Так стверджують наші “соціальні” високопосадовці. На чому ж ґрунтуються ці дефініції?..
Якщо до справи підходити чисто формально, то частка правди в цьому є. Адже на харчові продукти ми витрачаємо більше 50 відсотків середньостатистичної зарплати чи пенсії. А от щодо останніх, то тут, як мовиться, – докладніше. Адже після минулорічного підвищення мінімальної зарплати, за інформацією всюдисущої статистики, реальні доходи українців навіть знизилися. Та й становлять вони в середньому десяту, двадцяту, а то й соту частину від європейських зарплат і зарплат наших доморощених чиновників високого рангу, які без жодного страху й совісті наділяють себе хороших добрими статками. Бо, як вони це пояснюють потенційному електорату, класні менеджери мають отримувати європейські зарплати! Беззаперечно. Тільки щодо класності виникають сумніви.
Ціни – європейські, зарплати – українські
А що ж ціни? Вони в нас теж європейські. Ба, навіть деякі товари й більшість ліків коштують дорожче, ніж у Європі. Надто “злітають” ціни в передсвяткові та святкові дні. Ось тут і проживи на 50 чи 100 євро зарплати або пенсії за місяць.
– Чи не кожного дня, отримуючи той чи інший товар, бачимо, що ціна на нього “виростає” хоча б на кілька копійок, а буває, що й гривень. Буде це хліб чи ковбаса, молоко, – ділиться продавчиня одного з полтавських маркетів Наталія.
В іншому магазині слухаю розмову двох продавців-касирок: скоро людям ні з чим буде і в магазин заходити, виручка падає… А от в аптеках зазвичай відвідувачів більше, надто в передепідемічний період. Люди потребують лікування, запасаються ліками.
Полтавка Надія Дмитренко, пенсія якої за 27 років трудового стажу навіть після підвищення (воно склало 160 гривень) ледве сягає 1600 гривень, скаржиться, що коштів не вистачає ні на ліки, ні на продукти харчування. Тож про м’ясо, молоко й рибу вона вже фактично не згадує. У Софії Петрик із Зіньківського району за наявності понад 30 років стажу навіть після підвищення, що склало 90 гривень, пенсія менша за 1500 гривень. Жінка часто хворіє, але щоб якось купувати ліки, взимку навіть на опаленні помешкання економить. І таких прикладів можна наводити сотні. Жируємо, братове-українці…
Стабільним здорожчанням продуктів харчування, ліків, побутових товарів і послуг українців сьогодні, на жаль, не здивувати, оскільки це відбувається повсюди й повсякчас. Загалом, за даними Державної служби статистики, рівень інфляції в Україні в річному вимірі становить майже 16,5 відсотка, й, за інформацією Форекс-клубу, він найвищий серед європейських країн.
Однак те, що маємо зараз, – це далеко не межа цінового зростання. Українські експерти прогнозують подальше підвищення, щонайменше на 10–20 відсотків, цін на хліб, м’ясну і молочну продукцію. Додадуть у ціні, відсотків на 50, й овочі та фрукти. Загалом же ціни в нас будуть зростати, доки не зрівняються з європейськими.
Ціни в Україні підвищуються слідом за зростанням цін у Євросоюзі й у світі. Загалом ціни в Європі відображають загальну світову тенденцію зростання цін на всі сировинні товари услід за цінами на нафту, говорить економіст Борис Кушнірук.
В Україні згідно з методикою розрахунків Держкомстату 50 відсотків вартості споживчого кошика складають продукти харчування. Це доволі стала структура кошика. Хоча насправді в умовах збідніння населення змушене витрачати на продукти й більше половини номінальних доходів. Водночас у розвинутих європейських країнах витрати на продукти складають від 15 до 18 відсотків доходів. За таких обставин будь-яке зростання цін на продовольчі товари там впливає на загальний індекс споживчих цін у рази менше, ніж в Україні.
Якщо в Європі ціни суттєво зростають майже на всі види аграрної продукції, тоді які аргументи є для українських аграріїв продавати вирощене на внутрішньому ринку дешевше тієї ціни, за якою вони можуть експортувати? Зрозуміло, що таких аргументів майже немає. А ще варто згадати, що в нас виникли монополії на ринках курячого м’яса та яєць. За таких умов вітчизняні аграрні монополісти можуть “гратися” з підняттям цін на свою продукцію, виставляючи їх навіть вище за ціни на світових ринках. І вплинути на цю, імпортовану, інфляцію та інфляцію, пов’язану з діями монополістів, практично неможливо.
Треба змінювати структуру економіки
Ситуація з величезним впливом немонетарної інфляції залишатиметься такою до того часу, поки не зміниться структура економіки, наголошують вітчизняні експерти. Якщо Україна експортуватиме лише сировину та, в кращому випадку, напівфабрикати й імпортуватиме готову продукцію, а рівень монополізму залишатиметься таким, як нині, тоді й надалі зарплати та загальні доходи населення будуть низькими, а витрати на продукти, послуги й тарифи, які регулюються державою, становитимуть близько 70–80 відсотків споживчого кошика. Вплинути на інфляцію, яка генеруватиметься таким чином, Нацбанк не зможе. Ряд провідних економістів стверджують: на жаль, поки що своїми відверто помилковими діями керівництво Нацбанку лише сприяє деградації структури економіки, вбиваючи можливості для розвитку переробних підприємств.
В умовах повної відсутності доступного кредитування розраховувати, що в Україну прийдуть іноземні інвестори чи з’являться внутрішні, немає жодних підстав. Це підтверджують усі без винятку звіти міжнародних організацій щодо оцінки інвестиційної привабливості України. Там чітко вказують на відсутність можливості для кредитування на прийнятних умовах. Кредити зі ставками 18–20– 25 відсотків навряд чи хто може вважати прийнятними. Очевидна банальна істина: не може жоден центробанк світу забезпечити інфляційну та курсову стабільність національної валюти, якщо економіка слабка. Виходячи з цього, вся економічна політика і уряду, і центробанку має бути підпорядкована сприянню розвитку переробних галузей та наукоємних підприємств, жорсткій боротьбі з монополіями. Саме це є основою для довгострокової стабільності національної валюти.
Споживчий кошик в Україні на 2018 рік
Склад споживчого кошика в Україні у 2018 році може бути оновленим, але відбувається це не завжди на ліпше. Мова про ту мінімальну кількість послуг, які дійсно необхідні для того, щоб кожен громадянин зміг існувати протягом дванадцяти місяців. Склад споживчого кошика переглядається кожен рік, у залежності від економічного й політичного становища країни. Нагадаємо, що в 2017 році його склад був кардинально змінений.
Які новинки передбачила влада для населення у 2018-му? Відповідно до офіційно опублікованої інформації кожна сім’я на території України може купувати люстру, ліжко або диван, настільну лампу, шафу для одягу, стіл, кухонні меблі не частіше, ніж кожні двадцять п’ять років.
Раз у десять років можна придбати кухонне обладнання, телевізор, стаціонарний телефон, дзеркало у ванну кімнату.
Починаючи з 2018 року, кухонна техніка та начиння (наприклад, тарілки) мають використовуватися українцями протягом трирічного періоду, а чайник взагалі повинен змінюватися не частіше, ніж через вісім років після придбання!
Мінімальний споживчий кошик, визначений українським урядом на 2017 рік, складав 3280 гривень, а прожитковий мінімум, визначений із врахуванням ресурсних можливостей, становив лише 1853 гривні.
Стосовно продуктів харчування, то на рік середньостатистичному українцеві необхідно: 101 кілограм хлібобулочних виробів; макаронів і борошна, відповідно, – 4 і 9,4 кілограма. Крупи будуть доступними в загальній кількості до 7,1 кілограма на дванадцять місяців. Картоплі на рік знадобиться близько 95, а капусти – до 28 кілограмів. Кількість помідорів і огірків обмежиться 25 кілограмами. Що стосується моркви, буряків і часнику, то ними можна буде насолоджуватися до 9 кг на рік; кабачків і гарбузів можна купити до 13 кг.
У цьому році працездатний українець може сміливо розраховувати на 16 кілограмів яловичини, 8 кг свинини, 14 кг птиці і 9 кг ковбас. Стосовно рибної продукції – передбачено 4 кг оселедця і 7 кг свіжомороженої риби на рік. Крім того, протягом року громадяни нашої країни можуть випити близько 400 грамів чаю і 500 грамів кави.
Споживчий кошик 2018 включає не тільки свіжі, а й консервовані та солені овочі й фрукти. Життя, можливо, підсолодять десерти – 13 кілограмів на рік.
Слід додати, що зазначені дані споживчого кошика розраховані на людей повнолітніх і працездатних. Цей список є дещо іншим, якщо йдеться про непрацездатне або неповнолітнє населення.
А що з одягом? Із 2018 року громадянам України слід користуватися однією теплою курткою протягом трьох років, демісезонною – п’ять років. Вважається, що на рік має вистачити десять пар шкарпеток і півтори сорочки. Що стосується джинсів і светрів, то вони українцями повинні носитися не менше, ніж три роки. Не надто втішною є й ситуація із унормуванням засобами особистої гігієни.
Про хліб наш насущний
А саме він є чи не основним продуктом харчування споживчого кошика збіднілого українця. За оцінками експертів, аграріїв і хлібопекарів, хліб і надалі продовжуватиме зростати в ціні.
– Борошно тільки за місяць-півтора подорожчало з 6,45 майже до 7 гривень за кілограм. Загалом сировина дорожчає фактично із завезенням кожної нової партії продукції, – розповідає директор ПП “Полтавський хлібозавод “Південний” Зоя Кривеженко. – Зростають у ціні й енергоносії. Скажімо, природний газ із жовтня подорожчав на 1350 гривень за 1000 кубометрів.
Нещодавно відбулося засідання обласної асоціації “Полтавахліб”, на якому обговорювалися актуальні питання хлібопекарів. Серед найважливіших проблем – забезпеченість сировиною, адже борошна в області немає. За словами Зої Кривеженко, регіональне відділення Аграрного фонду мало б працювати для забезпечення високоякісним продовольчим зерном пекарських підприємств Полтави й області. Натомість усе борошно І ґатунку, з якого випікають масові сорти хлібів, віддають Києву.
– Ще одна величезна проблема – на наших підприємствах нікому працювати, – продовжує Зоя Дмитрівна. – Відсутні висококваліфіковані спеціалісти. Ми беремо “з вулиці” будь-кого. Люди не хочуть працювати за зарплату 4 – 5 тисяч гривень, а заплатити більше через низьку купівельну спроможність наших земляків, а відтак і неможливість підняти ціни на хліб ми не можемо. Наші підприємства практично всі змушені зменшувати обсяги виробництва хліба й хлібобулочних виробів. Конкуренція на споживчому ринку висока, бо на Полтавщині торгують хлібом хлібозаводи з Харкова, Люботина, Богодухова, Сум та інших міст і областей України.
Коли в державі був контроль за цінами, влада підписувала меморандуми про забезпечення хлібопекарів зерном, – констатує Зоя Кривеженко. – Це було не стільки підтримкою виробників, скільки підстраховкою для самої влади. Нині ж, коли ціни “відпустили”, так би мовити, у вільне плавання, актуальність меморандумів зникла. Якщо ж нам брати банківський кредит на закупівлю зерна, а відсоток щонайменше складе 25 відсотків, уявіть лишень, наскільки має зрости вартість хліба? Про будь-які плани хлібозаводу загалом не йдеться, живемо, поки живемо. А як буде завтра – побачимо…
– Раніше влада нас хоча б вислуховувала. Ми збиралися, щось намагалися довести один одному. А зараз із нами жодного спілкування не відбувається. Наші листи-звернення влада не читає, звісно, й не відповідає на них. Фактично нас ігнорують, – зазначає директор ПП “Полтавський хлібозавод “Південний” Зоя Кривеженко. – Кошти за енергоносії й сировину ми маємо сплачувати за 2 місяці наперед. Як виживаємо: возимо свою продукцію в села, а в Полтаві маємо власну роздрібну торговельну мережу. На щастя, полтавці знають і люблять нашу продукцію, тож “голосують” за неї власним гаманцем. На рівних конкуруємо з місцевими хлібопекарями в різних населених пунктах.
Якщо в Україні дозволено вивозити за кордон не тільки зерно, а й борошно і там за нього платять валюту, та ще й ПДВ повертається, то чхати всім на своїх виробників і переробників. Зараз кожен працює сам на себе. Я нещодавно об’їхала весь Диканський район, але закупити зерно так і не змогла, – додала Зоя Кривеженко.
Здавалося б, нарощування Україною експорту вітчизняної продукції треба лише вітати. Але, як бачимо, вивозиться в основному сировина, та й ціни на внутрішньому споживчому ринку на таку продукцію від цього підвищуються. А те, що вартість хліба й надалі зростатиме, фактично підтвердив і наступний наш респондент.
– Ранні зернові в 2017-му дали значно нижчий за позаминулорічний урожай. І хоча вартість пшениці й зросла відсотків на 15, але ж при цьому значно здорожчали пально-мастильні матеріали, міндобрива, запчастини. Їх вартість, навіть вітчизняного виробництва, чомусь прирівнюють до курсу американського долара. Зарплата теж зростає, то чому ж сільгоспвиробники мають продавати хліб задешево? – розмірковує директор ПП імені Калашника Полтавського району Іван Степаненко. – Загалом держава робить усе для того, щоб хліб дорожчав. У 2017-му наші прибутки в цілому значно скромніші за попередні роки. Горох, за нижчої врожайності, подешевшав відсотків на 30. Кукурудза взагалі підвела, майже вдвічі нижча за минулорічну врожайність.
Саме тому, за словами Івана Степаненка, більшість аграріїв і притримують пшеницю. Не продають збіжжя, бо хто знає, яка ціна складеться в подальшому на зерно, як перезимує озимина? Можливо, знадобиться пересівати. Та й загалом, площі під ранніми зерновими колосовими культурами з року в рік зменшуються, бо в порівнянні з кукурудзою чи соняшником сіяти хліби невигідно. Прибуток з останніх щонайменше удвічі нижчий за олійні чи кормові культури. І тут своє слово мала б сказати держава. Адже йде мова про продовольчу безпеку країни. На жаль, пауза чи німа сцена занадто затягнулися…
Людмила ДАЦЕНКО.