“Творчі радощі і муки”

“Творчі радощі і муки”

«До вас я маю особливу симпатію…» Про цю книгу, яка вмістила 91 лист видатного вченого-літературознавця Григорія Костюка до відомого письменника, уродженця Полтавщини Олекси Ізарського (Олексія Мальченка), нещодавно ми розповідали нашим читачам. Тоді йшлося про презентацію цього видання, яке впорядкував Олександр Ротач. Нагадаємо, що листування двох видатних українців відбувалося у післявоєнний час на чужині, у США. Олександр Ротач присвятив це видання 95-річчю від дня народження батька, нашого видатного земляка Петра Ротача.
Кілька листів і світлин із книги пропонуємо нашим читачам.

№ 79
22 серпня 1984.
Дорогий Олексо Григоровичу!
Дістав Вашого листа від 9.8.84 і пожертву – сто дол[арів] – на фонд Винниченка. Все це в цілому дуже зворушливо. Колись я Вам жартома сказав, що Ви ж не мільйонер? А Ви тим же тоном відповіли мені: Хто вам сказав, що я не мільйонер? Але тепер, коли повторили свій щедрий дар, я зрозумів, що Ви таки мільйонер, але не той, що має великі банкові доларові вклади, а той, що диспонує вкладами в людській культурі і душі. До таких «мільйонерів» моя пошана і любов. При цій нагоді хочу заперечити одне песимістичне речення в Вашому листі: «Кінчається наша сім’я! Не має чого доброго чекати». Дорогій мій! Не згідний. Так не є. Сім’я Ізарських, а з нею й Мальченків, житиме в світі дуже довго. Доти, доки житиме наша література. Я – оптиміст.
Маю один вільний примірник Снєгірьова. Посилаю Вам. Те, що Ви читали в «Континенте»1 – ніщо в порівнянні з повним і ориґінальним текстом. А найголовніше – його повний тюремний щоденник! Це – унікальна в світі річ. Її мусять знати всі люди в світі.
На цьому й скінчу, бо вже й чомусь у голові завороти йдуть. Співчуваю Вашій мамі. Але, на жаль, співчуття мало помагає людям. Можу тільки щиро побажати стоїчно перетривати всі прикрощі. Бо що можу більше? Сам стою на тому ж шляху.
Будьте ж здорові й витривалі.
Щиро Ваш (підпис).

1 «Континент» – рос. літ., громад.-політ. і релігійний журнал, заснований В. Максимовим. У 1974–1992 рр. виходив у Парижі, потім (до 2013) – у Москві. У листі йдеться про записки Г. Снєгірьова «Как на духу…», опубліковані 1979 р. у № 21 цього журналу (с. 89–145).

№ 82
15 грудня 19851.
Дорогий Олексо Григоровичу!
Зворушили Ви мене своїм останнім листом. А я перед Вами у великому боргу. Хотілось би про все Вам написати, а воно вже й несила. Не листувальник я вже.
Мені приємно, що Ви звернули увагу на мого «Тенету»2. Якби Ви знали, який то був милий, життєрадісний і чесний хлопчина?! Але я не вмію розкривати глибинно живу людину. Й багато чого цікавого я не сказав про нього. Але дякую Бозі, що хоч це сказав. Бо ж ніхто про нього й словом не згадав досі. Виняток – Б. Антоненко-Давидович. Але й йому рот було зав’язано. І він сказав тільки дещо3.
Питаєте, чи є в мене ще такі портрети. Не для інтриґи, а для інформації кажу: у моїх спогадах таких портретів знайдеться, мабуть, понад двадцять. Чи всі вони щось варті – мені трудно сказати. Але як враження сучасника, я думаю, якесь значення вони матимуть. А взагалі, скажу теж для інформації: свої спогади від днів дитинства – 1904–5[-х] рр. до виїзду на еміґрацію 1944[-го] року, я закінчив. Вміщуються вони на 1120[-ти] сторінках машинописних. З них на сьогодні я остаточно до друку відредагував 684 сторінки. Решта каторжної праці ще переді мною. У січні мушу закінчити. Для читання я диспоную тільки чвертю зору в правому оці. Можете собі уявити, як при такому баченні я мушу стежити за кожним словом і за кожною літерою. Іноді я скавулю, як прив’язаний на ланцюгу пес, інколи просто – реву. Тоді беру себе в руки й сідаю далі. Бо ж все рівно іншого виходу нема: поки я дихаю, я мушу все перевірити.
Ви природно спитаєте: а що ж з еміґраційною добою? А я відповім – не знаю. Мені пішов 84[-й] рік життя. Та хіба ж я зможу описати свої західньоевропейські мандри? Навряд. Як здам до друку цей том і відчую «свободу», і сили мої ще мені дозволять, то напишу бодай деякі окремі епізоди. А як не зможу, то… хай вже так і буде. Еміґраційну добу, у своєму ракурсі бачення, дуже цікаво описує Кошелівець. Побачите. Але в нього то зовсім не те, що мав би написати я. Він і радянський період свого буття збув якоюсь сотнею сторінок. А він же колишній член партії. Він міг би багато чого прецікавого розповісти. А я ж ніколи не був членом партії. Я всього-на-всього був собі «пролетарського походження» фрондуючий інтеліґент. Але про багатьох членів партії я пишу з любов’ю і дружбою, коли вони на це заслуговували.
Морочу собі голову з назвою спогадів. Після кількох варіантів зупинився був на назві: «ДОБА, ПОДІЇ, ЛЮДИ». Потім мені показалось, що хоч ця назва дуже влучно відбиває сенс моїх спогадів, але вона не ориґінальна. Щось, десь вже таке чи подібне було. Тепер впала мені нова назва «ЗУСТРІЧІ І ПРОЩАННЯ». Такої назви, здається, не було. І я її адаптую собі. Вона також відповідає характерові моїх спогадів. Я постійно з кимсь чи з чимсь зустрічався і прощався. Як на Ваш смак?
Приємно, що кінчаєте «Столицю над Ізаром». І видавець знайдеться, і читачі будуть. Аби тільки річ була створена. Тож бажаю від усієї душі творчого настрою й успішного закінчення.
Про Бабовала4 я нічого особливого не знаю. Років двадцять тому він прислав був мені свої перші юнацькі поезії ще з Риму. В них була дрібка справжнього таланту. Я їх видрукував у «Слові», здається ч. 35. Після того він зник з моїх очей. Тож судіть тепер на підставі його реальних сьогочасних поезій6.
Оце і все, що можу написати. Як здоров’я Вашої мами? Сподіваюся, що вся Ваша родина із здоров’ям більш-менш у нормальному стані.
Від мене і від дружини моєї прийміть для всіх Вас наші найкращі побажання здоров’я і добра в Новому 1986[-му] Році.
Щиро Ваш (підпис).

1 Лист отриманий О. Ізарським 18-го грудня 1985 р.
2 Нарис Г. Костюка «Борис Тенета (1903– 1935): (У 50 річницю смерті)» опублікований у 10-му (294) числі ж. «Сучасність» за жовтень 1985 р. (с. 24–40) з ред. приміткою: «Із планованої книжки спогадів «Мандрівка в минуле».
Тенета Борис Йосипович (справж. прізв. Гурій; 08.04.1903, с. Покровське Катериносл. губ., нині смт, райцентр Дніпропетр. обл. – 06.02.1935, Київ) – укр. письменник. Член Катеринославської філії Спілки селянських письменників «Плуг», після переїзду до Києва належав до літ. організації «Ланка» (з 1926 р. – МАРС). Заарештований 30.01.1935 р. Укоротив собі віку у в’язниці.
3 Йдеться про спогади Б. Антоненка-Давидовича «Нездійсненна пісня», опубліковані в його книжці «Здалека і зблизька» (К., 1969, с. 169– 173).
4 Бабовал Роман Олександрович (02.09.1950, м. Льєж, Бельгія – 15.06.2005, там само) – укр. і франкомовний поет, перекладач. Член НСПУ. Закінчив мед. ф-т Левенського католицького ун-ту в Бельгії. Докт. мед. У 1970-х рр. приєднався до Нью-Йоркської групи поетів.
5 Вірші Р. Бабовала опубліковані у 4-му збірнику «Слово» (Нью-Йорк, 1970, с. 142–144).
6 Йдеться про поезії Р. Бабовала «Омана молока», опубліковані в 11-му (295) числі ж. «Сучасність» за листопад 1985 р. (с. 5–7).

№ 90
11 жовтня 1995.
Дорогий Олексо Григоровичу!
Дякую за листа і за пересилку листа мого полтавського приятеля Ротача П.1 Питаєте, як живу? Не живу, а доживаю. Майже нічого не бачу. Читати не можу. Листи і газети читають мені наші доглядачки (бонни), що перемінно працюють у нас цілодобово через тяжкий стан дружини. Друкую цього листа, бо чорні великі літери на клавіатурі машинки ледь-ледь бачу. Але те, що надрукую, прочитати не можу. Нічого не чую. Тож ні радіо, ні телевізії для мене не існують. Отак і живу. Але все ж таки я в кращому стані, як моя дорога дружина. Бо не потребую за собою жадного догляду, окрім – щоб мене нагодували.
Питаєте про 2-й том моїх спогадів.То не нормальні спогади, а купа прерізних фраґментів, інколи мало між собою пов’язаних, [які] я вже місяців два тому спакував і вислав до КІУС. Хай собі з тим роблять, що хочуть і як хочуть. Я вже тим цікавитися не маю сили. Виривок із цих спогадів – досить довгу епопею про Т. Осьмачку – випросили в мене «Українські вісті». Як Ви вже могли прочитати, у 36[-му] числі почали друкувати. Про вартість тої публікації – судіть самі. Оце і все, що я зміг.
З Вашого листа відчуваю, що Ви ніби хворієте чи хворіли. Не піддавайтесь, дорогий, усякій нечистій силі. Ви ще молодий. Бажаю Вам здоров’я і всякого творчого настрою.
З найкращим привітом
Ваш (підпис).

123-го вересня 1995 р. у листі до П. Ротача О. Ізарський писав: «Учора прийшов Ваш цікавий лист: дякую. Й відповідаю негайно. […] Вашого листа я перешлю Г.Костюкові, напевне, ще сьогодні».

№ 91
24 грудня 1995.
Дорогий Олексо Григоровичу!
Дякую за листа і за пересилку нотатки мого полтавського приятеля Ротача П.П.
При цій нагоді прийміть від мене моє дружнє привітання з Новим 1996[-им] Роком і традиційними святами Різдва Христового. Зичу Вам щиро, щоб новий рік був для Вас кращим, як торік. Бо Ви скаржилися минулого року на хворобу. То дай Боже, щоб у Новому році й слід по ній пропав, як кажуть у народі.
Не знаю, чи зможу я Вам ще колись написати. Але якби Вам довелося мені писати, то напишіть хоч кілька слів про свої «творчі радощі і муки», які, я вірю, не покидають Вас.
Ще раз усякого Вам добра.
Щиро Ваш (підпис).

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий