У пошуках  “чулості фарб”…

У пошуках “чулості фарб”…

Традиційна фондова виставка Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, що вважається головною подією мистецького року, відкрилася на початку грудня, в «ярошенківські» дні. Цього разу вона присвячена 120-річчю від дня народження народного художника України, лауреата Шевченківської премії, митця зі світовим визнанням – його називають найкращим пейзажистом Європи – Миколи Глущенка. Інтригуюче звучить її назва – «Микола Глущенко. Ризик свободи», але для митця все його життя ці два поняття – ризик і свобода – справді були тісно переплетені.

Вітаючи гостей, директорка музею Ольга Курчакова наголосила, що цей ювілей нині відзначається на державному рівні, в багатьох містах України відбулися цікаві мистецькі акції. Неймовірної значущості набуває і нинішня полтавська подія, яка присвячена також 175-річчю нашого земляка Миколи Ярошенка.
– Ви присутні не просто на відкритті виставки, а – на презентації великого спільного мистецького проекту двох художніх музеїв: Полтавського та Дніпровського. Наші колеги надали нам на виставку 42 твори зі своєї колекції, ще 41 – із полтавського фонду. Вона цілісно, масштабно об’єднує роботи художника по роках, по віхах його творчості, від 50-х до 70-х років минулого століття, і така виставка в Полтаві відбувається вперше, – наголосила Ольга Курчакова. – Хоча п’ять років тому ми представляли твори художника у малій виставковій залі з нашої фондової збірки, а перша відбувалася ще у 1955–1958 роках. Наша музейна збірка творів Миколи Глущенка почала формуватися у 1940-х роках, її основою стали 32 картини, передані Дирекцією художніх виставок Міністерства культури України.
***
Батьківщина Миколи Глущенка – Дніпровщина, він народився в Новомосковську тодішньої Катеринославської губернії. Дніпровський художній музей має у своїх фондах 100 творів Миколи Глущенка, більшість із яких була подарована автором. Гість нашого міста заступник директора з наукової роботи Дніпровського художнього музею Сергій Несмачний розповів про виставки свого земляка в їхньому закладі й подарував полтавським колегам щойно виданий каталог, де у хронологічному порядку представлені усі сто творів видатного митця. Приїхала на відкриття виставки і старший науковий співробітник Дніпровського музею Олена Капшукова – вона побажала полтавцям так само палко любити життя і свою улюблену справу, як Микола Глущенко.
Голова Полтавської обласної організації Національної спілки художників України, лауреат премії імені Миколи Ярошенка Юрій Самойленко назвав унікальним цей проект, бо він поєднав у співпраці колег із двох музеїв, а також розповів, що вранці того ж дня тут, у Полтавському художньому музеї, були вручені нагороди вже цьогорічним лауреатам щорічної міської премії імені Миколи Ярошенка. І це – визначна нагорода, якою полтавські митці пишаються.
Голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, художник Євген Пілюгін (до слова, він також відтепер лауреат премії імені Миколи Ярошенка) поділився спогадами про те, як йому, учневі художньої студії, випало у 1963 році побувати в Житомирі якраз у той час, коли туди ж приїхали на пленер видатні київські митці. Був серед них і Микола Глущенко – на річці Гуйві він, «український француз», як його називали, оточений художниками, за двадцять хвилин на очах у всіх створив чудовий етюд із квітучою яблунькою – з натури.
У спадку Миколи Глущенка – понад 10 тисяч полотен. У чому ж ризик і чому він «український француз» – запитає хтось із читачів, хто ще не знайомий із творчою долею митця. Упродовж багатьох років його життєвий і творчий шлях вивчали дослідники-науковці, мистецтвознавці. Й ось нещодавно служба зовнішньої розвідки України оприлюднила архівні документи радянських спецслужб, із яких можна більше дізнатися про видатного художника.
Довідково (за повідомленням «Історичної правди»). У 1918 році Микола Глущенко був мобілізований до Добровольчої армії Антона Денікіна. Не встиг як слід повоювати, як із пошарпаними білогвардійськими частинами опинився на території Польщі у таборах для інтернованих осіб. На фронт повертатися не бажав, тож утік до Німеччини. У Берліні здобув добру освіту як художник. У цьому йому допомагали впливові представники української еміграції гетьман Павло Скоропадський, професор Роман Смаль-Стоцький, письменник і політичний діяч Володимир Винниченко. В Берліні Микола Глущенко офіційно звертався у консульський відділ посольства СРСР з проханням надати йому радянське громадянство. Він мав намір повернутися на батьківщину. В 1925 році переїхав до Парижа. І там писав звернення й зрештою отримав паспорт громадянина СРСР. А невдовзі на нього звернули увагу представники радянської зовнішньої розвідки, вони його повернення в Україну затримували. Із Москви наполягали на тому, що Микола Глущенко, попри наявність у нього радянського громадянства, буде корисним для роботи по українській лінії за кордоном. Це рішення стало визначальним у долі художника. За іншого розвитку подій він міг повернутися до СРСР і стати об’єктом уваги репресивних органів як колишній денікінець, представник буржуазних напрямів у мистецтві, близький знайомий діячів української еміграції – ворогів радянської влади, зрештою – як французький і німецький шпигун. До СРСР митець повернувся у 1936 році. (У 1944-му нарешті зміг переїхати до Києва). Розсекречені документи із архівних фондів розвідки дають змогу пролити світло лише на окремі епізоди життя і діяльності Миколи Глущенка, осягнути увесь драматизм і непередбачуваність тогочасних подій…
***
«Повсякчасно ризикуючи своєю свободою, де б він не перебував, – наголошує у своїй розвідці заступник директора Полтавського художнього музею з наукової роботи Світлана Бочарова, – художник з повною силою виявляв своє ставлення до життя й свою волелюбність у живописі. Сміливий, широкий, необтяжений будь-якими умовностями пастозний мазок митця став характерною ознакою його творчості. Таким же ризиковано-сміливим був і його колорит, що тримався на поєднанні, здавалося б, зовсім несумісних контрастів. Об’ємно-просторове рішення визнаної кращою в Україні великої виставкової зали Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка організатори виставки зуміли цілком підпорядкувати створенню експозиції, в якій панує сам подих свободи, втілений в чистих, локальних, відкритих глущенківських кольорах.
Могутній талант, висока професійна підготовка дозволяли Глущенку вільно почуватися в будь-якому жанрі живопису. Він виявив себе блискучим майстром психологічного портрета, створивши справжню серію образів відомих діячів літератури та мистецтва – Анрі Барбюса, Ромена Роллана, Володимира Винниченка, Поля Сіньяка. Протягом усього творчого життя не припиняв пошук у галузі автопортрета. Альбом його літографій «12 «ню», надрукований 1928 року, миттєво підкорив Париж, а тема «ню» впевнено перебралася до живопису, де посіла одне з чільних місць. Художник щиро захоплювався інтер’єром в живописі, його вабили квіткова натура й жанр натюрморту, але наймилішим для нього лишався пейзаж.
Миколу Глущенка-пейзажиста, у всій величі його творчого дару, представляє й новостворена виставка. «Я обожнюю природу», – говорив художник, повсякчас складаючи їй живописну оду, вловлюючи найтонші нюанси її стану, які передавав то м’яким колоритом, делікатним мазком і напівпрозорим тоном, то виплескуючи на полотно бурхливі емоції в експресивній манері відображення світу. Пейзажі Глущенка приковують увагу свіжістю барв, вражають щирістю почуттів, чарують глибоким ліризмом…
Представлені на виставці твори також немов кличуть до віртуальної мандрівки шляхами митця, що пролягли від Альп і Карпат до містечка у Швейцарії й до Гурзуфа чи Кривого Рогу, від узбережжя Адріатики й Азовського моря до порту в Одесі та пристані на Дніпрі.
Бував митець і на Полтавщині, про що свідчать емоційне й документальне водночас полотно «На будівництві Кременчуцької ГЕС», ліричні пейзажі «На Полтавщині», «На Ворсклі біля Сорочинців». Українською природою митець особливо захоплювався і, вирізняючи її, наголошував, що «вона ніжно-ласкава, суворо-грізна, прозоро-цнотлива, округло-чуттєва, безмежно розлога в степах, фантастично примхлива на гірських верховинах…».
Він «присвятив своє життя ще до кінця нерозгаданому ні сучасниками, ні нащадками пошуку «чулості фарб». Славу й визнання Микола Глущенко пізнав ще за життя. Народний художник УРСР, народний художник СРСР, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка. Його персональні виставки бачили майже всі столиці світу, та найбільшою нагородою була для нього свобода творчості, як і те, що він, попри всі найнеймовірніші ризики, зумів розповісти барвами про свої почуття».
***
Виставка триватиме до кінця січня наступного року, вона вражає, заворожує, не відпускає – і, як наголошували промовці, за один раз її не осягнеш, сюди треба повертатися, і не раз.
Найголовніше – маємо змогу бачити Глущенка у себе вдома.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Добавить комментарий