У скрутну хвилину підтримає служба зайнятості

У скрутну хвилину підтримає служба зайнятості

Днями відбулося засідання комісії з питань реалізації пілотних проектів із залучення до роботи членів малозабезпечених сімей та внутрішньо переміщених осіб. Свої бізнес-проекти презентували: Ірина Вітковська – “Надання послуг хімчистки салону автомобілів”; Сергій Ходіс – “Виробництво виробів з деревини”; Олексій Міщенко – “Вирощування однорічних і дворічних культур. Створення тепличного господарства”; Сергій Мамонов – “Роздрібна торгівля уживаними товарами”; Наталя Сомова – “Вирощування малини”; Олеся Гонтарюк – “Організація відпочинку та розваг”. Про провадження підприємницької діяльності та виконання бізнес-планів також заявили Євген Сомов, Вікторія Федорченко, Тетяна Шилова, Мар’яна Готра, Наталія Кожевнікова та Олександр Сербін.
А значить, за сприяння служби зайнятості створено ще кілька підприємств малого бізнесу, ще з десяток безробітних знайшли себе в нашому непростому сьогоденні.

Фінансово-економічна ситуація в нашій країні та бажання заробити гроші часто штовхають українців до пошуку більших заробітків і кращого життя в сусідніх країнах. Та чи завжди такий шлях устелений трояндами? Все частіше з екранів телевізорів, інформаційних повідомлень газет і радіо чуємо про прикрі випадки, що сталися з нашими співгромадянами в Польщі, Російській Федерації, Італії, інших країнах. Обман при розрахунку чи елементарне обкрадання заробітчан – це ще півбіди. Втрата здоров’я в побуті або на виробництві, а працевлаштування там часто неофіційне, – це вже проблема. Та буває й справжня біда, адже трапляються випадки, коли українців і життя позбавляють. То чи варто ризикувати?

Радість спілкування дітей з батьками не замінити матеріальними благами

Під час проведення робочої зустрічі в Чутівському районі до фахівців служби зайнятості для отримання консультації звернулася місцева мешканка Анна, яка два місяці тому повернулася з Польщі. Там жінка працювала на підприємстві з переробки риби. Вона розповіла, що її заробітна плата становила 550 євро за місяць. Для найму житла разом з кількома особами та на продукти харчування витрачала в середньому 250–300 євро. Вільних коштів після цього залишалося не більше 300 євро, а це майже 9 тисяч гривень.
Після повернення в Україну жінка працевлаштувалася за місцем проживання до ФОП із заробітною платою близько 5 тисяч гривень. До того ж нині вона має час і можливість займатися городиною, вирощувати птицю.
Анна зазначила, що працевлаштування за кордоном було для неї перш за все психологічним випробуванням, адаптацією до нових умов проживання, трудової діяльності, спілкування, режиму дня та харчування. Перебування на відстані від сім’ї створювало певний психологічний дискомфорт. Щодо заробітку, то різниця між зарплатою за кордоном і в Україні, зі всіма додатковими “домашніми” можливостями, практично не відчутна.
– Натомість є надто важливий “мінус” перебування Анни за кордоном: період роботи в Польщі не зараховано їй до страхового стажу в Україні, і нині це питання неабияк турбує жінку, оскільки вона не має достатнього страхового стажу, необхідного для призначення пенсії в Україні, – зазначила директор Полтавського обласного центру зайнятості Катерина Клавдієва. – Загалом останнім часом ми зіштовхнулися з тим, що кожна четверта жінка й кожен другий чоловік віком 45 років, які стали клієнтами служби зайнятості, не мають 15 років страхового стажу. Більшість із них працювали нелегально й переважно за кордоном. А повернулися тоді, коли потенціал людини значно знизився. На яку ж пенсію за відсутності страхового стажу такі українці можуть розраховувати? Тільки на мінімальну соціальну допомогу від держави після досягнення 65 років.
Катерина Клавдієва також зупинилася на питаннях виховання дітей у сім’ях, де один із батьків чи й обоє працюють за межами України. Відсутність батьківської опіки негативно позначається на вихованні та поведінці дітей у соціумі. Адже для них занадто важливим є спілкування з батьками. Його не замінити ніякими грішми чи матеріальними цінностями.

Живи та працюй в Україні

В умовах ринкової економіки кожен бореться за виживання. Роботодавці шукають кваліфікованих спеціалістів, а працівники – роботи, за яку більше платять. Така ситуація складається незалежно від фаху людини й відстані від домівки. Правила гри відносно чесні й прозорі. Тому постійна міграція працівників беззаперечна, хоча й не вигідна ні роботодавцеві, ні працівникові. Ті, хто скуштував заробітчанського хліба, погоджуються, що в Україні не найгірша ситуація з роботою і соціальним захистом. Та й роботодавці, переживаючи кризу наявності вмотивованих працівників, стали поступливішими.
Так, протягом січня-лютого цього року до Полтавської обласної служби зайнятості України звернулися 2,9 тисячі роботодавців, які подали відомості про понад 10 тисяч вільних вакансій, що майже на 10% більше, ніж у минулому році. У Полтавській області у 2018 році значно збільшилася кількість вакансій від роботодавців з високою заробітною платою. Зокрема це – ПрАТ “Полтавський ГЗК”, АТ “Полтавський турбомеханічний завод”, ПАТ “Кременчуцька кондитерська фабрика”, ПАТ “Крюківський вагонобудівний завод”, ТОВ “Мехремзавод”, ТОВ “Кредо”. Такий далеко не повний перелік підприємств, які пропонують своїм працівникам зарплату не менше 10 тисяч гривень.
З метою якнайповнішого забезпечення професійно-кваліфікаційного рівня шукачів роботи вимогам роботодавців у січні-лютому 2018 року за сприяння Державної служби зайнятості 3,5 тисячі безробітних проходили професійне навчання. Зокрема кількість безробітних, які навчалися у центрах професійно-технічної освіти служби зайнятості, зросла у 2,4 разу та становила 1,8 тисячі осіб.
– З огляду на активізацію економічних процесів у державі в Полтавській області продовжується широкомасштабний соціальний проект під гаслом “Живи та працюй в Україні”, метою якого є пожвавлення ситуації на ринку праці області, – зазначила директор обласного центру зайнятості Катерина Клавдієва. – Організатором проекту виступає наша служба за підтримки органів місцевої влади. В рамках проекту в області відбуватимуться інформаційні кампанії, спрямовані на якнайшвидший пошук роботи для безробітних та підбір вакансій для роботодавців. Зокрема заплановано проведення масштабних презентацій роботодавців, які відчувають гостру потребу в кадрах і запропонують шукачам роботи достойну заробітну плату. Проводитиметься й масштабна пояснювальна робота, спрямована на інформування громадян про реалії працевлаштування за кордоном, загрози, ризики та небезпеки такого працевлаштування, вплив факту виїзду батьків (одного з батьків) на роботу за кордон на психологічний стан, соціальну поведінку дитини та її успішність у навчанні.
На жаль, практично в кожному навчальному закладі в районах у середньому навчається близько 7–9 таких дітей, а в містах ця цифра значно більша. Поведінка цих дітей дуже відрізняється від інших школярів. Вони якнайбільше потребують допомоги психологів, але тут виникає наступна проблема: для того, щоб шкільний психолог попрацював з такою дитиною, потрібен дозвіл батьків, яких немає на території країни.
Саме тому метою проведення інформаційної кампанії “Живи та працюй в Україні” є поширення серед населення країни інформації щодо пріоритетності працевлаштування в Україні, зважаючи на серйозні загрози та виклики працевлаштування на іноземних ринках праці. А таких прикладів є вдосталь.

“Якби вдома була робота, я б не поїхав більше нікуди…”

Якщо хочеш мати відповідне пенсійне забезпечення в поважному віці, потрібно щось дати державі, вважає Катерина Клавдієва. Тобто потрібно сплатити кошти у вигляді податків, а вже потім від держави щось вимагати. Якщо ж людина все своє свідоме життя пропрацювала без оформлення працевлаштування і соціального страхування, вона не може розраховувати на солідарне державне пенсійне забезпечення. На жаль, нині в молодіжному середовищі поширена думка, мовляв, поїду за кордон, зароблю купу грошей і стану багатим. Тим, хто складає такі плани, буде корисним досвід полтавця Романа, який по закінченні коледжу певний час працював робітником за кордоном. Він люб’язно погодився поділитися власним досвідом та назвав 12 позитивних моментів роботи за кордоном і 8 – негативних. Коли ж розмова підходила до закінчення, зазначив: “Якби вдома у мене була робота на 5 тисяч гривень, я б не поїхав більше нікуди”.
Звісно, висока заробітна плата за кордоном – це досить вагомий аргумент. До того ж авто можна взяти напрокат чи купити за помірну ціну, а на свята можна знайти підробіток у кафе та мати додатковий заробіток. Були у хлопця навіть перспективи отримати громадянство та взяти іпотеку на придбання власного житла. Але, перераховуючи негативні моменти, Роман зазначив наступне: “Ми ніколи не станемо для місцевих жителів своїми”. Далі він розповів про важкі умови праці й відсутність захисного спорядження, про те, що досить часто змушували прибирати робоче місце місцевого робітника, який, відпрацювавши 8 годин, пішов додому. Траплялося й подовження роботодавцем робочого дня з 8 до 12 годин, що не передбачено контрактом, адже хлопець працював офіційно. “Взагалі вся найважча робота дістається нам, українцям”, – зауважив юнак. За розірвання умов контракту роботодавець наклав на Романа досить великий штраф. І це далеко не всі мінуси роботи за кордоном…

Ринок праці вимагає висококваліфікованих робітників

Знайти роботу чоловікам нині порівняно не складно, запевняє Катерина Клавдієва. Вона наводить конкретні приклади: на один із хлібозаводів обласного центру возять автобусом працівників із Зіньківського й Диканського районів. Тільки з одного села таким чином працевлаштовано 25 осіб. До цього вони працювали посезонно в одній з агрофірм, але без належного оформлення. На підприємства Пирятина, за сприяння служби зайнятості, також возять працівників із Чорнухинського району. Їх влаштовує зарплата в розмірі 5–5,5 тисячі гривень. Водночас для пирятинців така зарплата занизька, тож їх возять на роботу в Бориспіль, де більше платять. Тобто відбувається внутрішня міграція трудових ресурсів. І це ліпше, аніж вони виїхали б за межі країни, додала керівник служби.
Загалом ринок праці зараз і в Україні, і за її межами вимагає висококваліфікованих робітників з інструментами та обладнанням. Скажімо, підприємства Кременчуцького регіону готові платити по 15 чи навіть по 20 тисяч гривень. Але фаховий рівень має бути високим. До речі, ці підприємства готові навчати своїх майбутніх працівників, виплачуючи їм учнівську стипендію і забезпечуючи гуртожитком. Формують навчальні групи й центри зайнятості області. Деякі підприємства також здійснюють компенсаційні виплати за оренду житла працівникам, які приїдуть у регіон із сім’ями.

За сприяння служби зайнятості впродовж січня-лютого поточного року працевлаштовано 5,9 тисячі осіб, у тому числі 3,8 тисячі – до набуття ними статусу безробітних. Крім того, майже 2 тисячі осіб були залучені до громадських та інших робіт тимчасового характеру.

– Кваліфікованих кадрів потребують нині практично всі промислові підприємства України. І ми готові аналізувати ситуацію та відшукувати потрібні кадри й працевлаштовувати відповідних робітників, – зазначає Катерина Клавдієва. – Наприклад, кілька фахівців для вагонобудівного заводу ми залучили на автозаводі в Запоріжжі. Велику помилку допустили підприємства, коли звільняли своїх працівників під час скрути. Якщо кілька років тому серед роботодавців панувала тенденція: замість цього працівника в черзі стоять ще 100, то нині вона кардинально змінилася. Зараз роботодавець просить надати робітників, вмотивованих до праці. Він готовий їх навчати й створювати належні умови для продуктивної роботи. Ще один позитивний момент для шукачів роботи: нині ведеться масштабна реконструкція на полтавському підприємстві ВАТ “Лтава”. Там встановлюється новітнє обладнання, верстати з числовим програмним управлінням. Тож невдовзі підприємству будуть потрібні висококваліфіковані верстатники й токарі, словом, грамотні працівники з високим рівнем технічних знань. Стартова зарплата в перші 3 місяці навчання – від 8 тисяч гривень.
Якщо для працевлаштування чоловіків нині є відповідні умови, робота вахтовим методом у різних регіонах, то знайти роботу жінкам складніше. Скажімо, зараз на Полтавщині активно розвивається швейне виробництво. Цьому сприяє й служба зайнятості, створюючи разом із підприємцями швейні цехи. Нещодавно в Шишацькому районі відкрито швейний цех, де працює 14 осіб, яких уже навчили цьому фаху. Нині навчаються ще 10 жінок. Такий цех створено і в Зінькові. На черзі – відкриття швейних цехів у Кременчуцькому та Кобеляцькому регіонах. Чимало безробітних залучаються також до громадських соціальних робіт при нарахуванні субсидій.
Щодо безробітних жінок з вищою освітою, віком від 45 років, їм служба зайнятості пропонує перекваліфікацію, отримання навчального ваучера й перенавчання на робітничі спеціальності, соціальну роботу. Головне – не вважати, що з втратою роботи все скінчилося, наголошує Катерина Клавдієва. А ще – треба правильно визначити свою мету, прислухаючись до власних бажань. У сільській місцевості перспективним вважається напрямок із вирощування, навіть на присадибній ділянці, певних нестандартних видів сільгоспкультур, наприклад, шипшини, часнику, або ж створення обслуговуючих кооперативів.
– Нині держава підтримує тих, хто започатковує власний бізнес. Таким особам на придбання обладнання чи певного устаткування на поворотній основі на 3 роки надаються кошти, в сумі 70 тисяч гривень, – наголошує Катерина Клавдієва. – Уже розглянуто й реалізується 20 бізнес-планів. Зокрема започатковано бізнес із художньої вишивки, вирощування курей-бройлерів, малини та полуниці, пошиття футболок, виготовлення ескізів пам’ятників у форматі 3D, розвиток тепличного господарства й інші. А невдовзі буде прийнято відповідний законопроект із фінансової підтримки роботодавців, які працевлаштовують безробітних. Якщо вони створять не менше двох робочих місць, то допомогу держави в сумі 70 тисяч гривень повертати не доведеться, бо кошти повернуться у вигляді податків.

Анастасія ПРЯДКО
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий