До 100-річчя від дня народження Петра Ротача
Серед величезного епістолярного архіву Петра Ротача чимале місце займає його листування з українськими письменниками з діаспори – переважно вихідцями з історичної Полтавщини. Вони, як і сотні тисяч інших біженців, наприкінці Другої світової війни не побажали залишитись у сталінській „тюрмі народівˮ і знайшли притулок у Європі, США, Канаді, Латинській Америці, Австралії. В радянській Україні їхні твори (та й самі імена) замовчувались і залишались невідомими пересічному читачеві. Батько став одним із перших, хто відразу після здобуття Україною незалежності почав збирати відомості про розвіяних по чужині земляків. З деякими з них він був знайомий ше від часу свого вимушеного перебування в Німеччині в якості остарбайтера в 1943-1945 рр. і тепер розшукував їх (а з їхньою допомогою й інших), прагнучи повернути в український літературний простір із забуття якомога більше імен. Наслідком цієї кропіткої роботи став біобіблографічний довідник „Розвіяні по чужині: Полтавці на еміграціїˮ, виданий у Полтаві 1998-го року.
Одним із письменників, з чиєю творчістю Петро Ротач намагався познайомити полтавського читача якнайповніше, став Олекса Ізарський (Мальченко) із далекого американського Клівленда, автор восьмитомової „родинної хроніки” про українського юнака Віктора Лисенка. Пізніше в листі до О.Ізарського П.Ротач писав: „Я в образі Віктора Лисенка побачив Вас, як людину, письменника, громадянина, щасливу і нещасну людину, де всі вчинки, як мені здалось, підпорядковані одному почуттю – любові до України з роздумами про її гірку історію і поглядом у майбутнєˮ.
Вперше про „клівлендського самітникаˮ, як називали О.Ізарського деякі його колеги, П.Ротач дізнався від письменника, перекладача й літературознавця Ігоря Качуровського з Мюнхена (Німеччина). У листі, що надійшов у Полтаву 29 березня 1991 р., І.Качуровський повідомляв: „ […] Із самої Полтави на еміґрації є письменник (прозаїк) Ізарський, справжнє ім᾽я якого Олекса Григорович Мальченко. Він автор цілої серії автобіографічних повістей, в т[ому] ч[ислі] про Полтаву періоду нім[ецької] окупаціїˮ. Вже наступного дня П.Ротач відповів І.Качуровському:
„Вельмишановний Ігоре Васильовичу!
Ваш третій лист виявився першим, тим, що писаний ще 2.12 мин[улого] року. Ніхто нам, звичайно, не пояснить, де він був, і нам залишається тільки вигукнути: дивні діла твої, Господи! […] Згадка про О.Мальченка та ін[ших] полтавців тільки смутить мене, бо де взяти їхні адреси. Хотілось би розшукати і Лимана, і Барку […]ˮ.
Невдовзі після отримання цього листа І.Качуровський написав О.Ізарському: „ […] я – після історії з Петраркою (на оголошення в пресі відгукнувся один замовець…) на читача й не сподівався. Дуже позитивний відгук дістав я від читача з Вашої Полтави – від поета й літературознавця Петра Ротача. Може, знаєте такого? Не хочете йому написати? Його адреса: […]. Він буде радий дістати вістку од земляка та ще й літератораˮ. Про це І.Качуровський сповістив П.Ротача 23 квітня того ж року: „В листі до Ізарського-Мальченка я подав Вашу адресу, сподіваюся, що він Вам – як землякові – напишеˮ.
Не дочекавшись вістки із Клівленда, 25 жовтня 1991 р. Петро Ротач надіслав Олексі Ізарському першого листа:
„Високошановний Олекса Григорович!
Я отримав від Г.О.Костюка Вашу адресу, й тепер осмілююся звернутись до Вас з проханням, яке випливає з мого бажання глибше знати Вашу творчість.
Справа в тому, що я з певного часу збираю відомості про літераторів-полтавців на еміграції. Дещо вже зібрано, але цього ще мало, щоб розгорнути ґрунтовне дослідження. Правда, я вже опублікував статтю на цю тему під назвою „Розвіяні по чужині”, й крім неї опублікував інші замітки, але, повторюю, цього ще мало для відтворення повної картини творчості наших земляків у світі.
Про Вас я теж згадував, але це були ті відомості, які я мав з різних друкованих джерел, вони лише інформативні, а мені хочеться самому до всього докопатись. Ось я й вирішив потурбувати Вас своїм клопотом. Я хочу мати Вашу біографію з ширшими відомостями про життя в Полтаві, зв’язки з нашим краєм. А також відомості про творчість. Хоч би поверхові. Мати Ваші твори – не знаю, чи це реальна справа, чи можете Ви мені чим тут допомогти. Я б дуже хотів цього і дуже прошу Вас про це, але не певний, що у Вас буде змога задовільнити моє бажання.
Оце поки що і все. Якщо Вас зацікавить мій лист, прошу відповісти. Якось І.Качуровський писав мені, що він повідомляв Вам про мою роботу над словником „Літературна Полтавщина”, але не знаю, чи той лист дійшов до Вас.
Отже, чекатиму відповідь, біографічні дані, а можливо, й якісь твори. Тепер все вільно доходить і швидко.
З щирим вітанням і побажанням добра!
З повагою (підпис) П.П.Ротáчˮ.
16 листопада 1991 р. О.Ізарський написав І.Качуровському:
„ […] я отримав листа з Полтави, від П.Ротача, дуже милого. Він дістав мою адресу від Г.Костюка, але згадав, що й Ви йому писали про мене. Йому потрібна мою біографія й відомості потрібні про мою творчість, – для словника полтавців. Я напишу йому вже після референдуму. Якщо референдум буде задовільним чи добрим. А як Україна повертатиметься до Союзу, пардон, Союзу Суверенных Государств, то ще подумаю, чи пертися туди з автобіографіями, чи листуватися з невідомими мені людьми у Полтаві, чи ні. Побачу, казав сліпийˮ.
У листі від 26 грудня того ж року О.Ізарський продовжив цю тему:
„ […] що робиться в УЛЕнциклопедії? У ній я знайшов багато гасел П.П.Ротача, котрому я мушу таки написати щось про себе, а я не знаю що і як треба йому про мене знати. Ви писали йому про мене. А адресу мою дав йому Г.Костюк… Справді, що ж написати? Я можу розповісти багато байок з мого родинного альбому, про мого батька та його друзів і знайомих, починаючи від Бурлюків, Глазунова, Коні [й] т[аке] ін[ше]. Або від родичів по материній сім’ї, починаючи від мого прадіда вет[еринарного] лікаря, що обслуговував тридцять з хвостиком економій Карлівського маєтку мекленбурзького герцоґа, здається, де управляючим був Шайдеман, добрий господар, але груба людина. До речі, з його сестрою, Шайдемана, був одружений Панас Мирний. І шлюб брав П[анас] М[ирний] у нас у Карлівці, в соборі. Так от, не стану ж я раптом розповідати йому таку поезію, а що написати, чорт його знає. Але щось таки „сочінюˮ […]ˮ.
На початку січня 1992 р. О.Ізарський відправив П.Ротачу розлогого листа, який, як пізніше з᾽ясувалося, до адресата не дійшов. Знайомство не відбулося…
Через два з половиною роки, 8 червня 1994 р., у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського з доповіддю про літературу української діаспори виступив Ігор Качуровський, який на той час гостював у П.Ротача. Того ж дня у Клівленд полетів лист:
„ Вельмишановний земляче!
Сьогодні в приміщенні краєзнавчого музею на занятті університету українських студій ім. Кричевського Ігор Васильович Качуровський, розповідаючи про літературу української діаспори, добрим словом згадав і Вас. З великим зацікавленням слухали полтавці цей виступ і питали: а де можна дістати книжки Олекси Мальченка? На жаль, чим їм і нам усім зарадити?
Є, кажу, надія, що, може, Олекса Григорович обізветься і порадує нас своїми творами.
Вітаю Вас. Я був би радий також, якби Ви передали вітання Григорію Олександровичу Костюкові, бо щось давно нема від нього листа.
До речі, сьогодні ж в музеї відбулась презентація книжки Дмитра Солов’я2 „Розгром Полтавиˮ, яку перевидало наше місцеве видавництво „Криниця”.
На все добре!
Щиро – (П.Ротач)ˮ.
Угорі аркуша І.Качуровським зроблений припис:
„Олексу Григоровича
вітаю з його рідної Полтави.
Подробиці надійдуть у листі з Мюнхену!
Чекайте.
(підпис)ˮ.
І знову відповідь не надійшла. 24 травня 1995 р. П.Ротач робить ще одну спробу розпочати листування і, нарешті, 14 червня приходить довгоочікуваний лист:
„2.6.[19]95 [р.]
Дорогий Петре Петровичу!
Учора прийшов Ваш прецікавий і милий лист! Лист з Полтави! Лист від Вас, а я з усіх боків чую про Вас багато доброго. Та й зустрічаю Вас часто „в бібліографіях”, на жаль. Самих Ваших речей не читав ще. Отже: дякую за листа, як і за попередні Ваші листи. На перший з них я Вам відповів великим посланієм, але він загубився, видно. Напевне в Москві, де тоді листи на Україну просто викидали на смітник.
А щодо Вашого учорашнього листа:
Я дуже неохоче пишу щось схоже на автобіографії, якщо мова про цей жанр у чистому виді. Зате автобіографією пахнуть мої книги про полтавця Віктора Лисенка. Одначе – що ж таке світова література як не суцільна автобіографія й щоденник людства?!! Усе в ній першої кляси, побудоване на особистому досвіді авторів. Чи не так? […]
Качуровський писав мені про знайомство з Вами, гостювання у Вас. А днями він надіслав мені цитату з Вашого листа, що має відношення [до] мене.
Як я живу? В цілковитій самоті, без людей. Живемо вдвох з братом. Як і ціле життя прожили вдвох. Тільки мама була нашим „товариствомˮ. А тепер наш триумвірат розпався. Ось у серпні почну 77-й рік життя.
Для доброї автобіографії мені потрібно том на 700 сторінок!..
Бажаю Вам і Вашій дружині всього найкращого! Будьте здорові!
Ваш
(підпис)ˮ.
Відтоді листування Петра Ротача з Ігорем Качуровським і Олексою Ізарським тривало близько 12 років. Інколи листи із Мюнхена та Клівленда приходили у Полтаву одночасно. Якось в одному з листів П.Ротач зауважив, що між кореспондентами з Полтави, Мюнхена й Клівленда склався своєрідний духовний трикутник…
Листування перервала майже одночасна смерть адресатів: 26 березня 2007-го року у Клівленді помер Олекса Ізарський, а 13 червня того ж року одійшов у засвіти й Петро Ротач…
До 100-річчя від дня народження Петра Ротача нами підготовлена серія збірок під загальною назвою „Трикутник духовного єднання (Полтава – Мюнхен – Клівленд)ˮ, яку складають епістолярії Петра Ротача, Ігоря Качуровського й Олекси Ізарського. Сподіваємось, що невдовзі вони побачать світ. Захист і примноження національної культурної спадщини особливо важливе сьогодні, в умовах боротьби за збереження української державності й національної ідентичності, які прагнуть знищити новітні варвари.
Нижче подаються уривки з однієї із книжок серії – „У Вас під пером оживає наша Полтавщина…ˮ: Листування Петра Ротача з Олексою Ізарськимˮ.
Олександр Ротáч,
краєзнавець, лауреат обласної
премії імені Петра Ротача та
премії імені Самійла Величка
Лист П.Ротача до О.Ізарського
Полтава, 12 листоп[ада 19] 95 р.
Дорогий Олексію Григоровичу!
[…] Те, що розповіла Вам Катерина Кричевська-Росандич1 про зустріч у Полтаві з жінкою, котра гарно розмовляє українською мовою, мабуть, є рідкістю. Можливо, десь на околицях міста й живуть іще старі люди, що зберігають красу і образність живої народної мови, яка була у Полтаві колись. Але те, що доводиться чути в центрі міста щоденно, в крамницях, у чергах чи в транспорті, дуже смутить, викликає гнів і обурення. Шовіністичні елементи і хохли-перевертні пішли, здається, в наступ. На зауваження доводиться вислуховувати образи, а то й погрози. Хочеться вірити, що ситуацію з українською мовою зрозуміють урядові кола і сам президент і щось почнуть робити аби припинити шквал шовінізму і повального зросійщення. Рішення Конгресу укр[аїнської] інтелігенції, який учора відбувся в Києві2, сподіваємося, дадуть позитивні наслідки.
Я вже писав ніби Вам, а тепер знову хочу нагадати, що хотів би мати од Вас рукопис якогось нового твору, або уривок з нової книги, яка ще не опублікована, щоб познайомити полтавців з Вашою творчістю. Маю на оці наш журнал „Криниця”, де з моєї подачі з номера в номер друкуються твори наших земляків з діаспори. […]
Щодо стилю Вашої прози, то мені було б цікаво мати відповідь на питання, яким чином виробився у Вас цей своєрідний стиль, чи були тут „повинні” інші автори, зокрема письменники світової літератури. Потрібне також фото середнього розміру.
Закінчуючи цю тему, хочу сказати, що рано чи пізно полтавські читачі мусять познайомитись із творчістю свого земляка-письменника О.Ізарського. Я хотів би в цьому їм допомогти. Але, повторюю, потрібна Ваша допомога. […]
За молодих років ми з дружиною дуже часто цілими днями гуляли в околицях Полтави – у Терновщині над озером, і в Яківчанському лісі. Та і в Яківцях, де з гори відкриваються чудові краєвиди на луки і Заворскля. Посилаю Вам малюнок С.Васильківського, зроблений під Полтавою, з боку Кривохаток. Пильно приглянувшись, можна помітити на горі Воздвиженський монастир… І ще один малюнок – це теж, полтавський пейзаж з ярами, які, до речі, я дуже люблю ще з давніх-давніх років4… Може, ці рідні краєвиди схвилюють Вашу душу. Напевно, так воно й буде. […]
Щире вітання Вам і братові5 від нас.
На все краще і в цьому, і в наступному році.
Ваш (підпис)
1 Кричевська-Росандич (Росандіч) Катерина Василівна (02.09.1926, м. Київ – 03.11.2021, США) – укр. і амер. художниця, меценатка, онука В.Г.Кричевського. Засл. діячка мистецтв України (2009). 1943 р. разом із батьками виїхала до Чехословаччини, згодом мешкала в Німеччині. З 1949 р. – у США. 1993 р. відвідала Київ і Полтаву, мала виставку своїх робіт у Полтавському краєзн. Музеї ім. В.Кричевського. Багато своїх творів передала до фондів укр. худож. музеїв, значну кількість книжок – до НБУВ. Листувалася з П.Ротачем, подарувала картину батька (В.В.Кричевського).
2 Конгрес укр. інтелігенції відбувся в Києві 11 листопада 1995 р.
3 Йдеться про репродукцію картини С.Васильківського „Пейзаж з річкоюˮ (1900-ті рр.).
4 Йдеться про репродукцію акварелі С.Васильківського „Залишки вікового лісуˮ (1890-ті рр.). На звороті картки П.Ротач зробив напис: „Між ярами над ставами / Верби похилились…ˮ. О. І. від П. Р. Полтава, 95ˮ.
5 Мальченко Борис Григорович (14.03.1924, с. Климівка, нині Карлівського р-ну Полтав. обл. – 15.02.2006, м. Лейквуд, шт. Огайо, США). Спочатку тяжко працював на фабриці, із середини квітня 1952 р. до виходу на пенсію працював креслярем і дизайнером у галузі будівництва нафтопереробних заводів.
Лист О.Ізарського до П.Ротача
27.11.[19]95 [р].
Дорогий Петре Петровичу!
Д[уже] дякую за гарного листа й додані до нього картки Васильківського!
З К.Росандіч говорили по укр[аїнськи] дві жінки в Полтаві. Одна з них це прибиральниця в готелі, десь там за Ворсклом, а друга – росіянка, що самотужки вивчила нашу мову. А решта народу говорила суржиком, що й зрозуміло на всі 100 відсотків. Для направи такого становища потрібно десятиріччя, а може років зі сто.
[…] Щодо Вашого ознайомлення з моїми „друками”, то я Вам коротенько розповім, що й де я друкував. А де те все можна дістати, то то справа складніша. Сьогодні я її обминаю.
Щодо мого стилю, то він у мене не позичений, а вроджений. Першим це колись помітив П.Й.Капельгородський1.
Дякую за опис нової бібліотеки, Вашу „вотчину” й опис полтавських передмісць, котрий нагадав мені листи покійного земляка нашого М.Лазорського (Коркішка)2, автора популярних історичних романів. Він свого часу, з Падалкою3, обходив Полтавщину аж до Карлівки з її первісним ще тоді степом. […]
Шлю Вам і Вашій дружині щирий привіт.
Ваш
(підпис)
1 Капельгородський Пилип Йосипович [14 (26).11.1882, с. Городище, нині Роменського р-ну Сум. обл. – квітень 1938, м. Полтава] – укр. письменник і журналіст. З 1924 р. мешкав у Полтаві. Працював у газ. „Робітник”, а потім протягом 10 років – у газ. „Більшовик Полтавщини”. У 1930-х рр. керував літ. гуртком при Полтавській центр. наук. бібліотеці, який відвідував О.Мальченко. У березні 1938 р. заарешт. за сфабрик. звинуваченнями в належності до керівної ради військ.-повст. націоналіст. організації й невдовзі розстріл.
2 Лазорський Микола [справж. прізв. – Коркішко Микола Панасович; 27.10 (09.11).1884, м. Полтава – 13.03.1970, м. Мельбурн, Австралія] – укр. письменник.
3 Йдеться про Лева Васильовича Падалку [18.02 (02.03).1859, м-ко Чорнухи Лохвицького пов. Полтав. губ., нині с-ще Лубенського р-ну Полтав. обл. – 01.05.1927, м. Полтава], укр. історика, статистика, етнографа, археолога, громад. діяча.
Лист П.Ротача до О.Ізарського
Полтава, 9 груд[ня 19] 95 р.
Дорогий Олексо Григоровичу!
Сьогодні одержав Ваш лист від 27[-го] листоп[ада], вітальну картку з Р[іздвом] Х[ристовим] […].
Цікава оцінка К.Росандіч нашого полтавського мовного середови-ща. У музеї, де була її виставка і де вона сама виступала, з нею всі говорили українською, але вона, певно, спостерегла, що то лише при ній. […] Суржик панує повсюдно – це правда. І правда те, що нескоро вийдемо з цього бруду, та чи й вийдемо? – ось питання. Спостерігається нехіть більшості полтавського обивательського світу розлучатися з мовою „старшого брата”, тим більше з суржиком. Само собою очищення не відбудеться, для цього потрібно перебудувати дитсадки, родину і школу. Та в даний час ми спостерігаємо шалений опір українству, йде активна атака на патріотичні культурно-освітні осередки, наступ шовінізму і антидержавний, антиукраїнський спротив. І звідки б Ви думали? З боку малоросійщини. Це і ганебно, і сумно.
Щодо Вашого скептицизму стосовно доброзичливого ставлення до Вашої творчості з боку полтавців, то мушу Вам заперечити. Я не сумніваюсь в тому, що прийде час, коли полтавці зацікавляться Вашими книжками. […]
Ваш стиль, який би він не був складний для когось, мені імпонує, і кожному ясно, що оригінальний письменник має більшу вагу, ніж традиційний. Оригінальним бути – дар Божий. Я хочу, щоб Ви так не думали, ніби Ізарський ніколи не стане „полтавським”. Ваша творчість, як я вже говорив раніше, це шлях до світової літератури, шлях, що веде від хуторянства, з якого, на жаль, ми ще не вийшли та й не вийдемо довго, бо самі знаєте, що з нами тут діється. Потрібний рішучій злам у свідомості, потрібний рішучий проводир нації, потрібно, щоб українська ідея оволоділа мільйонами наших людей. […]
Дякую за згадку про М.Коркішка. Я розшукав деякі його речі в „Голосі Полтавщини”, де він підписувався М.Карельським і де починав друкувати свої історичні повісті М.Лазорський. В „Криниці” я опублікував щоденник М.Л[азорського], який він писав в океані, перепливаючи в [19]49[-му] р[оці] до Австралії. Мій коментар до них називається „Полтавська ромашка Лазорського”1. Цю квіточку він дуже любив і гадав, що в Австралії її не буде. […]
Вітаємо щиро і дружньо з Р[іздвом] Х[ристовим] та з Новим роком, бажаємо Вам доброго здоров’я – Вам і братові. […]
Сьогодні ж я отримав лист від Г.О.Костюка2 й одразу пишу обом відповідь. Дуже Вас прошу переслати йому мій листочок.
Обіймаю Вас, чекаю нових листів.
Ваш (підпис)
1 Див.: Ротач П. Полтавська ромашка Лазорського // Криниця. – Полтава, 1995. – № 4-6 (48-50). – С. 48-51. Далі (с. 51-58) надрук. щоденник М.Лазорського під заг. назвою „Поїдеш далеко, побачиш багато…ˮ.
2 Костюк Григорій Олександрович [12 (25).10.1902, с. Боришківці, нині Кам᾽янець-Подільського р-ну Хмельн. обл. – 02.10.2002, м. Сілвер-Спрінґ, шт. Меріленд, США] – укр. учений-літературознавець, критик, публіцист, сусп.-громад. діяч. Дійсн. чл. УВАН (1946) та НТШ (1952) у США, іноз. чл. НАН України (1992), чл. міжнар. ПЕН-клубу (1967-1975). Основоположник наук. винниченкознавства. У 1944 р. у м. Плауен (Саксонія) редагував газ. „Земляˮ, тоді ж познайомився з П.Ротачем, який як остарбайтер працював на місцевій текст. фабриці.
Лист П.Ротача до О.Ізарського
Полтава, 8.02.2000 р.
Дорогий Олексо Григоровичу!
Сьогодні наша листоноша Валя принесла нам черговий лист од Вас. Як завжди, я сиджу в кріслі і слухаю, Алла читає. Це велике задоволення слухати Ваші листи. Потім коментуємо, обмінюємося думками.
Січень був настільки гамірний, що я не спромігся дочитати до кінця „Мюнхен”, хоча перші 200 с[торінок] вже передав Ганні Киященко1, де їх набирають. Г[анна] Вас[илівна] має певність, що і цю книжку вдасться „здужати”. Не слід переживати з того приводу, що „Полтава” не купується. Справді, люди обезгрошені та й малоросійство на заваді. Але книжки потраплять до бібліотек і хтось їх буде брати і читати. Крім того, вони там збережуться і, можливо (в це хочеться вірити), дочекаються іншого, більш зацікавленого в українському слові читача.
В листі відчувається ностальгія за Полтавою. Це почуття, до речі, проходить і сторінками Вашої „Столиці над Ізаром”, бо Віктор раз у раз співставляє краєвиди Мюнхена чи його околиць з полтавськими краєвидами. В теперішній Полтаві, зокрема в її старій частині, ще є поетичні, сказати б, старополтавські куточки. Це і Панянка, і Художня вулиця, що спадає до Гори Марата (М’ясницької), і з того боку Полтави, де Ви жили, по Садовій до Зеленого Гаю, де спочивають Панас Мирний з Олександрою Шейдеман.
Але цікаво, як Ви уявляєте собі теперішню Полтаву? Вона ж зовсім не та, що була півстоліття тому (навіть тоді, коли я вперше прибув сюди на навчання – 1949[-й] рік). Все перебудовано, забудовано, наросли нові дерева і т[аке] ін[ше]. […]
Мій ювілей? […] Ми не очікували, що так буде пошановано мене Полтавою. Як водиться в ювілейні моменти, без гіперболізації не обходиться. Так і тут було. Статті в газетах, виступи на радіо, творчий вечір в обл[асній] філармонії. Посилаю матеріал з „З[орі] П[олтавщини]”. А книжку „Від Удаю до Орелі” „Просвіта” до мого Дня видала. […]
[…], доцільно було б подумати Вам про пересилку бодай якоїсь частки матеріалів до Полт[авського] архіву. Тут знайдуться дослідники, які їх опрацьовуватимуть. А на чужині – хто буде ними займатись? […]
Закінчую. Привіт обом Вам і – будьте здорові!
Ваші А. і П. Ротачі
1 Киященко Ганна Василівна [23.01.1955, с. Старорайське (Тройчата) Дружківської міськради, Дон. обл.] – укр. громад.-політ. діячка. Листувалася з О.Ізарським, активно сприяла виданню у Полтаві його романів „Полтаваˮ (упоряд. Г.Киященко; Передм. П.Ротача; Післяслово І.Качуровського; 1999) та „Столиця над Ізаромˮ (післямова П.Ротача; 2002), а також „Висмиківˮ з щоденників. 1940-1980-і рокиˮ (упоряд. А.Анненкової та П.Ротача; Вступ. ст. і приміт. П.Ротача; 2006).
Лист П.Ротача до О.Ізарського
Полтава, 8.ХI 2000 р.
Дорогий Олексо Григоровичу!
[…] Роботи, як завжди, багато. Все ще не хочеться поривати зв’язок з київськими журналами, де я час від часу друкувався упродовж багатьох років. Надсилають замовлення і енциклопедії – УЛЕ, ЕСУ та Шевченківська. Це велика напруга на очі, але в мене не вистачає духу відмовляти таким поважним виданням. Вирішив робити по змозі. […]
Сьогодні вітер і дощ1, сидимо дома. На деревах уже немає жодного листочка. Пізно світає, рано темніє. О 3-й дня вже доводиться світити лампу…
Бажаємо Вам і брату Б[орису] Г[ригоровичу] перебувати в доброму здоров’ї і настрої. Чекаю нових фотокарток. Чи можна деякі публікувати?
Обіймаю, Ваш (підпис)
1 Разом із листом у конверт був вкладений аркуш із віршем П.Ротача:
„Осіннього дня
Ол[ексі] Ізарському
Дощить, і вітер з півночі суворий
Розхитує дерева без жалю.
Гілля ламає й мокре листя горне…
Така нудьга! А я люблю, люблю
І небо сіре, де вже не почути
Ні журавля, ні жайвора давно,
І голий сад у настрої осмути,
Й дощем-сльозами вимите вікно.
І як мені усе це не любити,
Коли я знаю, що все менше днів
Лишається, щоб з другом говорити
І слухать мову груш і яворів.
Нехай цей день сумним не видається,
Його сприймаймо радо, як завжди,
Допоки в грудях серце тихо б’ється
Й поля осінні любить і сади.
І любить, і надію вигріває
Весни діждатись після снігу й мряк,
Коли проснеться в лісі й привітає
Мій пролісок – краси одвічний знак.
8 листоп[ада] 2000 р.
Полтава
(підпис)ˮ.
Лист П.Ротача до О.Ізарського
Полтава, 3.05.[20]01 [р].
Дорогий Олексо Григоровичу!
Учора відправив Вам листа, а сьогодні ми одержали „Луну 80-х”, і я одразу пробіг кілька сторінок, хоча читання рядок за рядком буде пізніше, коли перечитаю попередню частину щоденників за [19]70-і роки.
На с[торінці] 100 зустрів я запис про роботу, яка Вас тоді захопила, – це „Зустрічі, листи”. Ви писали мені якось про цей задум. Мені здається, треба повернутись до цієї теми. Обов’язково! Це ж дуже цікава робота, тим більше, що матеріал для неї Ви вже маєте. Поверніться до цієї праці! Ті статті, які Ви назвали в щоденнику, надзвичайно цікаві. А листи? Та не обов’язково включати до книжки багато листів. Подумайте над цим. […]
„Луни” дають багато цікавого матеріалу, зокрема, творчого плану, і дуже добре, що Ви зробили „висмики”. Коли все це перечитається і я зроблю потрібні виписки, будемо думати, де їх опублікувати. […]
Час летить шалено. Вже й весна в розквіті, цвітуть садки, гріє сонечко. Вчора я їздив за місто на дачу нашої приятельки. Дача знаходиться поблизу с[ела] Івонченців. Там у нас ростуть яблуні, вишні, два горіхи, груші, сливи, кущі смородини. Після рясного і теплого дощу поліз угору бур’ян, і мені було роботи з ним. Але приємно було посидіти під деревами, послухати, як перешіптуються молоді листочки, як гуде бджола на вишневому цвіті. Прийшла собака з сусідньої дачі, Мальвіна звати. А минулого року приходили на трапези ще двоє з собачої компанії – Рекс і Найда, але обох забили машини. Прочистив малину, позрубував кущі чистотілу, подихав свіжим, пахучим повітрям і повернувся автобусом.
5 травня, субота, 11.15
Дорогий Олексо Григоровичу, набігли новини, якими хочу поділитися.
Учора прилетів Ваш лист від 15[-го] квіт[ня].
Учора ввечері говорив з Г.В.Киященко. Вона поїхала до Києва по фінанси. „Мюнхен” сидить у неї в комп’ютері. Офіс її тепер дома. Від плану видання роману не відмовляється. Обіцяє відповісти Вам на січневий лист, який ішов до неї чомусь аж 2 м[іся]ці.
Тим часом я дещо вибираю з Ваших щоденників, що стосується „Мюнхена”, щоб використати в післямові. Це ще не послідовне читання, а лише „виловлювання” фактів. Мені здалось, що Ви мали спочатку план писати дві книги, присвячені Вікторові і Мюнхену. Багато що стає мені яснішим.
Отже, треба чекати сприятливих обставин.
Щодо „Літ[ературних] місць Полтави”, то цю тему я лише конспективно написав від руки, але не маю її друкованого тексту. Це мені тепер зробити надто важко, тому не буду подавати й до збірника матеріалів конференції. Але матеріалу на цю тему зібрано чимало і добре було б написати цілу книжку та ще й відповідно ілюстровану. Розумію, що це була б дуже цікава й потрібна книжка, але… Може хтось із часом візьметься за таку працю.
Це поки що все. Бажаємо здоров’я вам обом і гарного настрою. Лише приємна робота лікує дух. Ви це знаєте краще за мене.
Вітаємо. Ваш (підпис)7
Лист О.Ізарського до П.Ротача
22.3.2003 р.
Дорогі Петре Петровичу й Алло Олександрівно!
Учора прийшов Ваш надзвичайний, власне, шевченківський лист. Читаючи його ми з Борисом насолодилися снігами над Тарапунькою й надихалися зимою на передмісті Полтави. Отже: дякуємо!
Приємною несподіванкою були дві вирізки з газет. Одна з них, зовсім малесенька, про Вашу Талалаївку. Отже, відгук на книжку. А друга – Алли А[нненкової]1 про полтавську презентацію моєї „Столиці”. Замітка написана талановито, інформативно, симпатично. […] Жаль мені, що я вже дуже старий і немочний, що ніколи вже не побачу Полтави і не познайомлюся з гуртом прихильників моєї скромної творчості. […]
Добре було пройтися з Вами Покровською до Тарапуньки. Для людини, що прожила своє життя поза батьківщиною, Тарапунька звучить гордо й надзвичайно симпатично. Хай живе Тарапунька! […]
Ми перечитали Ваші книги. А Вашу лірику читаємо щовечора, по чайній ложечці на вечір. Ви справжній, Ви добрий поет, Петре Петровичу!
[…] Бажаю обом Вам усього щонайкращого! Вітайте всіх моїх незнайомих знайомих, моїх, так вийшло, читачів! Вітає Вас і мій брат.
Ваш (підпис)
1 Анненкова Алла Борисівна (10.11.1949, с-ще Диканька, нині Полтавського р-ну Полтав. обл.) – журналістка, племінниця П.Ротача. Брала участь у перевид. роману О.Ізарського „Полтава” (1999) та підготовці першодруку роману „Столиця над Ізаром” (2002). Разом із П.Ротачем редагувала та вела коректуру „Висмиківˮ із щоденників…” О.Ізарського (Полтава, 2006). Творчості Ізарського присвятила низку статей.