У кожній домівці друзів він залишив добрий спомин

У кожній домівці друзів він залишив добрий спомин

Три роки тому, 14 квітня 2016 року, обороняючи позиції в Авдіївці Донецької області, загинув наш земляк Мирослав КАБУШКА.

Народився Мирослав 19 лютого 1978 року. Як згадують його друзі, був самостійним, чуйним, виваженим. Гарно навчався у Полтавській середній школі №18, особливо захоплювався математикою. Його пам’ятають товариським хлопцем, з яким дуже легко можна було знайти спільну мову.
Коли подорослішав, почав цікавитися меблевою справою, мав хист до проектування чудових виробів. Деякі з них і нині прикрашають кабінети рідної школи. А друзі зазначають, що у кожній їхній домівці Мирослав залишив частину себе, адже виготовляв меблі і для них.
“Мене Мирослав зацікавив своєю щирістю, добротою, почуттям гумору, – розповідає Юлія Кабушка, вдова загиблого героя. – З ним ніколи не доводилося нудьгувати. Завжди з натхненням розповідав щось цікаве. Мирослав дуже любив та поважав батьків, вони були для нього взірцем. Трьом донечкам віддавав усі свої знання і душу, завжди прислухався і піклувався, мріяв поставити дітей на ноги…”
Мирослав Кабушка був щирим фанатом полтавської “Ворскли”. Справжнім ритуалом були відвідини разом із родиною і друзями матчів улюбленої команди. Намагався не пропустити жодної гри.
А ще дуже любив куховарити. Вмів готувати майже все, його стравами із задоволенням смакували члени родини і близькі друзі, яких запрошували на товариську вечерю.
“Ці його кулінарні здібності стали у пригоді й на фронті, де, як розповідали бойові побратими, він не раз дивував хлопців смачними стравами, вигадуючи щось цікаве і надзвичайно смачне”, – продовжує Юлія Кабушка.
Безпосередньо війна торкнулася своїм чорним крилом родину влітку 2015 року. Хоча Мирослав ніколи не цікавився зброєю, в дні, коли був мобілізований, не вагався ані хвилини. Пройшов підготовку у навчальному центрі десантних військ, з жовтня служив на сході старшим солдатом у 81-й окремій аеромобільній бригаді (90-й окремий аеромобільний батальйон). Був старшим водієм БТРа. Як згадують ті, хто з ним служив, його бойова машина була однією з найкращих у батальйоні.
Близько опівночі 14 квітня 2016 року внаслідок ворожого обстрілу з протитанкового гранатомета життя Мирослава Кабушки обірвалося.
“Зустрічаючись із друзями, рідними, знайомими, ми кожного разу згадуємо його добрими словами, – зазначає Юлія Кабушка. – Це справді Людина з великої літери. Мужній, достойний, щирий, ввічливий чоловік. Всі назавжди запам’ятали його усміхненим та зі щирим теплим поглядом!”
* * *
Мирослава Кабушку поховали з військовими почестями на Алеї Героїв центрального міського кладовища Полтави 17 квітня 2016 року. Указом Президента України від 25 листопада 2016 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі він був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно). 7 грудня на полтавській школі № 18, де навчався Мирослав, відкрито і освячено пам’ятний знак на його честь.
Герої не вмирають, вони засвічують зорі, які стають дороговказом іншим…

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий