Ті, хто взяв на себе  перший удар війни

Ті, хто взяв на себе перший удар війни

День українського добровольця, який в усіх куточках нашої країни ветерани російсько-української війни та небайдужа громадськість відзначили 14 березня, припадає на цю дату не випадково. Саме цього дня 2014 року учасники Революції Гідності, активісти Самооборони Майдану вирушили на тренувальну базу в Нових Петрівцях. Свідомо стали добровольцями, які першими розпочали підготовку на полігоні до боротьби проти російських окупантів за незалежність і територіальну цілісність України.
Цьогоріч з нагоди пам’ятного дня українці вже вп’яте вшанували подвиг батальйонів, які на початку війни стримали нищівний наступ ворога і врятували Україну від повної окупації: «Азов», «Полтава», «Айдар», «Дніпро-1», «Донбас», «Січ». Загалом було створено 32 добровольчих військових формування. У лавах добробатів воювали й полтавці.
День українського добровольця – вияв пошани до мужності та героїзму захисників нашої Батьківщини. Рішення про його відзначення було ухвалене 17 січня 2017 року постановою Верховної Ради України.

«Це свято справжніх»

Зранку 14 березня біля пам’ятника гетьману Івану Мазепі в Полтаві близько трьох десятків автомобілів сформували автоколону, що провезла містом національні, державні синьо-жовті прапори та стяги підрозділів, які брали участь в АТО/ООС. Від Соборного майдану маршрут проліг вулицями Небесної Сотні, Соборності, Маршала Бірюзова, згодом – Європейською. Фінішували учасники патріотичної акції біля Центрального міського кладовища, де на Алеї Героїв поклали квіти до могил полеглих захисників України.
Понад сотня бійців-добровольців, рідних загиблих Героїв, волонтерів, небайдужих краян з усієї Полтавщини зібралися того ж дня на урочистий марш. Захід об’єднав під прапорами різних підрозділів добровольців з Полтави, Кременчука, Решетилівки, Гадяча, Заводського, Семенівки, Зінькова та інших населених пунктів області. Саме вони – бізнесмени та історики, айтішники та будівельники, інженери та слюсарі – найпершими взяли до рук зброю і стали на захист Батьківщини без краплі вагань та з вірою у нашу перемогу над російським агресором.
«Бути добровольцем – це поклик честі. Саме у 2014 році ті, хто мав козацький дух, пішли воювати не заради пільг, земельних ділянок, а за Україну. Для них було честю взяти до рук зброю і помститися за роки голодоморів, окупації України. Тоді, в 2014-му, й бізнесмени, й айтішники, й археологи, як я, наприклад, пішли воювати, вперше взявши до рук зброю. Для мене це свято справжніх», – розповів учасник АТО, депутат Решетилівської міської ради Анатолій Ханко.
«Для мене шлях добровольця розпочався тоді, коли Росія офіційно ухвалила рішення про введення військ в Україну, зокрема вторгнення в Крим. Я тоді поговорив з мамою, вона з Кубані. І вже наступного дня, а це був вихідний, пішов до військкомату та заповнив анкету добровольця. Тоді вона якось загубилася. Пізніше (мені пощастило) я потрапив до добровольчого батальйону «Січ». Для мене війна розпочалася зі Слов’янська», – поділився Владислав Шевченко.
Після маршу, який завершився зібранням на Соборному майдані, в Свято-Успенському кафедральному соборі ПЦУ відбувся молебень за полеглими Героями. Панахиду очолив архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір.

Брати по крові, по духу, по рідній землі

У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського презентували патріотично-партнерський проєкт «Добровольці». У його рамках відкрили присвячену Дню українського добровольця виставку. Відвідувачам представили особисті речі полтавських добровольців, зразки зброї, презентаційну частину Всеукраїнського медіапроєкту про військових «Поєднані», а також оновлені банери «Загинули, захищаючи територіальну цілісність України» з інформацією про 213 полтавців, які віддали життя за незалежність, а також фотографії, зроблені в різних підрозділах, що брали участь в АТО.
«Виставку, присвячену Дню добровольця, ми проводимо вже п’ятий рік поспіль. Тут представлено близько 200 фотографій із різних підрозділів. Їх надавали саме добровольчі батальйони. На світлинах – хлопці, які вистояли у тих боях. Є ті, які загинули і вже ніколи не повернуться. Можна побачити кадри з українських позицій 2014 року, тренувальну базу батальйону «Азов», першу танкову бригаду, яка нам допомагала своєю бронею, та інші підрозділи», – розповів співорганізатор виставки, очільник ГО «Координаційна рада громадських організацій учасників АТО в місті Полтава» Віталій Степанов.
Проєкт реалізували за підтримки ГО «Центр соціальної адаптації ветеранів та інвалідів АТО», ГО «Полтавські родини полеглих захисників України». Серед тих, хто прийшов вшанувати подвиг захисників України, – їхня майбутня зміна, курсанти Полтавського Військового коледжу сержантського складу Військового інституту комунікацій та інформатизації.
За зміцнення обороноздатності та безпеки Української держави та з нагоди Дня українського добровольця Почесними грамотами Полтавської облдержадміністрації нагородили Віталія Діденка, Віктора Трофименка, Григорія Маляренка, Кирила Орлова, Сергія Ходюка, Дмитра Юденка, Петра Ворону, Євгена Танасійчука, Віталія Козера, Сергія Тернового, Олександра Нечитайла, Сергія Бакала, Сергія Слинька, Юрія Федоренка, Олександра Чубарова.
«У 2014 році на фронті в лавах перших мобілізованих був мій брат Євген Юденко. Водій-механік БТР 93-ї окремої механізованої бригади. Він загинув. Я чекав свого призову, але мені відмовили у контракті. У нас в Полтаві базувався тоді батальйон «Азов», випала нагода, і я одразу потрапив до нього, пішов добровольцем. Ми всі були різними – за професіями, вподобаннями, але об’єднані спільною метою. Я воював два роки. Найскладніші роки російської агресії. Не скажу, що вони були страшні для мене особисто. Усе це жахіття вдавалося долати завдяки людям, які були поруч, завдяки їхній насназі, терпінню, взаємодії», – поділився спогадами ветеран російсько-української війни, один із нагороджених Дмитро Юденко.

Сучасні горліси-горські, нащадки героїв минулих століть

У залі № 22 Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського в рамках патріотично-партнерського проєкту «Добровольці» відбувся показ фільмів до Дня українського добровольця. На початку зібраня ведуча Каріна Дорошенко розповіла про народження проєкту «Поєднані». Про те, як у 2017 році почали знімати цикл фільмів про українських військових зі сходу, які у важкий час війни стали на захист рідної держави. Потім такі ж цикли випустили про захисників України з Криму, Запоріжжя, Херсона. Минулого року відзняли фільми про бійців із Полтави, Харкова та Дніпра. Чому, власне, проєкт називається «Поєднані»? Тому що кожен із вісімдесяти героїв пов’язаний зі схожим історичним персонажем подій в Україні сторічної давнини – вояком УНР, членом ОУН чи бійцем УПА.
– Дякую вам за цей проєкт. Він дійсно демонструє зв’язок між визвольними змаганнями початку ХХ століття і нинішньою війною, на Україну напав той же ворог. Тоді боротьба українців завершилася невдачею через розбрат, сьогодні ми маємо об’єднатися заради побудови сильної великої країни. Ми не хотіли війни, але всі хотіли захистити країну від ворога! – згадує важкий 2014 рік артилерист 93-ї бригади Андрій Хижняк, який у найгарячіші дні прикривав вогнем кіборгів донецького аеропорту.
– Ми йшли добровольцями, тому що не хотіли, щоб війна була у Полтаві. Ми зупинили війну на сході, а тепер маємо повернути Україні історичні кордони, – наголосив доброволець «Азову», засновник ветеранського соціального бізнесу Тарас Лелюх.
Присутні у залі переглянули також фільм про Тетяну Ялову, яка у найгарячіші дні серпня 2014-го приїхала у місто Щастя і стала медиком у Збройних силах України. Її історія – про порятунок десятків життів. Не лише бійців, а й поранених внаслідок російських обстрілів мирних жителів українських міст.
Особлива історія Юрія Дмитренка, який у 2014–2016 та 2018–2019 роках служив розвідником в українській армії. У 2016 році під час виконання бойового завдання підірвався на міні неподалік міста Гнутове. Втратив ногу. Проте після поранення, із протезом ноги, зумів не лише відновити форму, а й знову повернутися у стрій, стати учасником української збірної на «Іграх нескорених» та отримати на них срібну медаль. Юрій іще до війни взяв собі псевдо «Горський» на честь українського письменника, розвідника і повстанця, нашого земляка Юрія Горліса-Горського. І ці два Юрії, як й інші учасники проєкту, через десятки років поєднані невидимим зв’язком – любов’ю до України та готовністю стати на її захист.
Герої відеоматеріалів – військові, які є вихідцями з Полтавщини. Це – продовження започаткованої 2017 року розповіді про борців за незалежність і територіальну цілісність України. В інтерв’ю з людьми різних професій, віку, військових звань розкрито їхнє прагнення відстояти незалежність Батьківщини.
На зустрічі в музеї у присутніх була можливість особисто поспілкуватися з Юліаном Матвійчуком, Андрієм Хижняком, Тетяною Яловою, Тарасом Лелюхом, Юрієм Дмитренком, Віталієм Діденком. Гості почули щирі історії земляків, яких у час випробувань об’єднала відданість Україні.

(За матеріалами Північно-східного відділу Українського інституту національної пам’яті та полтавських інтернет-сайтів).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий