Учений, педагог, син  української землі

Учений, педагог, син української землі

До 75-річчя від дня народження академіка Володимира ПАЩЕНКА

Ім`я нашого земляка Володимира Олександровича Пащенка добре відоме в колах авторитетних українських учених-суспільствознавців. Його перу належить близько 400 наукових публікацій на теми педагогіки, історії вітчизняних державно-церковних відносин, релігієзнавства. Він – лауреат багатьох престижних премій, володар численних вітчизняних і міжнародних відзнак, кандидат філософських, доктор історичних наук, дійсний член Академії педагогічних наук України.
Дев’ятнадцять років Володимир Пащенко обіймав посаду ректора Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. Отож, є і його чимала заслуга в тім, що університет (нині національний) традиційно належить до переліку кращих педагогічних закладів вищої освіти України.

Одвічні цінності людські

Народився майбутній учений на Решетилівщині в напрочуд мальовничому селі з непересічною історією і теплим іменням Дружба 14 серпня 1947 року. Зростав у родині, де гармонійно поєднувались працьовитість і освіченість як істинно українські етичні норми життя. Через багато років в одному зі своїх численних інтерв’ю Володимир Пащенко скаже: «В дитинстві я практично не бачив батька, який працював головним зоотехніком колгоспу, матері – ланкової буряківничої ланки, однак вони своїм щоденним життям, а не повчаннями зуміли передати одвічні цінності людські наступному поколінню».
Основи світогляду Володимира Пащенка формувалися в родині та в сільській школі, яка зберегла й продовжує розвивати кращі національні традиції українства. Рідна школа подарувала йому досвідчених і мудрих наставників, і ці люди на все життя стали для нього взірцями.
Ось яким постає юний Володимир Пащенко зі спогадів тодішньої сільської бібліотекарки Марії Джерипи: «…Він дуже часто заходив у бібліотеку і брав багато книжок, особливо на історичну тематику. Ніколи не відмовлявся від участі в масових заходах, часто сам проявляв ініціативу».
Ровесники пригадують, що навчався Володя дуже добре, був надзвичайно начитаним, умів писати твори з «родзинкою». Учителі любили його оригінальні запитання.
Прагнення розвиватися, освоювати нове, прихильність до художнього слова привели Володимира в районну газету. Там пішли назустріч юному таланту, й ось на газетних шпальтах почали з`являтися короткі повідомлення-інформації Пащенка то про участь школярів у вирощенні шовкопрядів, то про досягнення сільських спортсменів.
Пристрастю Володимира став футбол. Заради свого захоплення навіть не подав після закінчення «восьмирічки» документи до Решетилівської середньої школи, де навчалась переважна більшість місцевих однолітків, а став дев’ятикласником середньої школи сусіднього села, яке славилось своєю футбольною командою.

«Удень – робота на заводі, ввечері – лекції і семінарські заняття»

У хвилюючу пору вибору професії чи не вперше в житті Володимир не послухав батька, який дуже захоплювався у вільний час художньою літературою на історичну тематику і хотів, щоб син став істориком. Подав документи на факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Не уявляв свого майбутнього без пера, навіть пробував віршувати, хоча нікому про це не розповідав. На жаль, приєднатися до студентських лав не вдалось. Як потім пояснили у приймальній комісії: вступ випускників шкіл на окремі факультети (філософський, юридичний, журналістики) відразу після закінчення школи був вельми проблематичним, якщо не сказати неможливим. Офіційно такий порядок пояснювався необхідністю мати на момент вступу відповідний стаж і життєвий досвід.
Повернувшись додому, Володимир поїхав до Полтави і навчався на кількамісячних курсах водіїв, по закінченні яких одержав посвідчення шофера-професіонала, проходив стажування в автопарку місцевого господарства.
Та головне в цей час, звісно ж, – наполеглива підготовка до другої спроби стати студентом престижного столичного вишу. І цього разу все вдалося. Пащенко успішно склав вступні іспити і його зарахували студентом вечірнього відділення філософського факультету. Одночасно Володя працював слюсарем на одному з київських підприємств.
Вільний час був розписаний буквально по хвилинах. Удень – робота на заводі, ввечері – лекції і семінарські заняття, а у вихідні – підготовка до семінарів. До них він готувався особливо прискіпливо. Відмінник навчання.
Про своїх наставників Володимир Олександрович Пащенко скаже пізніше, що «Валерій Олексійович Босенко, Михайло Андрійович Булатов, Ігор Валентинович Бичко були надзвичайно вимогливими викладачами. Разом з тим вирізнялися демократизмом, підштовхували нас до самостійної праці, до власних висновків, які, можливо, інколи й не збігалися із загальноприйнятими тодішніми «одобрямсовськими». Саме це, до речі, допомогло мені потім і в житті… Кожен ліпив із нас, сироглиняних сільських хлопців, зокрема із мене, тих, ким ми стали сьогодні. …То лише пишеться так: «дорога життя», і уявляється обов’язково рівнина, без перепон і віражів. Насправді ж буває зовсім по-іншому. І вміння відстояти себе, свою думку науковцеві, власне, як і представникові будь-якої іншої професії, потрібно не менше, ніж розум і фахові навички».

Від сільського вчителя – до академіка

У серпні 1972-го Володимир Пащенко переходить навчатися на заочне відділення у зв’язку з одруженням і починає працювати вчителем Фарбованської середньої школи Яготинського району на Київщині, а через рік талановитого й енергійного заочника призначають організатором позакласної і позашкільної роботи.
Працює з віддачею, працює багато. Свої уроки будує цікаво і різноманітно, реорганізовує історичний кабінет, налагоджує пошукову роботу, стінну пресу школи. Одночасно відмінно складає екзаменаційні сесії в університеті, який закінчує з відзнакою у 1975 році, одержує рекомендацію вченої ради для вступу до аспірантури і направлення на роботу в Полтаву.
Початок вересня 1975 року Володимир Олександрович Пащенко зустрічає у Полтавському педагогічному інституті імені В.Г.Короленка на посаді лаборанта кафедри філософії. Через рік стає асистентом цієї ж кафедри, а згодом – старшим викладачем і заступником декана філологічного факультету.
Нарешті закінчує роботу над кандидатською дисертацією і успішно її захищає. Невдовзі Володимир Пащенко – доцент кафедри філософії і декан історичного факультету, а з 1985 року – проректор з навчальної роботи педагогічного інституту. В серпні 1990 року призначений в.о. ректора, а 18 січня 1991 року на розширеному засіданні вченої ради інституту його обирають ректором.
Незважаючи на всі складнощі переломних 1990-х, новообраний ректор знаходить можливості для розвитку вишу. Особливо дбає про збереження професорсько-викладацького складу. Вже в 1992 році відбувається перший набір до аспірантури інституту, започатковується ряд видань вузу: часопис «Історична пам`ять», альманах «Рідний край», створюється інститутський видавничий відділ. Змінюється статус навчального закладу – інститут стає університетом.
У 1994 році В.О.Пащенко успішно захищає докторську дисертацію. Видає численні монографії з проблем релігій у новітній історії України. У квітні 2003 року на зборах Академії педагогічних наук України Володимира Олександровича Пащенка обирають академіком.
У доробку Володимира Пащенка останніх років особливе місце належить дослідженню постаті Олеся Гончара у вітчизняній духовній культурі. Автор приходить до висновку, що письменник був своєрідним «внутрішнім дисидентом» в існуючій тодішній системі. Монографію «Гончарова правда про духовність і церкву» академік видав. А от другу книгу «Олесь Гончар у тоталітарній системі», на жаль, не встиг завершити. Відхід Володимира Пащенка за межу Вічності 19 квітня 2010 року був раптовим…
Працю завершили його однодумці – вчені педуніверситету – на основі зібраних автором (справді вражаючих за обсягом і якістю) архівних матеріалів, які передала їм сім`я Володимира Олександровича. Презентація цієї монографії відбулась у жовтні 2017 року.
Дуже прикро, що немає цієї мудрої людини серед нас у нинішній трагічний і величний час битви за волю і майбутнє України. Але є у Полтаві університет, розвитку якого він присвятив майже чверть століття свого життя, є на мапі Полтавщини його отче село з проникливою назвою Дружба, є будинок, в якому майбутній академік народився і зростав. У селі Шевченкове працює школа, яку він вважав своєю рідною, і вона носить його ім`я. У школі діє ініційована автором цих рядків кімната-музей В.О.Пащенка. Є люди, які його пам’ятають і згадують, шанують і люблять за те, що він був серед нас. Та ми й досі відчуваємо його незриму присутність і підтримку…

Віктор ДЕНИСЕНКО
Історик-краєзнавець, директор Шевченківської ЗШ I–III ступенів імені академіка В.О.Пащенка (1991–2020 рр.)

Добавить комментарий