Підтверджують цю істину чимало трудових династій вагонобудівного. Нині ж мова піде про працівників термічного цеху КВБЗ: коваля Василя Танцюру та правильника Олега Танцюру, його онука. Ось вони – представники двох трудових поколінь однієї родини – під розлогим дубом, який посадив біля виробничого корпусу термічного цеху в 1975 році Василь Іванович. Йому у лютому наступного року виповниться вісімдесят літ. Із 1990 року Василь Іванович очолює раду ветеранів термічного цеху. Сьогодні список пенсіонерів підрозділу налічує близько шестисот чоловік, і про кожного він старається потурбуватися, кожному допомогти, дати пораду, підставити плече підтримки. Ювілярів, які за станом здоров’я не можуть прийти на ветеранські зустрічі в заводському палаці культури, особисто відвідує з поздоровленнями від колег і подарунками. Сів на свого «двоколісного коня» – і гайда, протягом дня його можна зустріти у зовсім протилежних куточках Крюкова, саме там, де чекають.
А перше знайомство Василя Танцюри з вагонобудівним заводом відбулося 60 років тому, у 1959-му. Розповідає, що після завершення навчання в ремісничому училищі прийшов працювати столяром, спершу трудився на тарній дільниці, потім на електродній ремонтно-будівельного цеху. Крім необхідної для виробництва номенклатури продукції, виготовляли й товари народного вжитку, зокрема змайстрував не один вулик для місцевих бджолярів.
Так склалося, що через деякий час перейшов працювати до місцевого транспортного підприємства. А на завод повернувся уже в 1975 році. І до 1990 року разом із колегами-ковалями ресорної дільниці термічного цеху виготовляв тарілчасті пружини для оборонної промисловості. Пишається, що трудився чесно й сумлінно. А ще завжди був активним учасником усіх громадських справ колективу. До речі, дуба посадив під час одного з суботників із благоустрою території, щоб залишити добру пам’ять про себе і створити затишний куточок відпочинку для трудівників термічки. Після роботи поспішав до заводського палацу культури, бо з 1957 року й аж до 2017-го танцював у «Чистих джерелах». І як справжній чоловік не тільки дерево посадив, а й будинок звів, разом із дружиною Лідією Григорівною виростив і виховав гідного сина. На жаль, довелося пережити гіркоту непоправних втрат: поховати невістку, пізніше – сина, дружину.
Дідусь і бабуся опікувалися вихованням онука Олега. Передавали йому всі свої життєві знання й досвід, навчали бути чесним і працелюбним, бажали йому гарної долі. «Я вдячний їм за все, і сьогодні сам стараюся підтримувати дідуся, допомагати йому», – говорить Олег Танцюра, бригадир чистильників металу шахтної дільниці термічного цеху.
Він у колективі вагонобудівного з 2008 року. Тоді саме здобув спеціальність техніка-технолога з обробки металів на верстатах та автоматичних лініях у коледжі Кременчуцького національного університету. І, дослухавшись до дідусевої поради, прийшов працювати на Крюківський вагонобудівний завод. Терміст на печах, терміст, правильник ручним способом – це професії, які також опанував.
Сьогодні бригаду Олега Танцюри добре знають і поважають на заводі, бо саме її робітники надають завершеного вигляду більше п’ятдесяти найменуванням деталей, що виготовляють і в термічному, і в інших підрозділах. Робота ця фізично важка, вимагає уважності й зосередженості. Олександр Іванченко, Борис Соломка, Олександр Яров, Максим Василенко свої завдання виконують ретельно і якісно. За старанність, сумлінну працю портрет їхнього бригадира Олега Танцюри розміщено на цеховій дошці пошани. «Він хороший спеціаліст, який постійно працює над підвищенням кваліфікації, опановує нові професії, – характеризує Олега Танцюру майстер дільниці Євген Іванюк. – Дисциплінований і відповідальний, його поважають у колективі за щирість і доброзичливість».
Ось так із роду в рід, із покоління в покоління кожної робітничої родини розвивається вже протягом 150 років і дерево життя Крюківського вагонобудівного, бо трудовому, як і козацькому, роду немає переводу.
Тетяна ЛІНЕНКО
Журналіст