У полоні петриківського розпису

У полоні петриківського розпису

Роботи, виконані у стилі петриківського розпису Аллою Ісип, зачаровують оригінальністю, буянням кольорів, майстерністю. Нині майстриня мешкає у Бродщині колишнього Кобеляцького району. З цим селом вона пов’язала долю, коли вийшла заміж за Святослава Ісипа. Виросла ж у Лівобережній Сокілці, куди родина переїхала з Архангельської області. Саме там юнак з полтавського села Микола Нікітченко зустрів свою Валентину. І коли в молодій сім’ї підростали трирічна Алла й на рік молодша Світлана, зібрались у дорогу, щоб назавжди оселитись у мальовничій Сокілці. Тато (світла йому пам’ять) працював лісничим, мама – фельдшером, а донечки радували їх веселою вдачею, захоплювались художньою самодіяльністю. Коли мова заходить про дитячі роки, то неодмінно згадують, як виступали на всіх святах у дитсадку: Алла співала, Світланка читала гуморески. Такими ж активними були й у початковій школі, а потім – у Василівській дев’ятирічці, де в Алли з’явилось ще одне захоплення – малювання. У дитячі роки більше подобалось малювати портрети. Батьки схвалили заняття доньки. «Якщо виходить, значить, треба розвиватися, отримувати освіту», – сказала мама й порадила поступати в Петриківське професійно-технічне училище, що на сусідній Дніпропетровщині. Можливо, в душі Валентина Олександрівна й мріяла про те, щоб донька, як і вона, вибрала медицину, але рахувалась з її бажанням. Маминою професійною стежиною пішла менша донька. Поїхали в Петриківку, коли Алла закінчила дев’ятий клас, але в приймальній комісії порадили приїжджати після 11-го класу.
За два роки плани в дівчини не змінились, а отримавши свідоцтво про повну середню освіту в Кобеляцькій ЗОШ № 1, вона знову поїхала в Петриківку й стала опановувати фах художника. Про роки навчання залишились найкращі спогади, бо відкрила для себе величезну палітру кольорів і відтінків, спробувала їх передавати за допомогою як різних фарб – олійних, гуашевих, акварельних, так і пензликів. Та й матеріалів додалось: крім звичного паперу, картон, дерево, метал, кераміка… Проте Аллі більше подобалося розмальовувати дерев’яні дошки, підноси, вази…
Коли Алла закінчила училище, тодішній директор Бродщинської школи Володимир Федорович Андрієвський запропонував їй посаду вчителя малювання. Два роки навчала маленьких односельців азам образотворчого мистецтва. Той час був непростим у фінансовому плані. Виручало те, що молода родина була творчою. Чоловік Святослав Олексійович був на «ти» з деревом: вирізав кухонні дощечки, робив дерев’яні ложки, черпаки, покривав лаком, а дружина розписувала їх у петриківському стилі. Частину робіт продали, й, можливо, це надихнуло відкрити нову сторінку в історії своєї родини: зайнялись підприємницькою діяльністю. Нова справа й домашні обов’язки забирали багато часу. Постійно потребував уваги батьків синок Юлій. Як результат, петриківський розпис відійшов на другий план. Творча перерва тривала більше 10 років. А одного дня Святослав, помітивши на капоті автомобіля невеличкий дефект, запропонував дружині розмалювати місце подряпини. «А чому б і ні?» – подумала Алла й взялась за пензлик. Квіткова композиція зробила автомобіль оригінальним, а в її авторки знову з’явилось велике бажання малювати на дощечках, полотні… Удень, доки залагоджувалися звичні справи, вже знала, яка мальованка з’явиться увечері. Коли ж сідала малювати, забувала про час і відпочинок, бо душа раділа, співала в унісон яскравим кольорам, зачаровувалась калиною, квітами, птахами… Раніше перевагу віддавала олійним фарбам, зараз подобається працювати акриловими. Головний інструмент, за допомогою якого з’являються мальованки, – пензлик. Їх безліч, і кожен робить свої унікальні мазки, які іншим пензликом зробити неможливо.
У хорошого майстра має бути гарний інструмент. Але ж він сам не виконує ту чи іншу роботу за майстра. За художника – і поготів. Творча уява Алли Ісип, помножена на фахові знання, матеріалізується унікальними петриківськими розмальовками, які користуються популярністю в багатьох регіонах України та за її межами. Уявляю, якою неповторною може бути виставка робіт Алли Ісип. Сподіваюсь, що колись вона зважиться подарувати свято всім, хто захоплюється петриківським розписом і творчістю наших земляків.
Любить малювати й син Юлій. Чоловік Святослав теж має творчу вдачу й при бажанні, мабуть, міг би творити картини, але він має інші захоплення: дає життя деревам і кущам. Займається виноградарством, вирощує малину. Посадив близько двох тисяч дерев: вишні, черешні, яблуні, горіхи, берізки, ялини. Яка краса була б, якби кожен з нас посадив хоч десяту частину з того, що зробив Святослав Олексійович! Не дивно, що родина Ісипів віддає перевагу відпочинку на природі. Весною, влітку, восени намагаються викроїти декілька днів, щоб відпочити в лісі чи біля річки. До того ж далеко їхати не треба – навкруги дуже багато гарних місць. А щоб було й зручно, придбали автомобільний «трейлер» (вагончик на колесах). Цьогоріч у звичні плани Алла Ісип хоче внести ще один пункт: розмалювати в стилі петриківського розпису ворота власної садиби. Це ж так красиво, оригінально, неповторно… Нехай же улюблений колір художниці – яскраво-червоний – додає всім настрою, вселяє віру в те, що все буде добре!

Наталя ПУЗИНА
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий