Там, де всі один  одного розуміють

Там, де всі один одного розуміють

Із Полтави до села Ковалівка відносно недалеко, тож дістатися за обраним громадською організацією “Спілка вдів та дітей учасників бойових дій “Птаха” маршрутом маємо досить швидко. Загалом дорога нагадує пірнання з прояснень у негоду – то вигулькує сонце, то знову бризкає дощ. В автобусі жебонить шепіт жіночих розмов про звичайні щоденні клопоти й раз у раз сплескує гамір наймолодшої дітлашні.
У Ковалівці на всіх чекає екскурсія в музеї-заповіднику Антона Семеновича Макаренка.
“Ми самі вирішили, що обов’язково маємо відвідати цей музей, – розповідає голова правління Спілки вдів та дітей учасників бойових дій “Птаха” Олла В’яла-Бойко, коли прибулі з цікавістю розглядаються на ошатному подвір’ї заповідника: тут справді дуже затишно й зелено. – Думаю, що всім родинам варто вивчити сюди дорогу, особливо, якщо в них є підлітки. Тут точно знайдеться про що поміркувати. З транспортом нам допоміг народний депутат України Юрій Бублик, а також обласна рада”.
Протягом кількох останніх років пані Олла вже сповна пересвідчилася, наскільки важливим для родин загиблих захисників України на Донбасі є спілкування між собою. За кожною окремою історією – безодня болю. Когось доводилося майже силоміць змушувати виходити із затяжного усамітнення “в чотирьох стінах” й переконувати, що життя триває, що попри горе потрібно йти далі. Невеликими гуртами представниці громадської організації зустрічаються постійно, більшістю – якщо організовуються заходи. На крайньому з них і дорослі, й дітвора мали можливість відчути себе справжніми художниками. Натепер виставка їхніх робіт триває в Англії. Один із перших творчих заходів був присвячений виготовленню новорічних листівок, а оскільки відбувся у дружній до Спілки “Коморі. Першій галушковій мануфактурі”, то запам’ятавcя, не тільки цікавим майстер-класом, а й смачним частуванням.
У музеї-заповіднику Антона Семеновича Макаренка гостей зустріла екскурсовод Тамара Кривошапка. Свою розповідь вона почала з історії створення Трудової колонії, яка кардинально змінила життя безпритульних шибеників у далеких 1920-х роках. У так званому Червоному будинку екскурсанти ознайомилися з основною експозицією, а відтак відвідали Білий будинок – меморіальну частину музею, де відновлені навчальні класи, спальня, майстерні, клуб…
Приязне спілкування, яке дуже швидко налагодилося між екскурсоводом Тамарою Кривошапкою та гостями, помітно підбадьорювало дітвору: всі досить емоційно дивувалися чудернацькому методу покарання неслухняних дівчат-колоністок – ті мали відганяти курей від розсипаного зерна; дружно сміялися, почувши, що лава, на якій повсідалися екскурсанти, призначалася для шибайголів-винуватців; майже як про неймовірні, перепитували про реальні факти щодо виготовлення колоністами таких складних пристроїв, як дрилі й фотоапарати…
“Тут дуже цікаво. Ми дізналися багато нового”, – діляться враженнями сестрички Федоріни, одинадцятирічна Оленка й дев’ятирічна Аня. Сором’язливі дівчатка – доньки загиблого під час виконання бойового завдання героя, молодшого сержанта Збройних сил України, командира розвідувального відділення, кавалера ордена “За мужність” III ступеня (посмертно) Юрія Федоріна. Донбас для дівчаток – рідний, татко вивіз родину із захопленої терористами Макіївки на початку війни, а сам із серпня 2014 року пішов на фронт добровольцем.
“Діти, може, ще не все розуміють, а для дорослих така екскурсія важлива. Люди, небайдужі до чужої біди, – це взагалі тема поза часом”, – каже Ксеня Каменюк, обіймаючи тринадцятилітню донечку Настю. Їхній чоловік і тато, герой-захисник Батьківщини, капітан міліції, кавалер ордена “За мужність” III ступеня (посмертно) Олександр Каменюк віддав життя за мир в Україні в лютому 2015 року під Дебальцевим.
Наймолодшого учасника екскурсії, трирічного Олексійка Чурікова, мама Аліна частенько підносить на руках до “зависоких” експонатів. Хлопчику подобається фотографуватися, але тільки тоді, якщо фото робить мама. Від уваги інших він надійно ховається у її обіймах. Олексійкові було лише півроку, коли війна відняла в нього татка. Серце молодшого сержанта, двадцятичотирирічного командира відділення Валентина Чурікова зупинилося внаслідок тяжкого поранення у військовому шпиталі Харкова. Посмертно Герой нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.
У кожного з кількох десятків учасників екскурсії – своя непоправна втрата й свіжа рана. І, як би щиро не намагалися розрадити їх сторонні, найбільша довіра в родин загиблих героїв – один до одного. Це зрозуміло і неспростовно.
Від запланованого після екскурсії відпочинку на природі організаторам поїздки в Ковалівку довелося відмовитися – травнева злива внесла свої корективи. Але по поверненню до Полтави всі, хто ще не стомився від вражень, залишилися на дружнє спілкування.

Вікторія Корнєва.

Поділися:

Добавить комментарий