«У нас все за графіком»: блогер-залізничник Василь Бабчук про закулісся своєї роботи

Виявляється, я з Васею їздила за грибами. Я – як пасажирка електрички, а він – як машиніст електропотяга, що курсує між Полтавою й Кременчуком. Але про це я дізналася з його відео у ТікТок, в якому він запитує пасажирів, як їм краще: коли у вагоні тихо чи коли звучить музика? Фішкою електропоїзда, яким він керує, є популярна пісня «Ой, у лузі червона калина». Вася голосно включає її при виході пасажирів.
Раніше машиніст електропоїзда Василь Бабчук з Полтави викладав короткі ролики на Ютуб про свої закордонні подорожі, а коли у зв’язку з повномасштабною війною кордони закрили, переключився на розповіді про закулісся своєї професії. Його відео у ТікТок й Instаgram набирають дедалі більшої популярності. В них можна знайти відповіді на безліч питань, які цікавлять багатьох чи про які ми навіть не замислюємось. Наприклад, що найбільше дратує машиніста перед відправленням у рейс? Як він розуміє, з якої на яку колію переїхати й коли? Навіщо в електропоїзді кермо…
До речі, саме відео про те, як машиніст вивертає кермо то в один бік, то в інший на поворотах, зібрало в TikTok 2,2 млн переглядів.
«Зоря Полтавщини» вирішила поспілкуватися з креативним блогером-машиністом, щоб дізнатися більше і про нього, і про нюанси його роботи.

Цей поїзд до Кременчука їде?

– То для чого ж кермо в електропоїзді, якщо не для поворотів?
– Та я просто пожартував, змонтувавши кадри! А багато хто сприйняв це за чисту монету. Насправді кермо слугує для набору швидкості й гальмування.
Потяг повертає за рахунок форми коліс. Вони не рівні, а трохи конусоподібні – ближче до осі діаметр менший, а ближче до краю більший.
Коли поїзд заходить у поворот, одне колесо опиняється на ділянці з більшим діаметром, інше – з меншим. Через це колісна пара самостійно «підрулює», і потяг плавно проходить криву без повороту коліс, як у машин.
– Ви давно за «штурвалом»?
– Уже двадцять років: дев’ять працював помічником машиніста й одинадцять – машиністом.
– Це була мрія дитинства?
– Можна й так сказати! У дитинстві я мріяв стати або водієм автобуса, або машиністом потяга. Після школи зробив між ними вибір. Малим батьки часто возили мене потягом до бабусі в Кобеляки. І мені завжди хотілося заглянути в кабіну машиніста. Тож тепер завдяки моїм відеороликам кожен бажаючий може побачити її зсередини й віртуально покататись нашими маршрутами, насолодитись краєвидами за вікном.
– Ви один такий блогер-залізничник в Україні?
– Вже не один. Зараз, дивлюся, все більше і більше моїх колег виставляють відео з робочих місць в Інтернет. Справжньою зіркою ТікТоку, наприклад, став харківський провідник Олександр Барильник, який танцює на камеру під популярні пісні.
– Чому ви стали блогером?
– Мені подобається знімати й монтувати відео. Вийшло так, що хобі поєдналось з роботою.
– Це вже якось монетизується?
– На даний момент ні. Я взагалі байдужий до того, «залітає» ролик чи не «залітає». Бувало, відео набирали і 600–800 тисяч переглядів, і 1200 000.
– Яке було найнесподіваніше запитання від ваших підписників?
– Ой, запитань так багато, що на всі не встигаю відповідати, хоча стараюсь. Але найчастіше повторюється «Цей поїзд до Кременчука їде?». Хоча його ставлять не підписники, а пасажири. При тому, що електронні табло з маршрутом руху висять і спереду, і збоку кабіни машиніста. Але до відправлення потяга в мою кабіну обов’язково кілька людей постукає й запитає, куди їдемо.

Зрізають до металу: як модернізують потяги

– Потяг ведуть дві людини – машиніст і його помічник. Чому? Це щоб один міг відпочити в дорозі?
– Насправді потяг веде лише машиніст, якщо в його помічника немає на те відповідних прав. Помічник – додаткові очі, руки й ноги машиніста. Один з його обов’язків – підготовка потяга до рейсу, а під час руху він уважно спостерігає за показаннями приладів, станом колії, дублює сигнали й таким чином контролює дії машиніста. Скажімо, нагадує, щоб я обмежив швидкість, повторює, який колір семафора попереду… А ще ліквідовує неполадки, якщо виникають. Обов’язково щогодини помічник проводить регулярний контроль технічного стану потяга під час руху.
Хоча у деяких нових потягах можна налаштувати електронну програму підказок по маршруту. Тому в Німеччині, наприклад, машиністи працюють без помічника. Відомо, що в Японії й Об’єднаних Арабських Еміратах поїзди метро взагалі їздять без участі людей…
А відпочивати чи тим паче спати в дорозі, нам узагалі заборонено. І працювати більше дванадцяти годин не дозволено.
– На Укрзалізниці дуже старі електровози?
– У полтавському депо найновіші 2008 року випуску, збудовані ще на Луганському тепловозному заводі, серії ЕПЛ-9Т. Були б державні замовлення Крюківському вагонобудівному, він будував би нові. Але на даний момент там виготовляють лише пасажирські вагони, згідно з державним контрактом.
– До речі, вас не залучають до випробування новинок цього підприємства?
– Я був машиністом-випробувачем їхніх потягів! Останні вони збудували в 2022 році. У порівнянні з радянськими у них все набагато краще: простіше й комфортніше.
– Модернізовані електрички теж виглядають, як новенькі. У якому віці їх «омолоджують»?
– Після того, як вони відпрацювали певну кількість років або пробігли певний кілометраж, їх відправляють на капітальний ремонт у Київ. Найстаріші, які досі в експлуатації, виготовлені, здається, в 1970-х роках. Серед них і легенда Укрзалізниці – електропотяг ЕР9 виробництва Ризького вагонзаводу, що носить ім’я капітана III рангу, одного з найвідоміших одеситів Олександра Марінеско. Ця електричка їздить по всій Україні. Спочатку вона була приписана до Одеського депо, потім потрапила у Здолбунів Рівненської області, тоді – у Київ, Чернігів, Полтаву. І тепер знову після капітального ремонту «Марінеско» працює в Києві.
У ході модернізації повністю міняють електропроводку, машинні агрегати, внутрішній і зовнішній дизайн. Загалом потяг розбирають до рами, іноді навіть метал зрізають. Від старого потяга хіба що 20–25 відсотків лишається. Але модернізувати дешевше, ніж будувати новий. У Полтаві наразі модернізовані 4 потяги з 14.

Найулюбленіший маршрут – новий

– Не було бажання змінити електричку на, скажімо, «Хюндай»?
– Як же не було? Два роки тому мені пропонували працювати на швидкісних потягах. Я одразу погодився, бо мріяв водити «Хюндай». Пройшов навіть співбесіду й… відмовився. Зупинило те, що треба було або переїжджати в Київ і перевозити туди родину, або їздити на роботу в столицю з Полтави. Обидва варіанти мене не влаштовували. Тому я так і не наважився змінити місце роботи. Шкодую, що навіть не спробував.
– Між якими станціями ви курсуєте і з якою максимальною швидкістю?
– Зі станції «Полтава-Південна» їздимо у Кременчук, Лозову та Огульці Харківської області, а два роки тому, відколи запустили швидкісну електричку на Гребінку, додався ще й цей маршрут.
Середня швидкість на приміському русі – 100 кілометрів на годину. Інколи, коли треба вкластися у графік, розганяємося до 115 кілометрів.
– Ваш улюблений маршрут?
– Новий! Коли проводили випробування швидкісних потягів, то я об’їздив на них пів України: Київ, Львів, Дніпро, Коломия, Рахів, Чернівці, а ще Бескидський тунель… Нові вокзали, нові картинки за вікном. Це було класно! Я стільки тоді позитивних емоцій отримав!
– Особисто я давно хотіла дізнатись, як машиніст бачить дорогу, якщо її замело снігом.
– Рельси видно на сто відсотків у будь-яку хурделицю. Та ми вже напам’ять знаємо, як і куди їхати. Орієнтуємось по стрілках, світлофорах. Зелений колір вхідного й вихідного світлофора означає, що треба їхати прямо. До того ж, перед прийомом на станцію чергова викликає нас по радіозв’язку й дає пояснення, на яку колію приймають наш потяг. Вона ж попереджує, коли нам треба зробити зупинку, якщо нас будуть обгонити швидкісні чи пасажирські поїзди. У нас все за графіком…
– Тобто зупинки електрички по 10–20 хвилин – це такий графік?
– Так. І якщо ми запізнюємося бодай на одну хвилину, то це вже погано, стараємося нагнати час.
– Ще цікаво, в яких випадках машиністи подають сигнали?
– Обов’язково сигналимо перед відправленням і перед прибуттям на платформу. На кривих ділянках колії, метрів за 50 до зустрічного потяга й після того, як з ним розминаємося. Це для того, щоб люди зійшли з колії й ніхто не вибіг перед поїздом.
– Часто перебігають?
– Дуже часто. І якщо велика швидкість, то можна не встигнути загальмувати.
Не менш часто через рейки перебігають також зайці, лисиці, косулі, собаки. Декілька разів бачив лосів.
– А у вагонах усіх пасажирів бачите? Я до того, чи можете попередити псування майна?
– У модернізованих електричках відеокамери є в кожному салоні, вони подають зображення на монітор у кабіну машиніста. Тобто загальну картину бачимо. Однак прослідкувати за кожним пасажиром неможливо. Тому трапляються розрізані сидіння або обписані стіни.
– Які бувають претензії у пасажирів до машиніста?
– Люди різні є. Інколи чую, що я не там став, бо їм незручно виходити. Але ми стаємо завжди за правилами – біля знаку зупинки першого вагона.
А багато хто дякує за те, що їх довезли, бажають щасливої дороги.
– І от ви доїхали до кінцевого пункту свого маршруту. Далі відпочиваєте?
– Якщо приїжджаємо в Лозову, то відпочиваємо, там у нас є будинок відпочинку. Нас міняє інша бригада, яка вже відпочила. А в Кременчуці змінили кабіну, виконали пробу гальм і через двадцять хвилин поїхали назад. На інших кінцевих станціях можемо стояти три години чи годину.

Класно, коли не ти когось везеш, а тебе везуть

– Ви самі часто буваєте пасажиром Укрзалізниці?
– Дуже рідко! Мені немає потреби їздити поїздом. Але завжди, коли бачу пасажирський потяг, що мчить мені назустріч, думаю, от би оце проїхатися в ньому. Я кайфую, коли їду в купе пасажирського потяга, особливо у новому вагоні. Сама атмосфера в ньому заспокоює. Тепло, затишно, комфортно. Нові розетки, підсвітка… Ліг і спиш. І так класно, що не когось везеш, а тебе везуть.
– Для залізничників проїзд безкоштовний?
– Раз на рік нам дозволяється взяти квиток, з якого вираховують із зарплати тільки податок!
– Для вас завжди є квитки, не так, як для інших?
– Якщо їх нема, то так само й для нас нема.
– Які плюси роботи на Укрзалізниці?
– Соціальний пакет, вихід на пенсію в 55 років для чоловіків. Ну, і, звісно, можливість щодня бачити красу природи.
– А мінуси?
– Те, що доводиться працювати в нічний час. Це дуже великий мінус, який позначається на здоров’ї. Вночі треба спати, а не десь там їздити.
– Як родина ставиться до вашої популярності як тіктокера?
– Нормально. Моя дружина працює в службі кадрової політики та соціальних питань на залізниці. Старша донька – студентка, менша ходить у сьомий клас. То багато її однокласників кажуть, що підписані на мене в соцмережах.
– А підписники що кажуть у коментарях?
– Дехто з дорослих чоловіків пише, що у моїх відео вони бачать свою мрію. Багато хто шкодує, що так і не спробував її здійснити. Підлітки часто запитують, чи варто йти працювати на залізницю. Я раджу спробувати, якщо це справді мрія вашого життя, – щоб потім не шкодувати, що навіть не намагався її реалізувати. А якщо не сподобається, змінити професію ніколи не пізно.
– Останнім часом так багато небезпек на залізниці…
– Можна вдома сидіти і там теж буде небезпечно. Якщо комусь щось назначено долею, нічого не переграєш…