Театр – як цілий світ…

Театр – як цілий світ…

У перший день Нового року зустрів своє 70-ліття заслужений артист України Валерій Івакін. Він був і залишається «легендою театру ім. М.В.Гоголя і впродовж 30 років був окрасою полтавської сцени. Мабуть, це невипадково, адже його учителем, наставником була найкраща учениця та дружина Леся Курбаса – Валентина Чистякова. З перших кроків на сцені він привернув увагу полтавського глядача. Його неспокійна душа постійно прагнула дії, змін, перетворень, висоти. Та й не дивно, адже поруч були прекрасні артисти старшого покоління – колеги, прискіпливі й відповідальні, котрі задавали тон, та й така ж енергійна творча молодь. В цій атмосфері шліфувалася майстерність, вирізьблювалися творчі орієнтири… В творчому доробку артиста більше ста ролей та епізодів… Але найбільшої слави зазнав Валерій Олександрович як виконавець ролі Голохвастова в комедії Михайла Старицького «За двома зайцями» (режиссер – Роман Валько). В ній він грав з 1986-го по 2003 рік, більше 200 вистав! Його незмінною партнеркою була Катерина Філатова (Ваколюк)… У 1995 р. театр звернувся до гоголівського «Ревізора», і в ролі Івана Олександровича Хлестакова новими гранями засяяв талант артиста. А Городничого зіграв Віктор Мірошниченко (він же й постановник вистави). Це був просто шалений дует! І, нарешті, артист зіграв і самого Миколу Васильовича Гоголя у «фірмовій» виставі нашого театру «Ніч перед Різдвом». Ця робота артиста вийшла далеко поза межі полтавської сцени. Гоголь Івакіна об’їздив багато країн у складі делегацій, які представляли Полтавський край, відкривав Національний Сорочинський ярмарок, вітаючи шановних і високих гостей на Полтавщині… В безсмертній «Наталці Полтавці» ( постановка 1994 р., режисер Віталій Кашперський) Валерій Івакін створив образ Возного. Його Возний не схожий на старого маразматика. Це міцний зрілий чоловік, який щиро кохає Наталку і прагне одружитися з нею. Тож і рішення поступитися звучить драматично, і вчинок Возного – вчинок благородної люблячої людини… ».
Цитую розповідь про артиста його колеги (тривалий час завідуючої літературною частиною театру) і друга Єлизавети Орлової. Перше, що читається у ній, – минулий час: був, були, було… На жаль, так і пишеться історія, в цьому випадку – і конкретного артиста, і театру, який для нього був його життям у всіх вимірах. «На сцені цікавіше, ніж у житті, – зізнавався він в нашому інтерв’ю до його 60-річчя. – Тут стільки негараздів, проблем… Хоч Шекспір сказав, що весь світ – театр. Мені сцена давала життя, наснагу жити. То й було моє життя, мій світ!».
Уже багато років Валерій Івакін лише мріє про сцену після важкого інсульту. Хвороба теж «застала» його на роботі – під час гастролей у місті Рибінську Ярославської області в Росії. Тоді Івакіна запросили взяти участь в антрепризному проекті «Русский независимый театр», і він працював разом із відомими артистами – Андрієм Федорцовим, Ольгою Кабо, Віктором Авіловим. Грав Воланда у спектаклі «Майстер і Маргарита», – хіба може артист відмовитися від такої ролі? Їздили по всій Україні, грали в Росії, часи були іще мирні, й ніщо начебто не віщувало жодної біди.
Багато років по тому Валерієві Олександровичу довелося боротися з недугою – то «найважча роль, що мені випала в житті, – каже артист. – Але ніхто в тому не винен, я не тримаю в собі образи на цілий світ. Це така доля моя – такий іспит…».
Триматися з гідністю («у мене ніколи не було кон’юнктури!») в цій найважчій ролі – то дуже непросто. Жити спогадами про театр, дивитися, як виставу, своє життя і мріяти, все одно мріяти – то місія справжнього артиста, творця.
З роси й води Вам, пане Валерію!

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:

Добавить комментарий