Іще від часів Київської Русі день пам’яті преподобного Олексія, чоловіка Божого, особливо шанувався нашими предками. За церковним календарем він припадає на 30 березня.
Майбутній подвижник народився в Римі в IV столітті, в сім’ї побожного й багатого посадовця-сенатора. Був єдиною і пізньою дитиною. Із раннього дитинства виявляв здібності до наук, але найбільше його цікавило Святе Писання.
У юності Олексій суворо дотримувався постів, роздавав милостиню і під багатим одягом таємно носив волосяницю. У нього рано зародилось бажання залишити суєтний світ і служити Єдиному Богу. Однак батьки хотіли одружити свого сина і, коли він досяг повноліття, знайшли для нього наречену.
Бажання служити Церкві було в юнака настільки сильним, що відразу після заручин він віддав нареченій свій перстень, попрощався і таємно пішов із дому. Морським шляхом, на кораблі, вирушив через Сирію до міста Едеси (попередник сучасного міста Шанлиурфа на південному сході Туреччини), де зберігався Нерукотворний образ Господа, відбитий на плащаниці. Тут роздав усе своє майно нужденним, переодягнувся в лахміття жебрака і став просити милостиню біля храму Пресвятої Богородиці.
Так спливло довгих сімнадцять років. Уночі Олексій молився, а вдень збирав милостиню. Харчувався тільки хлібом і водою. Одного разу в Едесі з’явилися слуги його батька, які вже багато місяців намагалися розшукати зниклого хазяйського сина. Вони подали йому милостиню, але не впізнали в жебракові Олексія. І він дякував за це Богові.
За подвижницький спосіб життя жителі Едеси почали називати Олексія праведником. Паламареві місцевого храму було одкровення про преподобного: Богородиця через святу Свою ікону вказала, що чоловіком Божим є той убогий, котрий сидить на церковній паперті. Намагання уникнути слави змусили Олексія знову таємно вирушати в дорогу. І знову морем.
Сталося так, що корабель, на якому був подвижник, потрапив у бурю і прибився до рідних йому берегів. Блаженний вирушив до Рима. Невпізнаний, попросив свого батька поселитися на його обійсті. Дні й ночі присвячував молитві, дотримувався найсуворішого посту. Зі смиренням зносив образи й глузування від слуг, які навіть гадки не мали, з кого знущаються.
Святий прожив у домі своїх батьків сімнадцять років і був сповіщений Господом про день свого упокоєння. Тоді взяв папір та описав своє життя, просячи прощення у рідних і нареченої.
У день кончини святого Олексія в соборній церкві служив літургію Папа Інокентій в присутності імператора Гонорія. Під час служби з вівтаря почувся Голос: «Найдіть чоловіка Божого, що відходить у вічне життя, нехай він помолиться за місто». Праведника шукали, але не знайшли. Тоді після літургії в храмі знову пролунав Голос: «Шукайте чоловіка Божого в домі Євфиміана». Всі поспішили туди, та Олексій уже упокоївся. Обличчя його світилось, немов ангельське, а в руці був лист до рідних.
Незабаром тіло святого Олексія перенесли на соборну площу. Сюди стікався народ з усього Рима. Від святих мощей стало витікати благоуханне миро, від якого немічні отримували зцілення. Поховали Олексія, Божого чоловіка, 30 березня в храмі святого Воніфатія, де він колись вінчався зі своєю нареченою.
У нашому народі преподобного Олексія здавна вважали покровителем пасічників. Якщо цього дня було вже тепло, сніг зійшов, то пасічник виносив вулики з бджільника, молився, щоб Бог послав гарне літо й, відповідно, багато меду. Потім відкривав дверцята, і бджоли робили перший обліт. Кропив їх освяченою на Стрітення водою, промовляючи: «Теплий Олекса випускає бджіл на весну».
Якщо ж сніг іще лежав і надворі було морозно, пасічник ішов у бджільник, торкав рукою вулики і казав: «Нуте ви, бджоли, готуйтесь, бо прийшла пора. Йдіть, не лінуйтесь, приносьте густі меди і рівні воски, і часті рої Господу Богу на офіру, а господареві на пожиток». Крім того, пасічник молився, щоб Бог послав «медове» літо. Читав молитву також святому Олексієві, щоб той захищав бджіл від усякої напасті.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.