У чужій “хрущовці” з сюрпризом Пригода на Старий Новий рік

У чужій “хрущовці” з сюрпризом Пригода на Старий Новий рік

На фірмі, де я працюю разом із дружиною, влаштували довгі новорічноріздвяні канікули – на роботу виходити тільки після Старого Нового року. І вирішили ми поїхати у подорож. Діти вже дорослі, тож ми самі собі господарі.
Старша дочка живе окремо, ні ми від неї не залежимо, ні вона від нас. Молодша теж зі своєю компанією відпочиває. Приглядати за студенткою залишили бабусю, не менш активну. Важко мені з трьома жінками, хоч ненадовго “вирватися” хочеться.
Забронювали квитки на поїзд. Спочатку з Полтави – в Харків, потім – Київ, Чернігів… Житель останнього, мій армійський товариш Гена, запропонував:
– По Україні проїхали, хочете тепер у близьке зарубіжжя?
– Куди ж, у Білорусь? – запитала моя дружина Катя.
– Звісно, туди, це ж у нас “під боком”. Гості, котрі бувають у Чернігові, відвідують і Гомель. І навпаки. Тут зовсім близько. За українськими паспортами пускають. Автобуси комфортабельні, часто ходять. Проїзд – 80 гривень. Добиратися зручно. Три години разом із митницями. Місця вам забронюємо, посадимо й зустрінемо.
– Поїхали, Андрію! – зраділа Катруся.
Чому б і ні? Вирішили з’їздити. Через три з половиною години, майже дві з яких простояли на кордоні, виходили в “ближньозарубіжному” місті, дуже схожому на наші. Гомель красивий. Там багато нових будівель, але є такі, що нагадують шкільну юність. Приємно! Погуляли по провінції і вирушили до Мінська.
Столиця білорусів сподобалась. Місто з чистою аурою. Гуляли по освітлених вулицях до пізнього вечора, поки до нас дійшло: а де ночувати? Про готель заздалегідь не подбали. Ми ж без дітей! Подорожуючи з дівчатками, завжди продумували маршрути, місця ночівлі та харчування. А для себе якось про це не подумали. Автобус у зворотний бік тільки завтра.
– Нічого, Андрюшко, у крайньому разі на вокзалі посидимо, – безтурботно махнула рукою моя любителька мандрів. І одразу скривилася: – Та не хотілося б там. Відпочити треба. Ноги гудуть…
– Зараз підемо щось шукати, – озвався я.
Але де? Довго блукати холодно. Зима все ж таки.
Один готель був неприйнятним за ціною. Так дорого, що Катя прошепотіла: “Краще на вокзал”. Ще один – дешевий і через це вщент забитий туристами. Місць немає. Зайшли в маленьке кафе в цьому готельчику повечеряти. Від надлишку вражень, втоми і тепла ледь не заснули.
– Слухай, брате, – сказав я офіціанту, котрий підійшов за розрахунком, – бачиш, жінка дуже втомлена, не знаєш, де тут недалеко кімнати здають недорого, щоб переночувати?
– Знаю! Вам пощастило, – заявив хлопець. – Сам вас впущу! Задарма.
– Справді? Та ні, ми заплатимо.
– Ви ж не дослухали. Платити не треба. Але спати вам доведеться разом з павуками і зміями!
– З якими павуками? Не хочу з павуками, – сказала Катя, кліпаючи сонними очима.
– Це ж добре, – зрадів я. – Подумаєш, павук. Зате гроші зекономимо. Ти журилася, що на всі покупки не вистачає, ось і заощадимо. Що там у тебе, хлопче, за звіринець?
– Розумієте, друг у мене в зоомагазині працює. І вдома живність розводить, для любителів, на продаж. Зараз йому виїхати довелося у справах, а за “хазяйством” мене просив доглянути або квартирантів на дві ночі знайти. Безплатно. Тільки щоб там всім цим створінням корму насипали, за температурою в кімнаті стежили і за коробками, щоб ніхто не відкрив і не виліз. І щоб світло горіло. Я вдень збігав перевірив – усе в порядку, а на ніч мене працювати поставили, чергова підмінити просила. Ми тут всі один одного підміняємо. Якщо зважитесь, відпрошуся на півгодинки, все вам там покажу, а вранці змінюся і прийду.
…Це була стандартна однушкахрущовка, заставлена скляними кубами, акваріумами з підсвіткою, ящиками, коробками. У всіх ємностях, освітлених лампами, повзали і нерухомо лежали ящірки, змії, жаби, черепашки, величезні павуки. Деякі створіння сичали і витріщали очі.
З побоюванням глянув на дружину. Зараз вона видасть! Катя панічно боялася мишей і тарганів. А тут такі “сусіди”!
Але дружина істерику не влаштувала. Тільки скривилася:
– Тут розкладачка є? Я на кухні ляжу. З ними боюся.
– У кухні пітон живе. З ним за гроші фотографуються, – подав голос хлопець. – Він вчений, не бійтеся! – додав і, сам побоюючись, як би ми не втекли, швидко ретирувався з квартири.
Я думав, що Катерина почне злитися, навіщо, мовляв, купився на халяву і тепер ночувати доведеться серед усяких гадів.
Але вона продовжувала мене дивувати. Схилившись над прозорими “будиночками”, з цікавістю роздивлялася мешканців цього домашнього серпентарію.
– Миленькі тваринки! Зате буде що згадати. Андрюшко, ти мене з ними сфотографуєш?
Черепашку, яка жила окремо в коробочці, вона годувала з долоні, гладила і робила селфі.
– А яка дивовижна ящірка, подивись! – вигукувала, азартно клацаючи фотоапаратом.
Навіть павуків брала в руки, і вони у неї стали милими та потішними.
…Ми давно не проводили такої ночі. Немов молодята. Це була ніч Старого Нового року.
До пітона в кухні не заглядали. Двері туди були зачинені, й ми не ризикнули відчинити. Щоправда, чули звідти якесь сичання, шурхотіння…
Зранку прибіг новий знайомий, ми “здали” йому об’єкт і з полегшенням вийшли на засніжену, залиту зимовим сонцем вулицю.
– Давно ти не дарував мені таких чудових зимових свят, – раділа Катя всю дорогу, переглядаючи свої незвичайні знімки. Ми ще й купили їй красиву хутряну жилетку – гроші ж на житлі зекономили. – Відчуваю себе королевою, – муркотіла кохана, закутавшись у блискуче хутро.
Хто б міг подумати, що моя примхлива дружина буде щаслива не в фешенебельному готелі, а в простій захаращеній “хрущобі” з павуками та зміями. Ох уже ці жінки!
І вдома після поїздки настали мир і спокій. Навіть з донькою й тещею менше задираюся. А все тому, що дружина стала ласкавішою. Нелегко з трьома жінками в домі, але я тримаюся. Думаю, може, влітку повезти Катю на якісь екзотичні острови з рептиліями…

Ганна ЯЛОВЕГІНА “Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий