У вічнім кругообігу життя…

У вічнім кругообігу життя…

Вікторія Кіченко (Шимко) народилася 1976 року в Гомелі (Білорусь). Закінчила Миргородський керамічний технікум імені М.В.Гоголя, Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка за спеціальністю «Образотворче мистецтво» та Полтавський вечірній університет журналістики. Працює викладачем художніх дисциплін у Миргородському державному художньо-промисловому коледжі імені М. В. Гоголя ПНТУ імені Юрія Кондратюка. Навчається в Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г.Короленка на психолого-педагогічному факультеті. Друкувалася в місцевій і обласній, всеукраїнській та міжнародній періодиці.

Вікторія КІЧЕНКО

Осіннє

Солом’яний вітер не згасне,
Солом’яний вітер не спить…
Гойдає осикові ясла
Високого неба блакить.
Дорога, мов нитка, не рветься,
Дорога розв’яже й зведе,
Хто має палаюче серце,
Той голос у вітру вкраде…
***
Коли починається вітер,
Він з лісом про дощ гомонить,
І сонце крадеться крізь віти
Та струшує з неба блакить.
То плачуть дерева іконні
У листя золочених риз,
У неба вологі долоні,
І падає небо у ліс…
***
Сизооко і сизокрило
Обійми мене, пригорни,
Ми ходили стежками миру
Поміж вічних доріг війни.
Ми шукали надії зерня,
Ми плекали в серцях любов…
То чому легше сходить терня,
В світі й досі ще ллється кров?
Сизооко і сизокрило
Пригорни мене, заспокой,
Цьому світу забракло віри,
Чи врятує його любов?
***
Вовчі ягоди болю
Назбирала сповна,
Я тебе не неволю –
Краще буду одна.
Ніч пропечена соком
Із отруйних плодів,
І пораненим вовком
Голос мій відболів.
Відсміялась. Відплачу.
Чи моя в тім вина?
Вип’ємо на удачу
З вовчих ягід вина…
***
Молюся сонцю жовтого листа,
Немов іконі лагідного літа.
Вже павутинням снігу оповита
Лягла на трави паморозь густа.
Молюся сонцю жовтого листа…
А він горить-горить і не згорає –
Промінчик сонця,
зловлений у пастку,
В цей зимній холод,
що забув про ласку,
Себе спаливши, інших зігріває.
А він горить-горить і не згорає…
***
Це так дивно і просто –
навчитися вірити в сни
І складати із них кольорову
весняну палітру,
Я чекаю тебе до останнього
снігу зими,
Я чекаю тебе до останнього
подиху вітру.
Ти приходиш тоді, коли квіти
ще сплять у землі,
Ти приходиш, як дощ, що цей
сон неодмінно розбудить.
Я чекаю тебе до останнього
снігу зими,
Коли навіть у косах цей
сніг вже зникати не буде…
Ти приходиш тоді, коли сил
вже чекати нема,
Коли фільм зупинився
й здається, залишились титри.
Але я розумію –
це просто минула зима –
І чекаю тебе до останнього
подиху вітру…
***
Між нами прірва. Ти і я.
Хто зробить перший крок?
Одне на двох у нас життя.
Одне життя на двох.
І неможливо відвести
Цей погляд з-під повік.
Обабіч прірви я і ти –
Любов і чоловік.

Поліптих

***
Хто запалить свічку пелехату,
Проти ночі піде хто один?
Світло вкрадеш із чужої хати –
Голіруч не втримаєш жарин…
***
Шукає совість ліки у вині,
Їй не завчити правила простого,
Що хтось повинен
бути вбитий на війні,
Щоб інші святкували перемогу…

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий