Більшість читачів, що небайдужі до життя і творчості знакового поета України Василя Стуса, ще не тримали в руках книгу Вахтанга Кіпіані, але вже знають про її вихід у харківському видавництві «Vivat». Це – «Справа Василя Стуса», дослідження абсурдного судового процесу над поетом, протоколи судових засідань, обшуків і допитів, покази свідків, поетові листи з тюрми, невідомі факти з його життя, ув’язнення й загибелі, спогади в’язнів сумління, родичів і друзів. Десятиліттями (до 2015 року) ці матеріали охоронялися під грифом «секретно», доки Український інститут національної пам’яті не зробив їх загальнодоступними.
Пощастило більше дізнатися про все це полтавцям, які на початку листопада побували на зустрічі з автором книги в обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського. Вахтанг Кіпіані – відомий український журналіст грузинського походження, публіцист, історик. Нині він – головний редактор інтернет-видання «Історична правда», однойменного тележурналу на каналі «Еспресо», викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси.
На зустрічі в бібліотеці Вахтанг Кіпіані розповів читачам про свою роботу, адже це було їхнє перше знайомство із виданням:
– Ця книга вийшла півроку тому, і в неї вже є своя доля, своє життя. Днями з’явилася сторінка про книгу у Вікіпедії, багато людей зацікавилися нею, тисячі читачів уже її купили, і нині вона вже четвертий раз додруковується. Певною мірою вона скандалізована відомим вам персонажем Медведчуком. На мій погляд, це нечесно щодо книжки, бо вона сама по собі варта уваги, читання, обдумування, обговорення – і поза політичними скандальними контекстами. У цій книзі в одному томі зібрано докупи матеріали шеститомної кримінальної справи Василя Стуса 1980 року, що зберігається в архіві КДБ УРСР у Києві (нині – Галузевий державний архів СБУ). Стус був засуджений двічі. Перший раз – у 1972-му, під час так званого великого «січневого покосу» – тоді арештували Євгена Сверстюка, В’ячеслава Чорновола, Івана Світличного і дуже багатьох достойних людей по всій Україні. У рамках того процесу Стус був засуджений як людина, яка начебто поширювала наклепи на радянську дійсність. Я б так сказав: тоді Василя Стуса засудили як поета – за його літературну творчість, за те, що його рукопис потрапив на Захід і був виданий у «бандерівському видавництві» в Брюсселі. Стус вперше побачив цю збірку – «Зимові дерева» – в руках у співробітника КДБ, який власне вимагав від нього засудити видавців, які оприлюднили збірку без дозволу радянської влади. Тоді він ще до кінця не розумів, з якою системою має справу, тоді він засудив свою книжку, тоді він ще доводив, що він не націоналіст, не антирадянщик, а поет, який мріє писати й видавати книжки. Та все одно Стус отримав, як і всі, великий термін – сім років перебував у таборі в Мордовії, потім два роки заслання на Колимі, де добував золото для радянської влади – в прямому сенсі слова! Це як мікроскопом забивати цвяхи – той образ, коли поет добуває золото на Колимі. Але доки він відбував покарання, багато що змінилося. Коли я почав гортати сторінки справи Василя Стуса 1980 року, то зрозумів, що це вже зовсім інший Стус, інша людина. Опинившись сам на сам із ворогом, він уже бачить перед собою «фашистську державу».
У ході другого свого кримінального процесу він тримався зовсім інакше. З цієї справи видно, що він уже визначив свою подальшу долю: йти до кінця у відстоюванні своєї власної позиції щодо системи, з якою він бореться, щодо літератури, в якій він уже зайняв доволі вагоме місце. І карають його вже не за творчість, карають за те, що він – українець, що він дисидент, правозахисник, який обрав боротьбу. Радянська система зробила Стуса націоналістом.
Автор також розповів про хід судового процесу, на якому Василь Стус обрав дуже небезпечну навіть для свого життя тактику – він відмовляється відповідати на запитання слідства, відмовляється захищатися від висунутих йому звинувачень. Він говорив, як казав колись Богдан Горинь про Василя Симоненка, «тихим, але громовим голосом» зі слідством, зазначаючи, що йому зрозумілі питання і звинувачення, але коментувати їх він не буде. Це говорить про силу його волі, силу його внутрішньої правоти, що давала змогу поетові так довго і витривало опонувати цій системі.
– Він добре знав, що чекає його в кінці цього процесу (ще 10 років ув’язнення і 5 років заслання), але не бути собою він уже не міг. Якщо у 1972-му він «наступив на свою пісню», підписавши те, що КДБ від нього хотів, то у 1980-му це вже була така висока струна і вона бриніла так гостро, що у нас не виникає жодних сумнівів: тут бачимо народження національного героя, національного лідера, який багато років буде надихати на боротьбу за Україну. Це ми й бачимо уже впродовж тридцяти років – з часу повернення Василя Стуса в Україну, перепоховання тіла його у 1989 році в Києві. Він стає важливою фігурою нашого політичного і громадського життя, яка стверджує, що українці – нація з високою гідністю, культурою, – говорить автор.
Ця книжка розповідає про те, наголошує Вахтанг Кіпіані, яким насправді був Стус як людина. Його історія й сьогодні є свідченням того, як Росія в усі часи знищувала будь-які прояви українства.
Майже 700 сторінок книги доводять, що поета насправді не було за що судити, проте тодішній його адвокат Віктор Медведчук, відомий нині проросійський політик, юрист, навіть не намагався його захищати. Справді, в той час у Медведчука не було змоги врятувати Стуса, такою була система, рішення у його справі (як і в справах інших дисидентів) ухвалювали не в київському суді, а в московському КДБ. «Однак у нього була можливість залишитися в історії «порядною людиною», натомість він продовжував служити системі і «захищати» Стуса, навіть тоді, коли поет від нього як від адвоката відмовився», – наголошує Вахтанг Кіпіані.
Відомо, що Віктор Медведчук подав до суду на автора книги, бо в ній побачив «образу своєї честі, гідності та ділової репутації».
На зустріч із полтавцями Вахтанга Кіпіані запросили ГО «Полтавське історичне товариство» та ГО «Нова Полтава» спільно з Північно-східним міжрегіональним відділом Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
***
Нагадаємо біографію поета: Василь Стус народився 6 січня 1938 року. Більшу частину свого життя прожив у Донецьку. Перший раз Стуса заарештували 12 січня 1972 року. Після першого ув’язнення приєднався до Української Гельсінської групи і зрікся радянського громадянства. З травня до вересня 1980 року тривав другий суд над Стусом, якого знову звинувачували в «антирадянській діяльності і пропаганді», йому присудили ще 10 років ув’язнення і 5 років заслання. У ніч із 3 на 4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у холодному карцері в таборі на Уралі. За офіційною версію – «зупинка серця», проте друзі-політв’язні кажуть: це була справжня розправа режиму над поетом і чоловіком, який не піддавався тискові.
Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”