У світлих оселях праведників, де життя безкінечне…

У світлих оселях праведників, де життя безкінечне…

На церковному столику-поставці, на вишитім рушнику, біля хреста з розп’яттям – поминальний хліб і висока свічка. Угорі над хрестом струменіє синьо-жовте полотнище прапора. Ніби тоненькою цівкою бризнула з нього небесно-золота стрічка під мерехтливу свічку… У Полтавському Свято-Успенському кафедральному соборі Православної церкви України лунає молитва за упокій душ наших полеглих захисників на Донбасі – щоб Господь оселив їхні душі в світлих оселях праведників, «де немає недуги, ні смутку, ані зітхання, але вічне життя».

Для тих наших земляків, які в переломному, карколомному 2014-му пішли добровольцями боронити Україну від російського вторгнення на Донбасі, Свято-Успенський собор у Полтаві – храм особливий. Ніхто не порахує, скільком бійцям врятувала життя допомога від заснованої в його стінах волонтерської організації «Полтавський батальйон небайдужих» – захисна амуніція, тепловізори, ліки та, власне, вода й харчі. Ніхто не забуде, скільки разів відспівували в цьому храмі загиблих героїв і містяни проводжали їх із Соборного майдану навколішки. Проводжали в Царство Небесне, до квітучого міста, де життя безкінечне.
Майже рік тому Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та Полтавська єпархія ПЦУ започаткували проведення в Свято-Успенському соборі щомісячних зібрань, на яких поіменно згадують полеглих героїв, обставини їхньої загибелі та служиться панахида. Минулого четверга, 11 лютого, тут молилися за упокій душ усіх воїнів, які віддали свої життя за Україну на буремному Донбасі протягом 2020 року. Загинули попри так зване «всеосяжне перемир’я» і все відчутніші у суспільстві настрої забути, що ворог не відступає і що хтось мусить йому протистояти.
У дві «шеренги» вишикували в соборі, розмістивши на лавах та доручивши тримати в руках курсантам Полтавського військового коледжу сержантського складу, портрети загиблих героїв. П’ятдесят шість людських втрат – цілий небесний взвод. Поряд із курсантами, ближче до вівтаря, стояли зі світлинами та запаленими свічками й рідні полеглих у різні роки бійців.
– Сьогодні ми молитовно вшановуємо пам’ять наших захисників і просимо Бога, щоб Він прийняв їх в оселях праведників. Усіх, хто віддав найдорожче – своє земне життя – за державність і незалежність України, – зазначив архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. – Завдяки нашим захисникам ми не знаємо наслідків війни чи наслідків окупації. Багато хто сьогодні нарікає, що війна ця уже набридла, що її треба припиняти. Безперечно, треба. Але миру ми маємо прагнути справедливого. Щоб не віддати взамін свою державність і свободу, щоб не зрадити ідеалів багатьох поколінь українців, які пожертвували свої молоді життя заради незалежності України. Це і повстанці Холодного Яру, і вояки УПА, і воїни Червоної армії, які йшли в бій не за Сталіна, а щоб визволити рідну землю від нацизму…
Владика Федір закликав до розуміння, що зміни в державі на краще, яких ми усі так прагнемо, залежать і від готовності кожного змінюватися на краще, ставати справжніми громадянами й християнами, керуватися Божими заповідями; змінюватися заради пам’яті про полеглих захисників України.
– Торік на російсько-українському фронті від підриву на мінах, від куль російських снайперів, внаслідок давніших поранень загинуло 56 наших захисників. Серед них – жінка-медик Клавдія Ситник, – розповів регіональний представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар. – У лютому минулого року поліг наш двадцятидворічний земляк, солдат 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців із села Вирішального на Лохвиччині Максим Хітайлов. Герой загинув у бою за спостережний пункт “Баня” на Луганщині, коли російські окупанти посунули в масований наступ… Саме завдяки нашим захисникам ми маємо змогу жити мирним життям, сконцентруватися на своїх внутрішніх проблемах. Їхні трагічні смерті – це ціна нашого мирного життя тут.
Після панахиди, яку відправили священики на чолі з архієпископом Полтавським і Кременчуцьким Федором, Олег Пустовгар зачитав прізвища та коротку інформацію про обставини загибелі всіх полеглих у 2020 році героїв. А підсумовуючи, наголосив, що доля кожного з них варта окремого фільму чи книги.
– Сьогодні я молилася за всіх полеглих полтавців, а також за свого сина Дениса Синюка, який загинув 26 січня 2015 року, – поділилася мама героя, Олена Петрівна. – Він дуже хотів в армію. Після закінчення політехнічного коледжу в 2012 році відразу ж побіг у військкомат і сказав, що буде служити в 95-й бригаді. У 2013-му перейшов на контракт. Їхня бригада однією з перших стала на захист України, коли почалася війна. Де ця бригада тільки не вела боїв – мабуть, увесь Донбас пройшла, стількох солдатів поховала – мужніх, здорових, красивих хлопців. Денис мріяв вступити до Військової академії в Одесі. Казав: «Я пішов до армії хлопцем, а повернусь генералом».
Денис Синюк загинув на Донеччині. Нищівний мінометний обстріл накрив його з товаришами дорогою до шахти «Бутівка». Наприкінці січня 2015-го за звільнення цієї ділянки точилися тяжкі бої. Підрозділ, у якому служив солдат, отримав завдання рушати на підмогу…
Вічна слава герою і всім його побратимам, істинним генералам – за духом і вірністю Батьківщині.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий