Їхні золоті медалі виготовлені з особливих складників: рішучості, працелюбства до сьомого поту й рідкісного сплаву, що зветься силою волі. У 1991 році сільські мотоболісти з Вишняків Хорольського району стали першими чемпіонами Незалежної України.
“Нива” на чужому полі
…Ніжки, взуті у сандалики, так поспішали стежкою, що здіймали над землею фонтанчики пилу. На бруківці «друкували» сліди масивні підбори, а за ними легенько пурхали граційні жіночі каблучки. В усіх було одне місце призначення: міський стадіон. Там мали відбутися мотобольні бої. Там вболівальники так емоційно реагували на кожну подію, котра відбувалася на ігровому полі, що шквал вигуків і оплесків злітав аж до неба.
Коли у Хоролі змагалися мотоболісти, всі стежки, дороги і вулиці міста вели до стадіону. Такі дні були святом для всього п’ятнадцятитисячного міста: і старий, і малий ставали глядачами запеклих спортивних баталій. Навіть те, що в касах стадіону закінчувалися квитки, не перешкоджало хорольцям перетворюватися на вболівальників. Містяни дружно «осідлували» гілки тополь, якими колись обсадили територію стадіону, і з кількаметрової висоти підтримували рідну команду «Нива».
Але вирішальна гра за чемпіонський кубок у 1991 році (чемпіонат починався в УРСР, а завершився вже у вільній Україні) мала для хорольських мотоболістів зовсім інші прикмети. Їхню появу на ігровому полі стадіон зустрів …цілковитою тишею. У Шахтарську Донецької області любили своїх спортсменів. Оваціями і захопливими вигуками зустрічали їх. Команда «Космос» – сильна команда. У цій команді грають майстри спорту. Чого вартий один лише Білоусов! Його знає увесь Союз. Тренери «Космосу» й наставники супротивників часто вибудовують гру саме на цього визнаного майстра м’яча і мотоцикла.
Отже, шановний читачу, перенесімося в уяві на тридцять років тому. У вікопомний час відновлення української незалежності. Мова піде про поєдинок мотоболістів хорольської «Ниви» і шахтарського «Космосу».
Передісторія: переможці зональних ігор
Для з’ясування, хто з мотоциклетних вершників найдостойніший, організатори змагань поділили Україну на дві зони. Спочатку, мовляв, виявимо сильніших у зонах, а потім лідери зійдуться у двобої. Формула змагань була досить жорсткою. Команда могла тричі перемогти в зональних іграх, здобути перевагу в фіналі, але варто було втратити лідерство у суперфіналі – і про чемпіонський кубок не мрій.
У другу зону потрапили мотоболісти з Одеси, Донецька, Донецької області й Стрия, що на Львівщині. «Нива» грала у першій зоні. Тоді вона вже була вишняківською командою. Заможний колгосп взявся фінансувати мотоболістів, збудував тренувальну базу, сучасний мототрек, і спортсмени перебралися з Хорола у Вишняки, що неподалік. Відтак постала команда «Нива» села Вишняки.
Отже, вишняківська «Нива» мусила тоді зіграти з полтавським «Вимпелом», кременчуцьким «Дніпром», єнакіївським «Металургом», шахтарським «Космосом», нововолинською «Волинню» та «Іскрою» із смт Олександрівка Кіровоградської області. Мусила – то й зіграла. Ще й як зіграла! В усіх зональних зустрічах – чисті перемоги.
Тренер вишняківських мотоболістів Володимир Іванович Гончаренко готував своїх підопічних до вирішального поєдинку. Дарма, що в складі команди не було майстрів спорту і знаменитостей. Прості колгоспні водії, слюсарі, працівники току горіли мотоболом. Тренувалися чотири рази на тиждень, а загальнозміцнювальні фізичні вправи – щодня. Заняття із тактики гри – щосереди й щосуботи. Пропустити тренування нікому й на думку не спадало.
«Один пропущений день тренування може коштувати перемоги», – наставляв своїх підопічних Гончаренко. І хлопці дослухалися до думки тренера. Ставлення до мотоболу було дуже серйозне. Миколі Вовку було тоді 24, Іван Костюк – на три роки молодший, Володимир Бойко тільки з армії повернувся. «Тридцятку» за плечима мав лише воротар Віталій Березенко.
Ці юнаки стали кумирами хорольців. Найпоширенішою темою розмов тодішньої хорольської молоді було те, хто із спортсменів під яким номером грає і хто як проводить м’ячі у ворота суперника. Кумири демонстрували своїм шанувальникам зразок відповідального ставлення до улюбленої справи. Відшліфовували навички володіння мотоциклами, осягали таємниці гри, опановували техніку ведення м’яча, дослухалися до порад тренера-наставника – і результат не забарився. Стали переможцями зональних ігор! А відтак зрозуміли, що гратимуть і в суперфіналі. Усвідомлення цієї обставини, а ще присмак здобутих перемог – ой як нуртували кров сільських спортсменів.
Рахунок “розмочили” вишняківці
І ось вона: довгоочікувана найголовніша гра. Спортивний настрій у мотобольній спільноті – на одній хвилі з хвилюючим настроєм усієї України: 24 серпня відбувається проголошення Незалежності нашої держави. А на 25 серпня, власне, на вседонецьке свято – День шахтаря, призначене проведення суперфінальної гри чемпіонату України з мотоболу. На поле стадіону в місті Шахтарськ мають вийти місцеві спортсмени і сільські мотоболісти з Полтавщини. Отож тільки уявіть собі ту атмосферу, що панувала на стадіоні, наповненому шахтарями і їхніми сім’ями. Злива овацій для земляків і холодна тиша для їхніх суперників.
Загострило обстановку оголошення місцевих профспілок. Кожному гравцеві команди, що переможе, обіцяли вручити кольоровий телевізор. У ті часи кольоровий телевізор був неабияким дивом і предметом сокровенних мрій сотень тисяч сімей. Телевізори обіцяли, бо були впевнені, що чемпіонський кубок залишиться на Донеччині.
Після жеребкування за праві-ліві ворота гра почалася. Сільські хлопці по-простецькому кинулися до воріт суперника. Може, така зухвалість першорозрядників для майстрів спорту була надто неочікуваною, а може, титулованих спортсменів «заколисала» підтримка вболівальників. Хтозна?! Але факт лишається беззаперечним: рахунок «розмочили» вишняківці.
Вболівальники шахтарів гол у свої ворота зустріли цілковитою тишею. А коли за десять хвилин «Космосу» вдалося відкоркувати ворота полтавців, стадіон вибухнув палкими аплодисментами і запальними вигуками. Мотоболісти шахтарського краю, як ті козаки із піднятими шаблями, кинулися у бій. Але вишняківці не тільки вдало стримували натиск суперника, але й успішно дошкуляли йому: автором третього забитого м’яча став наш Іван Костюк.
Це зараз Іван Степанович – майстер спорту міжнародного класу, а тоді – двадцятирічний першорозрядник. Рахунок 2:1 на користь гостей донецьких степів змусив повітря тремтіти від напруги. Піт заливав очі спортсменів, двигуни ревіли, мов скажені бики, фонтани гравію виривалися з-під колес мотоциклів – це вже був справжній спортивний бій.
Задум тренера і злагодження командної гри
Другий період завершився із рахунком 3:3. Остання двадцятихвилинка мала вирішити долю чемпіонських нагород. Пристрасті кипіли майже на межі емоційного вибуху. Втамувати хвилювання і зберегти голову холодною зумів лиш один чоловік – тренер вишняківської команди. Володимира Івановича Гончаренка тримав «у формі» його власний досвід. Це ж він набрав із шкільної парти гравців у мотобольну команду. Це завдяки його титанічній праці юніори перейшли до основного складу. Це він організовував тренувальний процес, контролював кожну дрібницю мотобольного життя.
Спостерігаючи за грою, Володимир Іванович посміхався: гарні хлопці у його команді. Володимир Бойко – зовсім молодий хлопець, а так вдало блокує самого Білоусова. Той зміг лише раз прорватися до наших воріт. Та й воротар Віталій Березенко – молодець. Кому-кому, а йому біля воріт не солодко…
Бачив досвідчений тренер плюси, але розумів і мінуси. Шквал емоцій таки вибив хлопців із колії: відчайдушно гасають по полю з м’ячем, але кураж зникає, кожен починає перетягувати гру на себе – а без командної гри діла не буде! Отож на третій період наші витязі вийшли вже з новою тренерською установкою. Задум Гончаренка був хитрим. Команда має грати на Миколу Вовка. Йому вдалося зберегти холоднокровність, він найкраще контролює свої емоції. Третій період гри мусить будуватися на чіткому захисті. Ніхто із вишняківців не повинен полишати своєї половини поля. За розрахунком тренера така обставина мала виманити шахтарців на чужу половину й ослабити їхній захист. Далі у дію вступав Вовк – отримував довгий пас і блискавкою мчав до воріт суперника, які нікому було захищати. Результат двобою із воротарем вирішувала майстерність кожного з гравців. Таким був задум тренера. І реалізувати його мусили хлопці на мотоциклах.
Та чи вистачить Миколі Вовку терпіння дочекатися потрібного моменту? Чи не зашвидить він на полі в погоні за перемогою?!.
Перемога з рахунком 7:3
Наші мотоболісти оволодівали м’ячем і відтягували противника на свою половину. «Космос» втрачав захист, а «Нива» швидко йшла в контратаку. Іван Костюк через центр поля передавав м’яч Миколі Вовку, а той виходив один на один проти воротаря і забивав гол. У відповідь суперник стрімголов атакував, кидався відігравати пропущеного м’яча, але знову натикався на подібну тактику.
Уже з половини третього періоду Володимир Іванович зрозумів, що опір Шахтарська зломлено остаточно. «Коли ми повели у рахунку 5:3, шахтарі склали крила, – згадує він. – Я побачив, що їхній бойовий дух пропав. Вони гасали по полю, намагалися перехопити м’яч, але ми міцно тримали ініціативу в своїх руках. Нашу пару – Миколу Вовка і капітана команди Івана Костюка – не вдалося зупинити нікому».
Вишняківці здобули заслужену перемогу і стали першими чемпіонами з мотоболу Незалежної України. Виграш з рахунком 7:3 підтвердив їхню фізичну витривалість, технічну майстерність і силу бойового духу. А Миколу Вовка визнали кращим бомбардиром чемпіонату.
Кумири для юні всіх поколінь
Збережімо для історії імена славних сільських спортсменів, які виходили на поле із колгоспного гаража, будівельного двору і столярної майстерні: Іван Костюк, Микола Вовк, Микола Харченко, Володимир Бойко, воротар Віталій Березенко, у кюветі (запасні гравці) – Анатолій Колодяжний, Анатолій Петровський, запасний воротар – Григорій Педич. Перелічивши імена своїх підопічних, Володимир Іванович Гончаренко усміхається, згадує минуле, міркує про сьогодення: «Після нашого мотоболу Хорол розцвів технічними видами спорту. З’явилася команда мотокросменів, у нас проходив чемпіонат України з мотокросу. Ганялися і на баггі, і на картингах. Тепер за підтримки місцевої влади відновили мотокросові гонки. Відбудували мототрек для мотоболістів. Люди кажуть, що він один із кращих у Європі. Саме на вишняківському полі двічі проходив чемпіонат Європи із мотоболу. Виросла молода зміна спортсменів. Так і має бути. Життя триває».
***
Не повною була б ця публікація без прямої мови одного з її співавторів, Почесного голови асоціації ветеранів спорту Полтавської області, заслуженого працівника фізичної культури і спорту України, Почесного громадянина Хорольського району Олександра Павловича Степанова, який не один десяток років професійним поглядом спостерігав за командою вишняківців.
«Досягнення і перемоги вишняківських мотоболістів мене дуже тішили. Радів успіхам своїх земляків, – ділиться Олександр Павлович. – Але найбільше задоволення приносило усвідомлення того, що десятки хлопців відривалися від вулиці, від згубних звичок і шкідливих нахилів і прямували на мототрек. Одні копирсалися в двигунах, інші вчилися вправлятися з м’ячем. А ще ж не забудьмо, що наші сільські чемпіони ставали кумирами і зразками для наслідування сотням і сотням хлопчиків та юнаків, котрі починали тягнутися до спорту. Поширюймо досвід ветеранів, не забуваймо їхніх заслуг, переймаймо їхній запал до праці!»
Віктор ЄМЕЦЬ
Журналіст
Олександр СТЕПАНОВ
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України