ТАЄМНИЦІ ЖІНОЧОЇ МУДРОСТІ

ТАЄМНИЦІ ЖІНОЧОЇ МУДРОСТІ

(вистава «Шлюб по-італійськи»)

Кохання… Цій вічній темі присвячено чергову прем’єру Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. Гоголя – «Шлюб по-італійськи». Нову виставу поставив київський режисер Анатолій Пундик, якого запросив директор театру Олексій Андрієнко. Цікаво, що для відомого постановника полтавська сцена є майже рідною, оскільки у середині 80-х років минулого століття Анатолій Пундик два роки працював тут головним режисером. Саме в той період було поставлено такі вистави, як «Декамерон» Дж. Боккаччо, «У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською, «Закон вічності» Н. Думбадзе, оперета «Моя чарівна леді» Ф. Лоу, які були досить популярними серед прихильників театрального мистецтва.
Цього разу на сцені завирували бурхливі італійські пристрасті: нестримні емоції, зрада і, звісно ж, кохання. До речі, в атмосферу Італії – весняну, легку, світлу, доброзичливу – глядач потрапляє ще в холі театру. І відразу складається враження, що можна забути про буденні проблеми і просто насолоджуватися цим прекрасним моментом.
Декілька слів варто сказати про саму п’єсу, яка має цікаву історію. Твір належить перу італійського драматурга-комедіографа Едуардо де Філіппо (1900–1984), який був ще й режисером та актором театру і кіно. Оригінальна назва комедії – «Філумена Мартурано». Уперше комедію було поставлено в 1947 році, а в 1951-му її екранізував сам автор. Виставу ставили на багатьох сценах Європи. Та справжній світовий тріумф принесла екранізація відомого італійського режисера Вітторіо де Сіка, яка отримала назву «Шлюб по-італійськи», з Марчелло Мастроянні і Софі Лорен у головних ролях.
В інтерпретації Анатолія Пундика – це класична п’єса, якої давно вже не було на полтавській сцені. Сюжетні колізії доволі стрімкі й сповнені неочікуваних поворотів. Комедійні моменти тут переплітаються з драматичними, ще більше наближаючи виставу до реального життя.
У центрі дійства – стосунки Філумени Мартурано (заслужена артистка України Катерина Філатова) і Доменіко Соріано (Володимир Філатов). Бідність і невідворотність привела молоду тоді Філумену у будинок розпусти, де вона й познайомилася з багатим красенем Доменіко. Упродовж двадцяти п’яти років вони разом, пережили розлуки й нові зустрічі, але Доменіко так і не одружився з Філуменою, попри те, що вона була не просто його коханкою, а домоуправителькою, вела його підприємства, тоді як він жив тільки заради розваг.
І ось 52-річний чоловік вирішив нарешті одружитися, але не з нею, а з однією зі своїх численних пасій. Та Доменіко не знав, на що здатна ображена жінка.
Філумена Мартурано у виконанні Катерини Філатової – жінка хоча й неосвічена, але мудра і розумна від природи, сильна і практична, добра і справедлива. Вона чітко знає, чого хоче у цьому житті, і завжди добивається свого. Незважаючи на те, що Доменіко досить часто ставився до неї як до рабині, принижував, вона палко кохає його. Філумена навіть наважилася народити і виростити трьох синів, але завжди боялася сказати про це Доменіко. Так, вона бувала хитрою (крала гроші з гаманця Доменіко для дітей), але її хитрощі спрямовані на те, щоб дати дітям нормальне життя. Жінка сповідувала один закон – ніколи не плакати, оскільки вважала, що не має права себе жаліти. Одні вважали її підступною, інші, знаючи про її страдницьке життя й незламність, – святою. Філумена принципово мовчить і не говорить про те, хто із дітей є сином Доменіко, оскільки хоче, щоб той зрозумів велику істину: «діти є діти» і їх не можна купити. Доменіко врешті-решт погоджується, одружується з Філуменою і приймає як рідних усіх трьох її дітей. Тільки тепер він зрозумів глибокий зміст слова «батько», яким його назвали хлопці, та і загалом значення такого простого і водночас ємного поняття «родина».
Герой Володимира Філатова, Доменіко Соріано, дещо програє Філумені у духовній силі і мудрості. Він розбещений ловелас, який упродовж усього життя був переконаний, що все вирішують гроші, які й дають право робити все, що заманеться. Але все ж таки і він скорився перед коханням і несхитністю Філумени. Тільки втративши Філумену, він міг зрозуміти усю важливість цієї жінки у своєму житті і врешті-решт скорився, оскільки пристрасно її кохав.
У фіналі вистави перемогло кохання, хоча шлях до щастя виявився досить тернистим.
Особливо хочеться відзначити блискучу гру метра полтавської сцени, народного артиста України Олега Шеремета. Його Альфредо Аморозо, служник дона Доменіко, надзвичайно добрий, розумний і кмітливий чоловік, з тонким почуттям гумору, який по-справжньому любить свого господаря і захоплюється Філуменою.
Яскраво розкрилася у ролі служниці Розалії Солімене й актриса Ніна Савченко. Симпатизує глядачам її вірність і відданість Філумені, адже саме вона розділяла найгірші хвилини в житті своєї господині. Саме так Розалія намагалася віддячити Філумені, яка свого часу врятувала її від скрути.
Викликають симпатії глядачів і тріо молодих акторів, які грають синів Філумени: Максим Дашевський (Умберто), Антон Рокита (Рікардо), Семен Білокінь (Мікеле).
Заслуговують на увагу і деякі цікаві знахідки режисера, зокрема звукові символи. Так, вистава починається із капання води, що не є випадковим. Відомо, що вода є символом часу («Роки ідуть, а час летить однаково для всіх»,– говорить Доменіко Соріано), але й знаменує очищення від гріха, відродження до нового життя. І саме такі метаморфози й сталися з головним героєм.
Декілька разів під час вистави гримить грім, що є символом неспокою, гніву, швидкоплинності. І цей звук ще більше підкреслює сум’яття в душі героя (Доменіко).
І, безумовно, романтичний танець героїв у фіналі, що створює тонкий ліричний настрій вистави та є апофеозом їхнього кохання.
Вистава «Шлюб по-італійськи» розкриває найбільшу таємницю жіночої мудрості, яку колись лише однією фразою сформулювала американська кінорежисерка, кінопродюсерка, сценаристка, письменниця, драматургиня, журналістка та блогерка Нора Ефрон: «Перш за все, будь головною героїнею свого життя, але не жертвою». І тоді ти дійсно всього зможеш добитися.

Людмила ЧЕРЕДНИК,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства, культури та документознавства Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка».

Поділися:

Добавить комментарий