У перший день Різдвяного посту молимося до небесного покровителя Полтави, преподобного Паїсія Величковського

У перший день Різдвяного посту молимося до небесного покровителя Полтави, преподобного Паїсія Величковського

Заговини на Різдвяний піст завжди припадають на 27 листопада. Народна назва – Пилипів піст – зумовлена тим, що саме цього дня за церковним календарем вшановують пам’ять апостола Филипа.
Для наших краян початок Різдвяного посту особливий іще й тому, що 28 листопада Церква молитовно згадує преподобного Паїсія Величковського, якого вважають покровителем Полтави. Подвижник був філософом-богословом, письменником, перекладачем, але насамперед – одним із найвизначніших наставників і вчителів духовного православного життя.

У давнину заговини на піст обов’язково передбачали обрядову родинну вечерю. Увесь рід збирався у батьківській хаті за багатим застіллям. Залишки зі столу обов’язково віддавали нужденним. А вже зранку наступного дня починали постувати.
За словами святителя Лева Великого, цей піст є жертвою Богові за зібрані плоди. Протягом сорока днів віряни мають підготуватися до зустрічі великого свята, “щоб з очищеною покаянням душею зустріти Різдво Господа”.
Важливо розуміти, що піст тілесний без посту духовного нічого не приносить для спасіння душі. Справжній піст – це щира молитва, боротьба зі своїми пристрастями, прощення образ, допомога хворим і бідним.
Щодо харчових заборон (м’ясні, молочні продукти, яйця), то Різдвяний піст дещо легший, ніж Великий, оскільки часто дозволяється вживати олію і рибу. До того ж священики закликають розрізняти дві традиції постування – монастирську й мирську. Рекомендації для мирян зазвичай легші, а щоб постити за монастирським статутом, слід брати благословіння у духівника.
Для дітей, хворих людей, вагітних і жінок-годувальниць, а також для тих, хто важко працює, послаблюються з благословення священика навіть правила звичайного посту. Головне – прагнути до духовного очищення і робити задля цього добрі справи.
У перший день Різдвяного посту молимося до небесного покровителя Полтави, преподобного Паїсія Величковського* * *
До великого сонму угодників і чудотворців землі Української належить і преподобний Паїсій Величковський (1722–1794). Ім’я цього святого назавжди залишиться в історії нашої Церкви, оскільки з ним тісно пов’язане відродження монастирського життя і старчества в православному світі.
Майбутній подвижник народився в Полтаві. У святому хрещенні отримав ім’я Петро. Виховувався глибоко побожним, адже його прадід, дід, батько і брат були священнослужителями Полтавського Свято-Успенського храму. В підлітковому віці Петро став учнем молодшого відділення Києво-Могилянської академії. У стінах цієї духовної школи мріяв із однодумцями про чернецтво, пустельництво, разом вони присягалися у жодному разі не жити в багатих монастирях, де не можна уподібнитись “убогості Христовій”.
Восени 1739 року Петро таємно залишив академію і пішов шукати в різних українських і молдавських обителях справжнього подвижницького життя під керівництвом істинного старця-наставника. Зрештою ця висока мета й привела його на Афон. На четвертий рік духовних трудів на Святій Горі – в безмовності, душевній зосередженості, при безперестанному творенні Ісусової молитви – відбувся постриг нашого земляка в схиму з іменем Паїсій.
У 1758 році подвижник був рукоположений у сан священика. З дозволу ігумена монастиря Пантократора, котрий перебував під покровительством Запорізької Січі, він оселився у старій келії святого пророка Іллі, де заснував Свято-Іллінський монастир. Цікаво, що його братія складалася переважно з українців.
Після святогорського настав не менш насичений період діяльності преподобного Паїсія Величковського на молдавській землі. З дозволу митрополита Молдовлахійського Гавриїла Каллімаха він разом із 60 ченцями та послушниками з Афону оселився у Святодухівському монастирі біля Драгомирни. Коли ж Буковина відійшла до Австрії, перейшов до Секульського монастиря, а невдовзі на прохання митрополита очолив сусідній Нямецький монастир, найбільший у Молдавії (зараз територія Румунії).
Вважається, що саме в Драгомирнському монастирі повністю розцвів старечий дар преподобного Паїсія. З усіх усюд ішли ченці, прагнучи духовного наставництва преподобного. Він продовжував самовіддано працювати над перекладами аскетичних творів святих отців молдавською і церковнослов’янською мовами. Найвідоміший серед них – “Добротолюбіє” – збірка духовних праць православних авторів IV – XV століть.
28 листопада 1794 року святий Паїсій відійшов до Господа. Канонізували його під час урочистостей на честь 1000-ліття хрещення Русі в 1988 році. У рідне місто на березі Ворскли ім’я подвижника, який завжди наголошував на своєму походженні, підписуючись “Родимець Полтавський”, повернулося зовсім недавно.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  • 2
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    2
    Shares

Добавить комментарий