Таємниця долі нащадків Опанаса Сластіона відкривається в американському Денвері

Таємниця долі нащадків Опанаса Сластіона відкривається в американському Денвері

Факти на межі фантастики, карколомні повороти в перебігові реальних подій, мелодраматичний ліризм… Відома українська журналістка, перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк інтригувала учасників засідання Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при управлінні культури ОДА з тією ж майстерністю, за яку її обожнювала багатомільйонна аудиторія популярних телепроектів. Утім наразі – як куратор унікальної громадської ініціативи “Школи Лохвицького земства за проектом Опанаса Сластіона”.
Розповідь Ольги Герасим’юк про водночас і копітке, і сповнене мандрівних заокеанських пригод розгадування таємниць долі родини видатного митця не раз змушувала аудиторію затамовувати подих. А потім зітхати з полегшенням, а потім знову напружувати увагу на черговій кульмінації…
“Здається, що ви мене шукаєте. Барб”
– Ми шукали й знайшли людей, які можуть пролити світло на невідомі сторінки біографії Опанаса Сластіона. Завершення його життя втаємничене – що сталося з його спадщиною, де його нащадки? Про сина Юрія ми знали, але, кажуть, що була й дочка, – розповіла Ольга Герасим’юк. – Утім дуже багато в чому не було впевненості й щодо синової долі. Наші архітектори занурилися в Інтернет, знаходили якісь адреси, які були нібито й не зовсім “тих” людей. Я написала листи в усю американську пресу, де є контакти з українцями. Дуже допомогла пані Ірина Ключковська (директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою. – Ред.), яка надзвичайно переймається полтавською культурною спадщиною, нашим проектом. Врешті сталося так, що я отримала лист із США, який міг здатися навіть зовсім випадковим. Він не був підписаний ні “Сластіон”, ні “Галушка”, ні будь-яким українським прізвищем. У листі містилося єдине речення англійською: “Здається, що ви мене шукаєте”. І коротенький підпис – Барб. Я взагалі не знала, про кого йдеться. Але почала з цією жінкою листуватися, і виявилося, що вона з родини сина Сластіона, який справді опинився в Америці.
“…Я їду не просити, навпаки, я вам щось привезу”
– Віртуальне спілкування з Барб затягнулося на півроку й домовитися про зустріч було дуже непросто. Американці звикли, що з України їдуть щось просити – гроші, іншу допомогу, – зізналася журналістка. – Коли я зрозуміла природу цього їхнього остраху, то прямо так і написала, що їду не просити, навпаки, я вам щось привезу.
Минулого року Ольга Герасим’юк нарешті побувала в США. Як обіцяний подарунок привезла скановану картину руки Опанаса Сластіона, що зберігається в Лохвицькому музеї. На полотні – типова школа його проекту. Вартісне цифрове сканування виконав волонтер з Америки, колишній громадянин України.
Наразі коротенька інформація про Юрія Опанасовича Сластіона (1903, Миргород – 1980, Денвер, Колорадо, США) доступна широкому загалу у “Вікіпедії”: “український і американський релігійний діяч, священик УАПЦ в США. Архітектор, живописець і композитор…”. Сотні подробиць, можливо, стануть відомі невдовзі, адже спілкування з гостею з України стало для правнуків Опанаса Сластіона справжнім відкриттям, яке спонукало подивитися на сімейну минувшину зовсім іншими очима.
– Ви собі не уявляєте, але ці люди навіть не підозрювали, що стоїть за ім’ям Опанаса Сластіона, – поділилася Ольга Герасим’юк. – Авжеж, Юрій у ті часи остерігався, що НКВД, потім КДБ могли б дістати його й за океаном. Тому нащадкам розповідалося далеко не все. Цікаво, що син Опанаса Георгійовича розписував в Америці церкви, там є купа його робіт. Тобто мистецький зв’язок з Батьківщиною не переривався ніколи, це те, що передалося йому з нашого краю.
І зв’язок цей був настільки потужний, що “заряджав” навіть людей, які зроду не бачили ні Дніпра, ні Києва. Наприклад, загадкова американка Барб – невістка Юрія Сластіона – також вважає себе українкою.
“І це там, в американському Денвері. Замисліться…”
За зізнанням Ольги Герасим’юк, у її щоденному листуванні з нащадками великого митця, у бажанні “підтримувати цей вогник” є ще одна досить приголомшлива причина. Жодної краплі крові роду Сластіонів у жилах правнуків Опанаса Георгійовича немає. У Юрія, на жаль, не було своїх дітей, але було велике серце, яке підказало всиновити чужих. Всиновити й навчити любити Україну, як рідну; бережно, ніби священні реліквії, зберігати і з покоління у покоління передавати елементи українських національних строїв, інші зворушливі дрібнички, що нагадували про “тихі води і ясні зорі”.
– Правнука Опанаса Сластіона звати Марко. І він, уявіть собі, уточнив для мене, що його ім’я пишеться через “к”, бо інший варіант – то італійський, а в нього ім’я українське. Він володіє прекрасною чистою українською мовою. І його сестра теж. І це там, в американському Денвері. Замисліться… Марко розповів, що після смерті діда, Юрія Сластіона, залишилися коробки з його архівами, і він нікуди їх не викинув. Вони й досі лежать на горищі. Сказав навіть: “Якби я знав… то давно б уже все перебрав”, – розповіла Ольга Герасим’юк.
За її словами, Марко впевнений, що бачив написану дідом біографію Опанаса Сластіона й сподівається віднайти її серед інших архівних матеріалів. Справжню – з подробицями, з емоціями, з розгадками всіх сумних таємниць, позначених печаттю більшовицького апокаліпсису в Україні. Ольга Герасим’юк переконана: якщо Марко знайде ту біографію, ми з вами знайдемо ще одну сторінку нашої історії. Заново відкриємо для себе одного з фундаторів українського архітектурного модерну Опанаса Георгійовича Сластіона.
Про вже зроблені в рамках проекту “Школи Лохвицького земства за проектом О. Сластіона” справи, про спільну роботу з управлінням культури ОДА та про перешкоди, без подолання яких врятувати найбільший в Україні комплекс пам’яток Українського архітектурного модерну неможливо, читайте в одному з наступних номерів “Зорі Полтавщини”.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий