«Театр починається з гардероба…», або Зупинка громадського транспорту як дзеркало культури суспільства

«Театр починається з гардероба…», або Зупинка громадського транспорту як дзеркало культури суспільства

Мабуть, багатьом із читачів відомий винесений у заголовок вислів, який приписують Костянтину Станіславському. Біографам не вдалося знайти підтвердження того, що відомий режисер колись насправді вимовляв цю фразу. Найбільш близькою за змістом є та, яка була написана у листі-подяці гардеробникам очолюваного ним культурного закладу 23 січня 1933 року: «Наш Художній театр відрізняється від багатьох інших театрів тим, що в ньому спектакль починається з моменту входу в будівлю…» Будь-який вхід, як відомо, розташований безпосередньо на вулиці, саме там, де розташовані й зупинки громадського транспорту. З них для більшості полтавців розпочинається щоденний життєвий «театр», у якому, якщо згадати ще один відомий вислів (тепер вже Вільяма Шекспіра), ми всі актори. А дивлячись, у якому стані перебуває величезна кількість полтавських зупинок, так і хочеться додати: «Актори погорілого театру»!

«Мить, зупинись, адже ти прекрасна…»

Днями на вулицях обласного центру почали встановлювати нові зупинки громадського транспорту. Одна з перших конструкцій була споруджена на зупинці «Млинзавод», що на Подолі. Красива споруда малої архітектури. Взагалі по Полтаві планується встановити близько п’ятдесяти таких зупинок зі скла, а не з пластику, як було раніше.
Але одразу виникає кілька питань. І мова зараз навіть не про вартість. Хоч саме це питання постає у багатьох полтавців першим, і в декого навіть викликає роздратування, мовляв, невже більше грошей нема куди витрачати? Адже вартість нової зупинки і справді вражає – понад сто тисяч гривень коштуватиме ця конструкція у стандартній модифікації і ще більше – у випадку, якщо на зупинці буде змонтовано монітор руху транспорту. Подібні конструкції планується встановити у центрі міста. Ті ж, які там використовуються нині, перенесуть на околиці.
Україна йде у Європу, кожне місто нашої держави прагне виглядати якнайкраще, по-європейськи. Зупинки громадського транспорту це й насправді об’єкти, які чи не найбільше впадають у око під час поїздки, тож бажання зробити їх сучасними і красивими можна зрозуміти, а обґрунтованість розрахунків вартості, сподіваємося, нині є кому проконтролювати. Зупинимося на іншому аспекті – чи довго триватиме мить краси? Не потрібно бути Вангою чи Нострадамусом, щоб передбачити – мабуть, ні! Для цього варто лише звернути увагу на те, у що перетворилися попередні, так звані «пластикові» зупинки, які встановлювали на полтавських вулицях у минулі роки. До того ж не лише ті, що знаходяться у віддалених мікрорайонах, а й, наприклад, під «каланчею» – безпосередньо у центрі Полтави. Це ж якийсь жах! Конструкції буквально сплюндровані різноманітними написами, зробленими за допомогою балончиків із фарбою. Від «безневинних» на кшталт «Тут був Вася», до «реклами» різноманітних телеграмканалів, які використовують у своєму «бізнесі» наркоділери. Долучилися «до справи» навіть «борці за гендерну рівність», проти якої автор цих рядків, звичайно, нічого не має, але ж навіщо обмальовувати зупинки закликами «50 на 50» і «Всі люди рівні»? А якщо додати до творчості «майстрів художнього розпису» ще й звичні паперові «рекламки» (при розклеюванні окремих з них, до речі, використовуються, мабуть, чи не космічні технології, адже, як свідчать комунальники, «відшкрябати» їх майже неможливо), виглядає це все зовсім не по-європейськи. Справедливості заради не можна сказати, що й у «старій» Європі немає подібного вандалізму, але ж, так би мовити, «наші масштаби» просто вражають. «Бонусом» виступають різноманітні обгортки, папірці та недопалки, якими за день засмічуються зупинки (тим більше, що далеко не всі вони обладнані елементарними урнами), і кожен має можливість спостерігати справжню «картину олією». До речі, питання кількості урн для сміття по місту (і не лише на зупинках громадського транспорту) – це й справді проблема, якою варто було б більш активно перейматися комунальникам міста.

Вдень будуємо, вночі руйнуємо!

Потерпають зупинки не лише від вандалів, а й від тих наших співгромадян, яким в око впадає все, що «погано лежить», а в цьому випадку – «міцно стоїть, але можна відгвинтити». Ще кілька років тому здавалося, що часи «після перебудови», коли масово «розукомплектовували» громадські лавочки та паркани, минули назавжди… Як з’ясовується, на жаль, ні. Все частіше по місту зустрічаються зупинки, з яких «спритники» примудряються «згвинтити» чи то елементи лави, чи навіть пластикового листа. Взагалі незбагненний випадок стався у мікрорайоні «Сади-2», де близько місяця тому за одну ніч з кінцевої зупинки автобусного маршруту поцупили весь (!) пластик, окрім покрівлі. Повірити в те, що навіть вночі відгвинтити чи не сто болтів можна непомітно для мешканців прилеглих будинків було так важко, що спочатку автор цих рядків подумав – зупинку, можливо, просто демонтують, щоб перенести в інше місце. Але комунальники запевнили, що жодних робіт не проводили. А остаточно сумніви зникли, коли ще за кілька днів почалася «розукомплектація» і лавочки багатостраждального павільйону.
Враховуючи все вищесказане, виникає несподівана думка: а чи варто взагалі витрачати досить значні кошти на облаштування цивілізованих зупинок громадського транспорту? Якщо те, що зроблено, а зроблено вже чимало, за короткий час обмальовується різнокольоровою фарбою і заклеюється папірцями «куплю-продам», повністю втрачаючи естетичний вигляд, чи взагалі банально цупиться. А можливо, комусь незабаром знадобиться і скло із зупинок нової конструкції? Чи хтось вирішить перевірити його на міцність? Ідея ж встановлювати на зупинках монітори руху транспорту в такому випадку взагалі виглядає як надзвичайно «сміливий» крок. Хіба що на кожний із цих моніторів буде «наведено» по кілька камер спостереження, адже одну теж можуть «згвинтити».
Повертаючись до заголовка цього матеріалу, так і хочеться вигукнути слідом за Костянтином Станіславським: «Не вірю!». Не вірю, що в ХХІ сторіччі полтавці не спроможні зрозуміти, що чисто у першу чергу там, де не смітять. А красиво – там, де збереженням цієї краси опікується кожен. Та дивлячись
у «дзеркала» зупинок громадського транспорту, стає сумно.
P.S. Поки ця стаття готувалася до друку, перші «прояви культури суспільства» з’явилися і на зупинці «Млинзавод». І ось тут прийшло розуміння, навіщо зупинки стали робити скляними. Можливо, їх просто буде легше «відшкрябувати»? Це, звісно, жарт, але як сумно, панове!

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий