Перегляд телепрограм, фільмів нині став невід’ємною частиною побуту переважної більшості сімей. Раніше за вечерею збиралися всі члени родини, аби обговорити день, що минає, проблеми, справи на завтра. Нині на зміну живому спілкуванню прийшов телевізор. Прийшовши додому, ми скоріше хапаємо пульт і вмикаємо звичне “мерехтіння” замість того, щоб обійняти своїх домочадців чи спекти пиріг до чаю.
Серіал чи трилер – замінник спілкування
Реальну загрозу спілкуванню в сім’ї через телевізор бачить Катерина Міщенко з Глобиного. Повертаючись із роботи, вона швиденько вмикає на кухні “ящик”, слухає новини, музичний канал. Водночас намагається щось зробити, але увага відволікається, темп роботи сповільнюється, час втрачається. Зізнається: коли чоловік приходить з роботи, не завжди готова вечеря.
– Через годину після його повернення я зазвичай дивлюся свій улюблений телесеріал. Потім починаю нервувати, підганяю своїх домочадців, щоб встигнути зробити все заплановане, – відверто розказує жінка. – Ще в дітей треба встигнути перевірити уроки, приготувати щось на сніданок, попрати, прибрати. Чоловік тим часом дивиться передачу про автомобільний світ, потім – кримінальні новини, він ніби відокремлений від реальності. На розмови катастрофічно не вистачає часу, буває навіть не запитуємо один в одного, як пройшов день. Не буду приховувати, що через перегляд різних ток-шоу, серіалів, новин менше уваги приділяється дітям. Так хочеться посидіти вечором, подивитися всім разом телевізор – якусь добру стару кінокомедію, а не трилер чи бойовик, а потім поділитися враженнями чи навіть подискутувати.
Співрозмовниця скаржиться: коли просить чоловіка у чомусь допомогти по господарству, часто чує – зроблю, як буде реклама чи як закінчиться передача. Дратується і сама, коли хтось із домашніх відволікає її від голубого екрана. Адже вважає, що має право відпочити від буденних справ. Каже, нестерпними були вечори, коли чоловік взяв відеозапис фільму у знайомого і мав за тиждень подивитися чотирнадцять серій. Кіно, насіння, горішки, іноді й пиво були його незмінними супутниками.
Пані Катерина розуміє, що телевізор став не лише каналом отримання інформації, перегляду фільмів, пізнавальних передач, а й об’єктом сімейних конфліктів.
Інша співбесідниця, Олена Пащенко з Кременчука, розповідає, що, перебуваючи вдома у декретній відпустці, “ящик” постійно тримає увімкненим. Мала дитина часто відволікалася на голос, музичний супровід та картинки, які швидко змінюються на екрані. Потім малюк почав звертати увагу на рекламу. А нині з’явилися улюблені рекламні ролики. Мультики ж дивиться лише кілька хвилин, потім увага розсіюється.
– Син задоволено вигукує, показує пальчиком на певну рекламу. Йому хочеться тримати в руках те, що бачить, – дорослі товари, продукти. Нервується, що він цього не має, сердито реагує на заборону. Коли не дивиться на екран, а чує улюблені звуки, миттєво повертається до телевізора. Навіть коли прилад вимкнений, поглядає в той бік. Заходимо в магазин – пищить від задоволення і показує на знайомі йому з телевізора яскраві упаковки, тягнеться до них, – розказує Олена.
“Кількість” телепродукту – під контролем
Практичний психолог із Полтави Наталія Кириченко стверджує, що постійний перегляд телевізора, на перший погляд, не несе в собі загрозу чи занепокоєння, але…
– По-перше, якщо телевізор стає звичкою, фоном в існуванні родини, це може свідчити про певну кризу у стосунках сімейної пари, адже раніше таким “фоном” було спілкування. По-друге, постійний не аналітичний і не критичний перегляд телепрограм чи фільмів несе в собі ряд негативних наслідків: зниження критичності до суспільно-негативних явищ – насильство в сім’ї, фізичне та вербальне насилля, вбивство – тобто не засудження таких суспільних явищ, а сприйняття як норми, вірогідності існування в нормальному житті. Відхід від реальності, зміщення нормального живого спілкування з членами родини – навіщо робити зусилля над собою, вибачатися чи знаходити компроміс, комфортніше кожному мовчки дивитися на голубий екран і критикувати… Відбувається підміна справжніх сімейних цінностей ілюзорними, – говорить Наталія Кириченко.
Як виявило одне дослідження, приблизно дві з трьох передач “ретранслюють” насилля, і за годину глядач може стати свідком шести насильницьких сцен. Так, протягом підліткових років дитина побачить тисячі вбивств.
У книжці “Історія світового телебачення” йдеться: “Така звичайна річ, як телевізор, може легко перетворитися на підступного нашіптувача, що непомітно формує нас”.
З одного боку саме спільний перегляд фільму чи телепередачі може об’єднати, дати привід для розмов, спорів чи дискусій. З іншого – важливий зміст. Наприклад, при жорстоких сценах у багатьох псується настрій. Фільми чи передачі про зради можуть спровокувати непотрібні підозри. Екранні образи глядачі приміряють на себе.
Медики взагалі не радять залучати малюків до телевізора до 2–3-х років. Дошкільнятам від 3-х до 6-ти років можна проводити біля екрана приблизно 20 хвилин у день.
– Учням молодших класів не зашкодить 40-хвилинне перебування біля телевізора. Батькам варто заповнити світ малюка іншими інтересами, приділяти йому достатньо уваги та любові, допомагати розвиватися, спілкуючись з живими людьми, а не з екранними персонажами, – додає психолог. – Проте не можна говорити лише про шкідливість телебачення. Є безліч розважальних, розвивальних програм, мультфільмів для дітей, які мають виховний потенціал і можуть використовуватися батьками для розвитку дітей. Все ж не потрібно забувати про “кількість” телевізора в житті як сім’ї, так і дитини. Голубий екран не може замінити живого спілкування між членами родини.
Вчені зробили висновки про те, що, уважно дивлячись в одну точку (при перегляді телевізора очі не рухаються), малюк відчуває незвичне напруження, яке пізніше компенсується станом неприродного збудження. Після перегляду телевізора діти схильні до агресії, невпорядкованої розрядки накопиченої та невикористаної активності, перебувають у поганому настрої та поводяться зухвало, часто не можуть зосередитись. Дитина втрачає здатність до активного творчого мислення – вона постійно чекає, що інформація надійде із зовнішнього світу.
Віта КОНОВАЛЕНКО
Журналіст