Українська історія Грицька Коваленка

Українська історія Грицька Коваленка

Він був не лише талановитим письменником, істориком, етнографом, митцем, видавцем, а й громадсько-політичним діячем, відомим далеко за межами Полтавщини. І на моє переконання, про життя та діяльність Григорія Коваленка, про його творчу спадщину нарешті слід писати монографічні дослідження, адже зроблене ним є масштабним і цікавим.
Життя Григорія Коваленка можна поділити на два великих періоди: чернігівський та полтавський. І обидва ці періоди були насиченими та продуктивними як літератора, митця й громадського діяча. Прикметно й те, що протягом усього життєвого шляху він гідно переносив усі випробовування (моральне приниження, арешти, ув’язнення) і жодного разу не зрадив своїм переконанням. Тож більшовицька тоталітарна система не випадково намагалася розправитися з Григорієм Олексійовичем Коваленком (на час арешту йому було уже майже 70 років), а ім’я – викреслити із людської пам’яті. Та, певно, існує вища справедливість у тому, що слідчі й кати уже давно пішли у небуття, а ім’я Грицька Коваленка немов фенікс відроджується у незалежній Україні. Й досить символічно, що перші конкретні кроки для його реабілітації зробив ще у 1968 році відомий полтавський літературознавець світлої пам’яті Петро Петрович Ротач.

Українська історія Грицька КоваленкаХвиля за хвилею
Григорій (Грицько) Олексійович Коваленко народився 24 січня (за новим стилем 5 лютого) 1868 року в присілку Липняки Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер – територія Баришівського району Київської області) у козацькій родині. Закінчив Баришівську народну та Полтавську фельдшерську школи. Деякий час учителював у селах Переяславського повіту, де водночас і лікував селян. Під час сільського фельдшерування захопився збиранням етнографічних матеріалів, передовсім з питань народної медицини і знахарства. Уже тоді юнак дивував односельців своїми науковими, літературними та мистецькими здібностями. Згодом, щоб набути нові знання і практичні навички, він у 1890 році влаштувався фельдшером при клініці Московського університету, де водночас студіював і спеціальні науки як вільний слухач. Його наставником був відомий історик літератури, професор М. І. Стороженко.
Незабаром талант Грицька Коваленка помітив і підтримав відомий громадський діяч, письменник та літературознавець Борис Грінченко, який допоміг юнакові влаштуватися у Чернігівській земській управі та адаптуватися у місцевому творчому середовищі. Тож упродовж кількох років з молодечим завзяттям Григорій Олексійович не тільки виконує свої прямі службові обов’язки, а й поринає у літературне і громадське життя Чернігова, де тоді працювали Михайло Коцюбинський, Леонід Глібов, Володимир Самійленко, Микола Вороний та ін.
У 1890-х Коваленко друкує свої вірші, поему “Зоя”, оповідання, наукові статті, малюнки у львівському журналі “Зоря”, водночас створює цілу мистецьку галерею портретів українських письменників: Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Євгена Гребінки, Пантелеймона Куліша. Він щиро захоплюється біографією та творчістю Тараса Шевченка, відтак звертається через журнал “Зоря” до літературознавців з пропозицією ознайомити громадськість з архівом третього відділення у Петербурзі, де зберігалися ще невідомі матеріали про Кобзаря. Свою любов до Шевченка проносить у серці упродовж всього свого життя.
Нам також відомий видавничий проект чернігівського періоду діяльності Григорія Коваленка – започаткування групою місцевих письменників літературного альманаху “Хвиля за хвилею”. В одному з листів Михайла Коцюбинського до Панаса Мирного читаємо: “Пишу до вас кілька слів у справі: ми, себто Самійленко, Грінченко, Коваленко і я, лагодимось видати альманах, який складався б з творів, почасти друкованих за кордоном, почасти нових, ще не друкованих кращих письменників”. Тож Коваленкові під час реалізації цього проекту випадає чи не найважче: листування з письменниками та літераторами, редагування творів та підготовка їх до друку. І, на думку науковців, великою заслугою Григорія Олексійовича було те, що в альманасі “Хвиля за хвилею” друкували свої твори Іван Франко, Осип Маковей, Дніпрова Чайка, Агатангел Кримський. Попри офіційну українофобську урядову політику, талант Грицька Коваленка на зламі ХІХ–ХХ століть знаходив усе більше прихильників не тільки на теренах великої України, а й на Галичині.
Мені достеменно невідомо, чому Григорій Олексійович залишив Чернігів і перебрався на постійне мешкання до Полтави. Ймовірно, вирішальне значення мали запрошення друзів-полтавців Панаса Мирного, Миколи Дмитрієва,
Гр. Маркевича після відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в серпні 1903 року і можливість реалізації нових творчих задумів. Тож від 1905 року він уже у Полтаві, де швидко входить у коло національно свідомої інтелігенції. Маючи контакти із Грінченком і, вірогідно, саме за його дорученням, він ініціює у 1905 році створення у Полтаві товариства “Просвіта” (статут товариства було відхилено місцевою владою як проект націоналістичної громадської інституції). Водночас Григорій Коваленко активно співпрацює як співредактор з місцевим часописом “Рідний край”, як автор і дописувач – з науковими періодичними виданнями “Киевская старина”, “Літературно-науковий вісник”, “Труди Полтавської вченої архівної комісії”. У 1911 році виходить друком збірка Г. О. Коваленка “Жарти життя” (друге вид. 1917, Черкаси), а у 1913–1914 роках він розпочинає видавати журнал “Вісник життя і знання”. Але через активну публічну українофільську діяльність швидко потрапляє під негласний нагляд поліції.
На підставі донесень агентів жандармської охранки вимальовувався такий політичний портрет неблагонадійного полтавця: “Коваленко – низького зросту, блондин, завжди не причесаний.., має тісні контакти з Києвом – з Чикаленком, зі Львовом – з професором Грушевським, з Парижем – з емігрантами Винниченком та Жуком. У Полтаві контактує з місцевими українцями: Сіяльським, Павлом та Юрієм Панченками, Дробишем, Данковським, Данченком, Хоменком, Віктором Андрієвським та Мамаєнком. Друкований Коваленком журнал “Життя і знання” є однією з форм поширення легальної партійної літератури як брошурами, так і журналами”.
У центрі громадсько-політичного життя Полтави
Безумовно, він стає доволі авторитетною людиною, і не тільки у творчих колах нашого міста. Той досвід адміністративної роботи, який набув свого часу в Чернігові, прислужився тепер і в Полтаві. Від 1909 року як представник української демократичної організації він значиться помічником секретаря (згодом – секретарем) Полтавської міської управи, кілька років (до липня 1917 року) сумлінно працює на цій відповідальній посаді.
У період Української революції 1917–1921 років Григорій Коваленко перебуває у центрі громадсько-політичного життя Полтави: входить до Комітету українських поступових партій та організацій, обирається до міської української просвітньо-лекційної комісії, стає дійсним “народним лектором”. Він значиться поміж фундаторів Полтавського товариства “Просвіта”, від імені якої промовляє на І Всеукраїнському з’їзді “Просвіт” у вересні 1917-го в Києві. У липні того ж року від українських демократичних організацій обирається до Полтавської міської думи, де разом із однодумцями відстоює загальнонаціональні інтереси.
У революційний та постреволюційний періоди Коваленко – інструктор позашкільної освіти Полтавського повіту. Він відомий у Полтаві популяризатор минулого, адже одна за одною виходять друком такі розвідки: “Ворожка” (1917), “Григорій Сковорода” (1919), “Яцько й Стецько” (1922), “Панас Мирний” (1926), “У сонячній країні” (1927). “Українська історія” Г. Коваленка витримує шість видань, а “Оповідання з української історії” – п’ять; 1929-го у Харкові було видано втретє його підручник “Анатомія і фізіологія людини”. Та, попри значну кількість виданих праць, немало залишалося у рукописах: роман “Дажбожі діти” (1919), драма “Велика спадщина” (1920), повість “Над Десною” (1936), історичний роман “Юрко Соколенко” (1937) (перелік друкованих праць та рукописів подається далеко неповним). Усе це свідчило про те, наскільки активною була його творча діяльність і наскільки широкими – зацікавлення.
У 1920–1930 роках Григорій Олексійович Коваленко викладає біологію у Полтавській фельдшерсько-акушерській школі, деякий час працює директором цього навчального закладу. В середині 1930-х він більше відомий громаді як утримувач рідкісної бібліотеки та блискучий лектор. На думку сучасників, свої праці й виступи пише доступною для пересічного читача (слухача) мовою, і в них досить відчутний вплив праць Грушевського. Це йому незабаром пригадають і слідчі. Як історик та етнограф він входить до складу Полтавського наукового товариства при ВУАН.
Зрозуміло, що українофільство краянина тоталітарна система не могла довго терпіти, та й час позірної так званої українізації закінчувався. Після арешту фактично усіх членів Полтавського наукового товариства при ВУАН (Володимира Щепотьєва, Михайла Рудинського, Григорія Ващенка, Наталії Мірзи-Авак’янц, О. Бузинного, Олександра Булдовського, Григорія Майфета, Михайла Бужинського) сталінські опричники прийшли й за Коваленком.
Органи УНКВС заарештували Григорія Олексійовича 19–20 серпня 1937 року. На час арешту йому було 69 років. Родина Коваленків мешкала у Полтаві по вулиці Уютній, 3; обійстя займало площу 270 кв. сажнів. У складі родини були: дружина Раїса Іванівна (1868 р. н.), донька Ксенія Каплуновська, сини Петро (1898 р. н.), Павло (1901 р. н.).
“Коваленко… наголошував, що радянська влада знищує українського селянина”
Матеріали на Г.О. Коваленка слідчі готували поспіхом і поверхово: заарештований під час ведення слідства був допитаний лише один раз, причому винним себе не визнав. Тож в основу звинувачень лягли передовсім покази “свідків”. Коваленко, зокрема, звинувачувався в організації контрреволюційної групи в Полтавському педінституті, у поширенні націоналістичної літератури серед молоді, підготовці кадрів для майбутніх антирадянських націоналістичних виступів.
У слідчо-кримінальній справі знаходимо рядки, які, на нашу думку, характеризують погляди відомого краянина: “Коваленко – український історик та письменник, у своїй викладацькій і літературній діяльності (історія України) постійно протягував націоналізм. Деякі його роботи заборонені для користування. При зустрічах він неодноразово наголошував, що радянська влада знищує українського селянина, що більшовики проводять великоросійську політику, підгрібаючи під себе національні республіки…”
І ще кілька фактів, узятих нами зі слідчої справи. При спілкуванні зі знайомими Григорій Олексійович зазначав, що книги, видані радянськими письменниками, недолугі, що історія суспільства є циклічною. За його словами, у 1933 році в Україні був голод, на вулицях міст лежали опухлі люди; на його думку, згодом стало трохи краще, але через десять років в Україні знову будемо спостерігати подібне (голод). У 1944 році, за прогнозом Коваленка, розпочнеться велика війна та інші масштабні події. Тож, на його думку, було б добре, якби Україна була самостійною країною.
Такого компромату було цілком достатньо для розправи. Відповідно до постанови Особливої трійки УНКВС по Полтавській області від 4–5 грудня 1937 року на підставі ст. 54-10 ч. 1 УК УСРР Г. О. Коваленко був розстріляний. Вирок виконано 15 грудня 1937 року, місце поховання невідоме.
Упродовж років незалежності України полтавці й наші сусіди чернігівці неодноразово ініціювали заходи з метою пошанування пам’яті Григорія Олексійовича Коваленка. Найвагоміші з них – пропозиція щодо перейменування вулиці Уютної на вулицю Грицька Коваленка (на жаль, ця пропозиція Петра Ротача так і не була зреалізована), видання та перевидання частини його творчої спадщини (частина творів видана у Полтаві), представлення біографії в академічних виданнях та енциклопедіях, наукові розвідки у різних збірниках, проведення “круглих столів”, презентація його мистецьких творів.
І все ж вважаємо, що у рік подвійного ювілею – 150-річчя від дня народження Г. О. Коваленка та 150-річчя від дня створення Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, – у пору відзначення 100-річчя Української революції є ще одна чудова нагода для увічнення пам’яті нашого відомого краянина та осмислення його творчої спадщини.

Тарас ПУСТОВІТ
Заступник директора Державного архіву Полтавської області, заслужений працівник культури України, голова Полтавського міського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка

Поділися:
  • 25
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    25
    Shares