старожили наполягають на тому, що і Тупіков (Василь Тупіков – начальник штабу Південно-Західного фронту. – Авт.) загинув саме тут, а не в Шумейковому. Хоча у протоколі записано, що загинув Тупіков на полі, засіяному гречкою, між селом Красним і Овдіївкою.
У тому вересневому місиві 1941­го загинуло 15 генералів. Це теж уже доведений факт. Їхні тіла нашвидкуруч поховали у могилі неподалік Овдіївки. Але хтось навів вандалів на це поховання, і могилу розграбували, поглумилися над покійними.
На війні, як на війні. Поруч з героїзмом були зрада, мародерство…
Зрозуміло, що відступали частини Південно­Західного фронту не лише у складі кількох сотень офіцерів. Разом із ними йшли тисячі рядових бійців, медсанбати, тилові підрозділи. Адже не випадково сучасні історики і дослідники тих подій губляться в здогадках щодо того, скільки ж насправді тут загинуло людей. Про це знає лише одна земля навколо.
Біля Сенчі, Лучки, Чернечого Яру, Ломак, Шеків, Окіпу та інших сіл діяли переправи через річку Сулу, яка місцями була доволі повноводною. То тут знаходять тепер стільки поховань! Ось і нещодавно шукачі металів поблизу Сенчі знайшли чимало військових петлиць. Серед нових знахідок – планшет, офіцерська шкіряна сумка, де була вже з’їдена іржею металева ручка з пером, наперсток, протигаз…»
С. Макаренко: «Кажуть, що біля Шеків полягли тисячі солдатів. Та ви запитайте у Дейнеки з Сенчі, бо його батько у загоні Баграмяна (Іван Баграмян – начальник оперативного відділу штабу фронту. – Авт.) готував шляхи відступу для Кирпоноса (Михайло Кирпонос – командуючий фронтом. – Авт.) і офіцерів Південно­Західного фронту. В тій групі прориву було близько 5 тисяч бійців. А таких груп, ймовірно, було три. Ось і порахуйте, скільки тут людей лягло».
Віктора Івановича Дейнеку, керівника автоколони на сенчанському газопромислі, я запитав про його батька і про те, що той, можливо, розповідав.
– Та батько не дуже любив говорити про війну. Однак з Баграмяном, коли той приїздив у Шумейкове вже після війни, бачився. Я добре запам’ятав слова батька: «Не вір, синку, що розповідають, що буцімто загинуло у Шумейковому 700 чи 800 чоловік. Там полягли тисячі», – поділився спогадами В.І.Дейнека.
В. Гвоздовський: «Те, що називають цифру 800 загиблих, то це лише вищий офіцерський склад. З цим можна погодитися. А ось решта – лише здогадки та гіпотези…
У 1966 році чоловіки, які тут сторожували, розповідали, що приїхали з органів і забрали два сейфи. Куди їх відвезли?..
Ширяться чутки і про те, що у величезному тиловому обозі перевозилися не тільки майно, інвентар, зброя, медикаменти, одяг, реманент, продукти, архів, а й гроші, навіть банківське золото. Було цього золота начебто дві з половиною тонни і везли його на двох­трьох полуторках. До Пирятина його слід ще проглядається, а вже біля Городища, що поруч з Шумейковим, – ні. Так це чи ні – знову ж таки можемо лише гадати».
***
Слухаючи всі ці розповіді, що на межі легенд і гіпотез, ми сьогодні можемо лише уявити масштабність військових подій, які відбувалися в наших краях у вересні 1941 року. Безмір трагізму лише підсилює значимість цього священного місця, рясно окропленого людською кров’ю.
– Якщо виходити з офіційних публікацій, то можна, так би мовити, вирахувати, що офіційно оприлюднені цифри не зовсім відповідають дійсності. Адже кількість людей, яка вказується в різних інформаційних джерелах, просто б не змогла переміщати величезний обсяг вантажів. Бо тих же патронів, часто не використаних, ще в уцілілих пачках, що знаходять пошуковці, можна набрати не пригоршню і навіть не відро, – говорить директор меморіального комплексу В’ячеслав Гвоздовський. – Як свідчать німецькі архіви, 20 вересня тут у полон здалося 200 радянських бійців, а 21 вересня – ще 500. То скільки ж тоді відступало?
До речі, в Ісківцях був свого роду перевалочний табір для радянських полонених. Їх потім переправляли у Хорольську яму, де слід багатьох губився. Як згадують старожили­ісківчани, полонені йшли потоком по селу дня зо два…
Скільки ще важких таємниць нам відкриє урочище Шумейкове?.. Було б доцільно саме тут організувати і музей. Бо щороку трапляються нові й нові знахідки. Скажімо, нещодавно відкопали друкарську машинку тої пори, що збереглася у доволі гарному стані й була обмотана брезентом.

Олександр МОСКАЛЕНКО.

Добавить комментарий